Маклакова (Королева) Лидия (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


МАКЛАКОВА (КОРОЛЬОВА) Лідія Пилипівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Письменниця. Псевдоніми – Л. Нелідова, Л. Королівна, Петровська-Розумовська.

З учительської родини.

Народилася 21 липня (2 серпня) 1851 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Померла в 1936 р. м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчила другу Московську жіночу гімназію (1869).

Дійсний член Товариства любителів російської словесності (1883).

Друкувалася в газетах «Російські відомості», «Московський телеграф», «Голос», «Московський

щотижневик», «Голос Москви», журналах «Вісник Європи», «Вітчизняні нотатки», «Світ божий»,

«Російська думка», «Сучасний світ», «Російський богослов», «Тиждень», «Російське багатство»,

«Артист».

Як літератор дебютувала повістю «Дівчинка Ліда» (1875).

Потім настала черга оповідань «Не для кожного» (1879), «Неочікуване оповідання», «Кінець

світу» (обидва – 1882), «Маленька екскурсія», «Свого не обминеш» (обидва – 1885), «Радість»,

«Єдиний випадок», «Під Івана Пісного» (усі – 1892), «Рішення» (1894), «Остання мандрівка»

(1903), «Про живих і вбитих» (1907), повістей «Смуга» (1879), «Розв’язання» (1894).

Наша землячка – автор статей і нарисів «Горобині ночі» (1881), «З поїздки на Волгу в голодний

рік» (1893), «Зустріч з Некрасовим» (1894), «Сучасна поміщиця Коробочка і її господарство»

(1901), «Пам’яті П. Стрепетової» (1903), «Ертель в його листах», «Пам’яті І. С. Тургенєва» (обидва

– 1909).

Залишила спогади про І. Гончарова, Г. Лопатіна, О. Ертеля.

Особисте життя у М. не склалося. Перший чоловік, доцент Московського технічного училища О.

Ламовський, звів рахунки з життям. Другий, письменник В. Сліпцов, з яким наша землячка без

божого і батьківського благословення прожила всього два роки, помер у неї на руках (1878).

Сама письменниця віку доживала в Московському і Ленінградському будинках для старчинь.

Серед друзів та близьких знайомих М. – А. Чехов, І. Тургенєв, І. Гончаров, М. Горький, М.

Некрасов, Г. Успенський, В. Тімірязєв, Я. Полонський, Ф. Буслаєв, І. Похітонов, М. Стасюлевич,

Л. Воронцова, В. Ключевський, Л. Мечніков, П. Стрепетова, Г. Лопатін, С. Муромцев та ін.


***

НЕ ДІЯТИ ПОСПІХОМ

, з життєвого кредо Л. Маклакової (Корольової)

Поспішиш – людей насмішиш!

ПОКРУЖЛЯТИ МЛИНОМ, з оповідання Л. Маклакової «Дівчинка Ліда»

Няня стояла на колінах на підлозі перед розкритою валізою. Її голова, туго пов’язана поверх

сивого волосся темною хусточкою, раз у раз піднімалася і опускалася над ящиком, а миле старе,

зморшкувате обличчя дивилося строго і стурбовано. Няня була сильно зайнята – вона укладалася.

...У дитячій було гамірно і весело, так весело, що якби хтось постояв і послухав біля зачинених

дверей, то неодмінно подумав би, що в ній справлялося якесь свято. Але нітрохи не бувало: вся

веселість полягала для дітей в тому, що няня дозволила їм допомагати собі. І це було диво як

весело!

Потрібно було бігати назад і вперед кімнатою до валізи і від валізи, розбирати розкладені речі,

носити і подавати няні те, що вона питала. При цьому дозволялося в проміжку повернутися на

одній ніжці, пострибати, покружлятися млином. Няня була в хорошому настрої, ні на що не

сердилася і, не зважаючи на веселий гамір, наспівувала якусь пісеньку.

ШКОЛА ДОСТОЄВСЬКОГО, з монографії Д. Лисицина «Поетика хронотопа повісті Л. Ф.

Нелідової «Смуга»

У повісті «Смуга» актуалізуються традиції Достоєвського. Художній світ повісті Нелідової, як і

роману «Злочин і покарання», співвіднесений з ідеєю соборності.

