ЛЕВЧЕНКО Анатолій Семенович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Льотчик-космонавт (65/208). У Космосі перебував 7 діб 21 годину 58 хвилин.
З родини службовців.
Народився 21 травня 1941 р. в м. Краснокутську Харківської області СРСР (нині – місто
Харківської області України).
Помер 6 серпня 1988 р. в м. Жуковському Раменського району Московської області СРСР (нині –
місто обласного підпорядкування Московської області РФ). Похований на Биківському цвинтарі.
Закінчив Чернігівське вище військово-авіаційне училище (1959-1964), школу льотчиків-
випробовувачів при Льотно-дослідницькому інституті ім. М. Громова (1971).
Працював садівником (1958-1959), служив в стройових підрозділах ВПС Туркестанського
військового округу (1964-1970), льотчиком-випробовувачем Льотно-дослідницького інституту ім.
М. Громова (1971-1978), перебував у загоні космонавтів (1978-1988).
Освоїв 87 типів і модифікацій літаків.
Пройшов повний курс загальнокосмічної підготовки й підготовки до польотів на орбітальному
кораблі «Буран» і кораблях типу «Союз».
Льотчик-випробовувач 4-го класу (1971), льотчик-випробовувач 3-го класу (1975), льотчик-
випробовувач 2-го класу (1977), льотчик-випробовувач 1-го класу (1979), заслужений льотчик-
випробовувач СРСР (1986).
Космонавт-дослідник (1982), льотчик-космонавт (1987).
Герой Радянського Союзу (1987).
Здійснив політ на космічному човні «Союз ТМ-4», працював на борту орбітального науково-
дослідного комплексу «Союз ТМ-3» – «Мир» – «Союз ТМ-4» (1987).
Іменем нашого земляка названо вулиці в містах Краснокутськ Харківської області України і
Жуковський Раменського району Московської області РФ, а на будинку, в якому він жив,
встановлено меморіальну дошку.
Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Вовк, Ю. Романенко, В. Титов, М. Манаров, Р.
Станкявічус, А. Березовий, О. Олександров, В. Савіних, Г. Гречко, В. Туровець, Г. Стрекалов, В.
Васютін, О. Щукін, О. Кононенко, В. Джанібеков, О. Макаров, А. Мендес та ін.
***
НЕ ДОКУЧАЙ КОМАНДИРОВІ
, з професійного кредо А. Левченка
Служи так, щоб твоя служба і тобі була приємна, і не докучала командирові.
ПРОБЛЕМ БУЛО БАГАТО, з розвідки М. Модестова «Хто навчив «Буран» літати?»
Мій товариш, який в день приземлення «Бурану» перебував у Франції, розповідав, що телебачення
перервало передачі для екстреного звернення і показу моменту приземлення човна.
– Про нього всі знають, – говорить О. С. Долгих, заступник головного конструктора – начальник
літно-випробної бази. – Він здійснив перший політ в автоматичному режимі. І в цьому ми
випередили американців. Проте не всі знають, що в принципі це був не перший, а… вісімнадцятий
політ.
Командиром корабля, який вперше підняв «Буран» в небо з аеродрому ЛВІ, був Ігор Петрович
Вовк. У виконанні програми також брали участь льотчики-випробувачі Анатолій Семенович
Левченко, Рімантас Станкявічус і Олександр Володимирович Щукін.
Проблем і несподіванок було дуже багато. Наприклад, вже у самому кінці програми, коли
приземлення виконувалося автоматично, виявилася дивна закономірність. Перед самою посадкою,
коли земля стрімко летіла на тих, хто сидів в кабіні аналога «Бурану», відбувалося невелике, але
відчутне чутливими приладами відхилення ручки. Проте випробувачі запевняли, що вони цього не
робили.
У наступному польоті все повторилося. Знову ніби хтось допомагав «Бурану», страхував його
приземлення. Прилади залишалися невблаганними – відхилення було.
Вчені знову спробували з’ясувати: чи не торкався хто-небудь з льотчиків ручки? Ті тільки плечима
знизували.
Невідомо, чим би все скінчилося, але несподівано і просто проблема була вирішена. Виявилось,
що ручка управління, надчутлива,, як і всі прилади системи, відхилялася за рахунок власної ваги і
цим бентежила всіх, хто розшифровував показання приладів. Варто було ввести поправку – і все
пішло нормально..
КОСМОНАВТ ВІД БОГА, з кореспонденції В. Булдакова і М. Ламцова «Вовча зграя»
В Центрі підготовки космонавтів проходив підготовку для польотів на «Бурані» спеціальний
авіазагін. Його охрестили «вовчою зграєю». Суперпілоти Ігор Вовк, Анатолій Левченко,
Володимир Туровець. На тренувальних польотах вони демонстрували чудеса льотної
майстерності, їм доводилося приземляти всі типи існуючих літаків за вимкнених двигунів. І
робили вони це вдало.
– Ігор Вовк і Анатолій Левченко – космонавти від Бога, – говорить Володимир Лапигін. –
«Буран» повинен був піднятися в космос без людини. Але перед ними було поставлено завдання
на випробуваннях «навчити» машину злітати і сідати. Фактично «Буран» копіював дії пілотів.
Електроніка все програмувала. «Буран» приземлився на аеродром з точністю до 20 см.
І все одно не обійшлося без позаштатних ситуацій. Старт «Бурану» був намічений на 29 жовтня
1988 року. Проте за хвилину до злету один з майданчиків не відійшов до кінця від ракети-носія.
На щастя, вдало спрацювала автоматика, вимкнувши всі системи. «Буран» зміг стартувати тільки
15 листопада того ж року.
