Маклакова (Королева) Лидия (fb2)




МАКЛАКОВА (КОРОЛЬОВА) Лідія Пилипівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Письменниця. Псевдоніми – Л. Нелідова, Л. Королівна, Петровська-Розумовська.

З учительської родини.

Народилася 21 липня (2 серпня) 1851 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Померла в 1936 р. м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчила другу Московську жіночу гімназію (1869).

Дійсний член Товариства любителів російської словесності (1883).

Друкувалася в газетах «Російські відомості», «Московський телеграф», «Голос», «Московський

щотижневик», «Голос Москви», журналах «Вісник Європи», «Вітчизняні нотатки», «Світ божий»,

«Російська думка», «Сучасний світ», «Російський богослов», «Тиждень», «Російське багатство»,

«Артист».

Як літератор дебютувала повістю «Дівчинка Ліда» (1875).

Потім настала черга оповідань «Не для кожного» (1879), «Неочікуване оповідання», «Кінець

світу» (обидва – 1882), «Маленька екскурсія», «Свого не обминеш» (обидва – 1885), «Радість»,

«Єдиний випадок», «Під Івана Пісного» (усі – 1892), «Рішення» (1894), «Остання мандрівка»

(1903), «Про живих і вбитих» (1907), повістей «Смуга» (1879), «Розв’язання» (1894).

Наша землячка – автор статей і нарисів «Горобині ночі» (1881), «З поїздки на Волгу в голодний

рік» (1893), «Зустріч з Некрасовим» (1894), «Сучасна поміщиця Коробочка і її господарство»

(1901), «Пам’яті П. Стрепетової» (1903), «Ертель в його листах», «Пам’яті І. С. Тургенєва» (обидва

– 1909).

Залишила спогади про І. Гончарова, Г. Лопатіна, О. Ертеля.

Особисте життя у М. не склалося. Перший чоловік, доцент Московського технічного училища О.

Ламовський, звів рахунки з життям. Другий, письменник В. Сліпцов, з яким наша землячка без

божого і батьківського благословення прожила всього два роки, помер у неї на руках (1878).

Сама письменниця віку доживала в Московському і Ленінградському будинках для старчинь.

Серед друзів та близьких знайомих М. – А. Чехов, І. Тургенєв, І. Гончаров, М. Горький, М.

Некрасов, Г. Успенський, В. Тімірязєв, Я. Полонський, Ф. Буслаєв, І. Похітонов, М. Стасюлевич,

Л. Воронцова, В. Ключевський, Л. Мечніков, П. Стрепетова, Г. Лопатін, С. Муромцев та ін.


***

НЕ ДІЯТИ ПОСПІХОМ

, з життєвого кредо Л. Маклакової (Корольової)

Поспішиш – людей насмішиш!

ПОКРУЖЛЯТИ МЛИНОМ, з оповідання Л. Маклакової «Дівчинка Ліда»

Няня стояла на колінах на підлозі перед розкритою валізою. Її голова, туго пов’язана поверх

сивого волосся темною хусточкою, раз у раз піднімалася і опускалася над ящиком, а миле старе,

зморшкувате обличчя дивилося строго і стурбовано. Няня була сильно зайнята – вона укладалася.

...У дитячій було гамірно і весело, так весело, що якби хтось постояв і послухав біля зачинених

дверей, то неодмінно подумав би, що в ній справлялося якесь свято. Але нітрохи не бувало: вся

веселість полягала для дітей в тому, що няня дозволила їм допомагати собі. І це було диво як

весело!

Потрібно було бігати назад і вперед кімнатою до валізи і від валізи, розбирати розкладені речі,

носити і подавати няні те, що вона питала. При цьому дозволялося в проміжку повернутися на

одній ніжці, пострибати, покружлятися млином. Няня була в хорошому настрої, ні на що не

сердилася і, не зважаючи на веселий гамір, наспівувала якусь пісеньку.

ШКОЛА ДОСТОЄВСЬКОГО, з монографії Д. Лисицина «Поетика хронотопа повісті Л. Ф.

Нелідової «Смуга»

У повісті «Смуга» актуалізуються традиції Достоєвського. Художній світ повісті Нелідової, як і

роману «Злочин і покарання», співвіднесений з ідеєю соборності.

Достоєвський, зображаючи Розкольникова, виходить з релігійного розуміння провини й

виправдання (всепрощення). Він намічає шляхи духовного єднання особи зі світом через

усвідомлення провини і тяжкий, але сповнений благодаті шлях до Бога. Нелідова модифікує

художню ідею соборності, включаючи Пірамідова (головного героя) в подібні обставини: «... до

цих пір він жив, як в пустелі серед людей. Він нікому не був потрібний, зате й йому нікого не було

потрібно, і там, в самій глибині своєї душі, він навіть гордився цим».

Герою Нелідової рефлектує, викриває себе в гріховності, розуміє, що його життєвий принцип не

приведе до духовної насолоди, до єднання з Богом. Характер його неоднозначний, він ставить під

сумнів свої думки, як і Розкольников.

У повісті намічається конфлікт «родового» і «видового». Жанрова специфіка пов’язана з

актуалізацією одного аспекту характерології, «родове» в зв’язку з цим представляється провідним.

У просторово-часовій системі повісті є два рівні: «закритий» подієвий хронотоп

«мікросередовища» й «універсальний» «відкритий» хронотоп ідеального світу, а між ними час-

простір «обриву» в житті і внутрішньому світові героя.

Пірамідов усвідомлює, що він більш не може жити в