Достоєвський, зображаючи Розкольникова, виходить з релігійного розуміння провини й

виправдання (всепрощення). Він намічає шляхи духовного єднання особи зі світом через

усвідомлення провини і тяжкий, але сповнений благодаті шлях до Бога. Нелідова модифікує

художню ідею соборності, включаючи Пірамідова (головного героя) в подібні обставини: «... до

цих пір він жив, як в пустелі серед людей. Він нікому не був потрібний, зате й йому нікого не було

потрібно, і там, в самій глибині своєї душі, він навіть гордився цим».

Герою Нелідової рефлектує, викриває себе в гріховності, розуміє, що його життєвий принцип не

приведе до духовної насолоди, до єднання з Богом. Характер його неоднозначний, він ставить під

сумнів свої думки, як і Розкольников.

У повісті намічається конфлікт «родового» і «видового». Жанрова специфіка пов’язана з

актуалізацією одного аспекту характерології, «родове» в зв’язку з цим представляється провідним.

У просторово-часовій системі повісті є два рівні: «закритий» подієвий хронотоп

«мікросередовища» й «універсальний» «відкритий» хронотоп ідеального світу, а між ними час-

простір «обриву» в житті і внутрішньому світові героя.

Пірамідов усвідомлює, що він більш не може жити в своєму замкненому маленькому світі (з своєю

смугою), він потребує людей. …Потенційні можливості дозволяють Пірамідову досягти області

духовного ідеалу.

Ідея, суть якої зводиться до «життя, ніби в пустелі серед людей», і прозріння героя створюють

відвертий фінал, коли стан «душевного мороку» змінюється можливістю нового життя. Символіка

фіналу (хворобливе бачення смуги змінилося спогляданням образу Божої Матері) створює ефект

його відвертості при зображенні характеру, котрий досяг вищої точки в своєму духовному

розвитку.

Пірамідов «утримує душу від могили» запереченням догмата «доля людини – страждання».

Аналіз поетики хронотопа повісті Л. Ф. Нелідової «Смуга», виявлення її проблематики і

своєрідності психологізму в зіставленні з поетикою роману Достоєвського «Злочин і покарання»

дають додаткову аргументацію для розгляду питання про існування «школи Достоєвського» в

літературі XIX століття і приналежність Нелідової до неї.


ТУРГЕНЄВ ПРОРОКУВАВ БЛИСКУЧЕ МАЙБУТНЄ, з книги В. Маклакова «Зі спогадів»

Я був в старших класах гімназії, коли батько повторно одружувався. Наша мачуха була дочкою Ф.

Корольова, колишнього директора Петровської академії. Зовсім молодою вона вийшла заміж за

Ломовського, професора вищої математики, за словами тих, хто його знав, виняткової людини за

талантом і знаннями. Дуже скоро він наклав на себе руки. Про причину цього в нашій присутності

не говорили.

Мачуха була іншою людиною, ніж наша сім’я. Була письменницею. Ще …коли ми не знали її, нам

подарували дитячу книгу під псевдонімом Л. Нелідової – «Дівчинка Ліда». Вона нам, дітям, дуже

сподобалася; ми не знали, що нам згодом належить познайомитися з її автором близько.

Її оповідання «Смуга», надруковане у «Віснику Європи» за ініціалами Л. Н., викликало сенсацію.

Тургенєв написав листа Стасюлевичу, захоплюючись оповіданням і запитуючи «хто його автор»;

він пророкував йому блискуче майбуття, відзначаючи, як сприятливу ознаку, те, що тими ж

ініціалами Л. Н. підписував свої перші оповідання Толстой. Стасюлевич мачусі цього листа

переслав, і я сам потім у неї його бачив.

Після такого дебюту вона мріяла стати професійною письменницею. Важко було цьому

покликанню віддаватися цілковито на становищі господині сім’ї, де було 7 чоловік чужих для неї

дітей, зокрема малолітніх. Обидві сторони страждали від ненормальних відносин, які склалися,

хоча заради батька прагнула це приховувати, який, звичайно, все розумів і страждав більше всіх.