СУПЕРПІЛОТ, з розвідки К. Осовика «Левченко Анатолій Семенович»
Він літав на літаках винищувального, бомбардувального і транспортного типів. Проводив роботи,
пов’язані з розширенням обмежень і поліпшенням характеристик бойових винищувачів,
аеродинамічними дослідженнями, а також доведенням серійних і модифікованих силових
установок і експериментального устаткування.
У 1978 році зарахований до загону радянських космонавтів, де пройшов повний курс
загальнокосмічної підготовки, підготовки до польотів на космічних човнах типу «Союз ТМ» і
«Буран», орбітальній станції «Мир».
В ході свого космічного польоту А. С. Левченко проводив експеримент з дослідження можливості
управління багаторазовим транспортним космічним човном «Буран» в період гострої адаптації до
невагомості на спеціальному стенді, який був розміщений в побутовому відсіку «Союзу ТМ-4».
29 грудня 1987 року відразу після повернення на Землю відважний завойовник космосу провів
експеримент з метою оцінки реакції пілота при управлінні БТКЧ «Буран» після дії чинників
космічного польоту. Для цього, на літаках «Ту-154» і «МіГ-25», обладнаних системами управління
«Бурану», А. С. Левченко виконав самостійні польоти від космодрому «Байконур» до Москви і
назад.
«ПІДЧЕПИВ» У КОСМОСІ ОНКОЛОГІЮ, зі спогадів В. Джанібекова
Такого формулювання як «професійне захворювання космонавтів» не існує. Ось у шахтарів є, а у
нас немає. Хоча зміни в організмі на орбіті відбуваються деколи дуже серйозні. Невагомість,
радіація – це відчутна дія на тонкі фізіологічні процеси на рівні клітини. Порушується сольовий
баланс. Людину атакує біофлора: космонавти приходять зі своїм набором мікроорганізмів, а на
станції – свій мікроклімат. Надто сконцентрований, складний. З 15 космонавтів, яких не так давно
обстежували лікарі, у чотирьох виявили онкологію.
Відома доля космонавта Анатолія Левченка. Здоровий, абсолютно нормально проходив усі
дослідження – перевіряють же капітально. Вісім діб попрацював на станції «Мир», і через півроку
– злоякісна пухлина головного мозку. Тобто після польоту спрацював тригер – і все розвалилося.
Щодо радіаційних доз, то нам не говорили точних цифр. Хотілося думати, що в межах допуску.
Дуже може бути, що «тригером» є одночасна дія декількох чинників. Хай не дуже сильних
окремо, проте в сумі – руйнівних.
ЛЕТЯТЬ ЗДОРОВИМИ, А ПОВЕРТАЮТЬСЯ ХВОРИМИ, з кореспонденції І. Петрова
«Слабість для них – ганьба»
Ще гостріша ситуація склалася під час роботи в космосі командира першої основної експедиції на
станції «Салют-7» Анатолія Березового. Про серйозне медичне НП ніколи не повідомлялося.
Сьогодні Анатолій Миколайович дозволив собі нарешті розповісти правду.
Він і Валентин Лебедєв почали свою космічну вахту в травні 1982-го. Мав відбутися на ті часи
рекордний 211-добовий політ. Проте через півроку, коли до фінішу залишався всього місяць, у
Березового почалися жорстокі ниркові кольки такої сили, що темніло в очах. Ніколи раніше
жодних проблем з нирками не було. Але в невагомості може відбуватися часткове зниження
щільності кісткової тканини, вимивання кальцію, утворення каменів в нирках, порушення їхньої
функції. Не у всіх космонавтів і не завжди, проте небезпека така, за повідомленнями ряду
російських і американських фахівців, існує, особливо при тривалому польоті. Березовий це
випробував на собі. Коли відбулася перша больова атака, він повідомив про це лікарям. За їх
реакцією відразу зрозумів, що справа серйозна. Розглядався навіть варіант дострокового
приземлення.
– Для нас з Лебедєвим це було б найстрашнішим, – згадує Анатолій Миколайович. – Адже
припинення польоту – велика ганьба для космонавта. І я вирішив протриматися, виконати
повністю польотне завдання, чого б це не коштувало. Надалі став повідомляти медикам, що
кольки пройшли, самопочуття нормальне. А перед телевізійними сеансами зв’язку Валентин
Лебедєв робив мені укол, вводячи сильнодіючі препарати. Лікарі, мабуть, підозрювали обман. Бо
зажадали, аби я відправив їм офіційний, так би мовити, «письмовий» звіт про своє самопочуття. І я
підтвердив по закритому радіозв’язку: почуваюся добре. Два тижні вводив в оману медиків.
Витримав, достроково політ припинений не був. До речі, я знаю і інші випадки, коли відлітають на
орбіту здорові хлоп’ята, а там навалюються різні хвороби...
СМЕРТЬ ЧИГАЄ, з кореспонденції Ю. Кривенка «Буран» відшумів. А шкода!»
Багатьох вже немає в живих. У 1980 році при випробуваннях палубного літака Як-38 в
Південнокорейському морі загинув Олег Кононенко, один з перших льотчиків-випробувачів
космольоту «Спіраль», попередника «Бурану». Така ж трагічна доля спіткала льотчика-
випробувача Олександра Щукіна – він загинув, випробовуючи літак Су-26М.
Помер від злоякісної пухлини, не доживши декількох місяців до першого польоту «Бурану»
Анатолій Левченко, що пройшов всі необхідні тренування. 1990 року загинув під час показових
польотів на італійській базі ВПС кандидат N 1 на місце другого пілота «Бурану» Р. Станкявічус.
Немає в живих і ще двох льотчиків-випробувачів – Юрія Шеффера і Юрія Приходька.
