КУБЛИЦЬКА-ПІОТТУХ Олександра Андріївна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, перекладач.
З професорської родини. Батько, Бекетов А., – ректор Петербурзького університету; син від
першого чоловіка Блок О. – поет.
Народилася 6 (18) березня 1860 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Померла 25 лютого 1923 р. в м. Петрограді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похована на
Смоленському цвинтарі; перепохована на Волковському цвинтарі (1944).
Навчалася в петербурзьких приватній гімназії М. Спешнєвої, Василеостровській гімназії.
Друкувалася в журналах «Вісник іноземної літератури», «Наш шлях», «Думка».
Як літератор дебютувала в журналі «Думка» віршем «Очікування» (1880).
Перекладала поезію А. де Мюссе, П. Верлена, Ш. Бодлера, А. Сюллі-Прюдома, В. Гюго, Ж.
Рішпена, Г. Флобера, Ф. Коппе, М. Прево, Ж. Роні, прозу Г. Флобера, Г. де Мопассана, О.
Бальзака, А. Доде.
Нашій землячці присвятив вірша «Росія» А. Білий (1920).
Особисте життя склалося не дуже. Побравшись з першим чоловіком Олександром Львовичем
Блоком (1879), К.-П. переїхала до Варшави, в університеті якої той викладав. На жаль, під час
короткого сумісного життя професор розкрився не тільки як людина вельми обдарована й наділена
багатим душевним скарбом, а й як особа неврівноважена, жорстока і навіть деспотична. То вже
наступного року, приїхавши до Петербурга, наша землячка до благовірного більше не
повернулися.
Збираючись заміж удруге, К.-П. добилася указу Синоду про розірвання її першого шлюбу (1889).
Проте й роль дружини військового не була легкою. Як наслідок, наша землячка перенесла тривале
нервове захворювання (1910-1916).
Серед друзів та близьких знайомих К.-П. – Є. Іванов, О. Форш, А. Білий, П. Соловйов, С.
Алянський, Є. Книпович та ін.
***
МІЙ СИН
, з життєвого кредо О. Кублицької-Піоттух
Моє життя – це мій син.
ОСІННЯ ПІСНЯ, вірш Ш. Бодлера в перекладі О. Кублицької-Піоттух
Охватят скоро нас потемки ледяные.
Прости, живой огон угасших летних дней.
Я слышу, как звучат удары гробовые
Тяжелых звонких дров по холоду камней.
Зима суровая опять в меня вселится,
И дрожь и ненависть и труд постылый, злой,
И сердце в красный ком холодный обратится,
Как солнце севера в полярной мгле глухой.
Стучат, стучат дрова, мне душу потрясая,
Как будто строят там тяжелый эшафот.
Мой разум клонится, как башня вековая,
И под ударами тарана упадет.
Однообразный стук, тяжелый и сонливый,
Как будто чей-то гроб колотят второпях.
Кого же хоронить в осенней мгле тоскливой?
Приветных летних дней уже остывший прах.
ЗАПОВІТНИЙ СОН, вірш П. Верлена в перекладі О. Кублицької-Піоттух
Я часто вижу сон, пленительный и странный:
Мне снится женщина. Ее не знаю я:
Но с ней мы связаны любовью постоянной,
И ей, лишь ей одной, дано понять меня.
Увы, лишь для нее загадкой роковою
Душа прозрачная перестает служить,
И лишь она одна задумчивой слезою
Усталое чело умеет освежить.
Цвет локонов ее мне грезится неясно,
Но имя нежное и звучно, и прекрасно,
Как имена родных утраченных друзей:
Нем, как у статуи, недвижный взор очей,
И в звуках голоса спокойно-отдаленных
Звучат мне голоса в могилу унесенных.
ПИСАЛА ВІРШІ, з автобіографії О. Блока
Від дідів успадкували любов до літератури й незаплямлене поняття про її високе значення їх
дочки – моя мати і дві сестри. Всі три перекладали з іноземних мов.
Моя мати, Олександра Андріївна (по другому чоловікові – Кублицька-Піоттух), перекладала й
перекладає з французької – вірші і прозу…
В молодості писала вірші, проте друкувала – лише дитячі.
ЗВОРУШЛИВО ДО ГЛИБИНИ, з листа О. Кублицької-Піоттух В. Зоргенфрею
Чистіше, глибше за Вас ніхто ще не писав про Сашу... Вся зовнішність встає перед очима.
Зворушливо до глибини.
СИНА БАТЬКОВІ НЕ ВІДДАВАТИ, з заповіту О. Кублицької-Піоттух
В ім’я Батька і Сина і Св. Духу. Амінь.
Знаходячись при повному розумі і твердій пам’яті, пишу останню мою волю. Заповідаю, щоб у
разі моєї смерті, син мій Олександр ні в якому випадку не був доручений своєму батькові,