Але треба визнати, що мачуха принесла з собою в нашу сім’ю атмосферу вибраного,

письменницького інтелігентного середовища, яким ми широко скористалися. Вона була в ньому

давно своєю людиною і майже всіх знала.

Вплив мачухи позначився і в іншому; вона належала не лише до літературного середовища, але й

до ліберального в ній напряму; цим вона тільки укріпила той загальний крен вліво, який тоді

розповсюджувався в російському поміркованому суспільстві, як протидія реакційній політиці

нового Государя. В юності мачуха була близька і до представників революційних течій, хоча сама

до них не належала; багатьох з них вона знала й дуже цінувала. Її найближчою подругою завжди

була Л. Є. Воронцова, одна з фігуранток «процесу 193». Була дуже дружна з Л. І. Мечниковим,

братом знаменитого фізіолога, який став емігрантом після того, як взяв участь в експедиції

Гарібальді.

…Показувала мені листи до неї Г. І. Успенського, де він її сповіщав про арешт Лопатіна, й

описував, як той відбувся.

Ці знайомства і все це середовище були раніше чужі нашій сім’ї; вони стали доходити до нас через

мачуху тоді, коли я з цим колом вже сам зближувався через університетських товаришів. Так

виникла у нас в будинку нова атмосфера.


ВЕЛИКИЙ ТАЛАНТ КРИХІТНОГО ЗРОСТУ, з замітки Л. Ржевського «Загадкова

кореспондентка Корнія Чуковського»

Я зустрів його (Чуковського К. – авт.) лише раз у середині тридцятих років, в здравниці для

старих учених, влаштованій в одному з ленінградських палаців. Жила там мастита старенька,

письменниця Л. Ф. Маклакова-Нелідова, якій я доводився внучатим племінником. Вона попросила

мене терміново, через її погане самопочуття, приїхати – забрати деякі, писала вона, «біжу» та

срібло для московської нашої рідні.

Недоладно трапилося, що саме в цей час мене викликали на збір командирів запасу, і я так і рушив

в дорогу в погано припасованій пом’ятій парі, з двома кубиками в петлицях.

Зараз немов би й дико уявити тодішній свій страх, що здасися підозрілим, а тоді – експрес

«Червона стріла», витки обмоток, котрі розпускаються, дзвякаючи в брезентовому портфелі срібні

ложки... – душа тікала в п’яти!

Тож і на Чуковського, як пригадую тепер, ці обмотки й кубики справили враження, коли ввела

мене покоївка до кімнати Л. Ф. Він тут же став прощатися, складаючись удвічі над вухом

співбесідниці, тому що та була крихітного зросту й погано чула, проте з порогу,

напівобернувшись, знову зацікавлено мене оглянув.

– Віддала весь свій архів Бончу, – сказала Л. Ф. йому услід, – а ось все ходить, чи листів немає

сліпцовських або тургенєвських... Розпитує. Невичерпний якийсь.


ДАЛА ПУТІВКУ В ЛІТЕРАТУРУ РЖЕВСЬКОМУ, з розвідки М. Петрова «Леонід Денисович

Ржевський»

Леонід Денисович Суражевський (Ржевський – літературний псевдонім і прізвище, яке він узяв на

Заході) народився під м. Ржев в маєтку діда по материнській лінії, який походив із старовинного

аристократичного іспано-французького роду де Роберті ла Серда. Бабусю, в дівоцтві баронесу де

Ламке, де Роберті привіз з Ельзасу; за словами внука, «проживши понад сорок років в Росії, вона

до кінця життя не могла опанувати російське тверде «л».

По лінії батька Ржевський – з сім’ї військових, в якій «безперечним і спільним був інтерес до

літератури. Його другий дід, прослуживши 60 років в армії, вийшов у відставку в чині

артилерійського генерала. Він видав невелику книжку про письменника Є. Гребінку.

Бабуся Любов Пилипівна писала статті й дитячі оповідання, а її старша сестра Лідія, яка дружила з

Тургенєвим, була письменницею і друкувалася під псевдонімом Нелідова. Саме вона згодом

порадить внучатому племінникові «зробити літературну кар’єру».