КОРАБЛЬОВ Василь Миколайович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Філолог, публіцист, історик літератури. Автор першої хрестоматії з сербської і хорватської
літератур на теренах Російської імперії. В філології існує науковий термін «Хрестоматія
Корабльова».
З учительської родини.
Народився 12 (24) квітня 1873 р. в с. Криштопівці Павлоградського повіту Катеринославської
губернії Російської імперії (нині – Близнюківський район Харківської області України).
Загинув 4 лютого 1936 р. в одній із сталінських в’язниць на території Казахської РСР СРСР (нині –
Республіка Казахстан).
Навчався в Павлоградській гімназії, закінчив Ніжинський ліцей (1893), історико-філологічний
факультет Петербурзького університету (1893-1897), стажувався в Берлінському, Віденському,
Лейпцизькому університетах (1897-1899).
Працював викладачем в Петербурзьких історико-філологічному інституті і школі К. Мая (1899-
1914), Жіночому педагогічному інституті (1913-1918), окружним інспектором Петроградського
учбового округу (1915-1918), викладачем Петроградського університету (1921), науковим
співробітником ленінградського Інституту слов’янознавства (1931-1934),
Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Урядовий вісник», «Життя», «Російська
держава», журналах «Вісті відділення російської мови і словесності Імператорської академії
наук», «Педагогічний щотижневик», «Вісті Ленінградського інституту народного господарства ім.
Ф. Енгельса».
Як літератор дебютував у виданні «Російська праця» нарисом «Через Фрушку гору в Боснію»
(1897).
Потім настала черга нарисів «Сербія і серби», «Боснія і Герцеговина. Їх минуле і нинішнє»,
«Пушкінська ювілейна література», «Іноземці про російську літературу»,»Гоголь у сербів»,
«Гоголь у болгар», «Інститут народного господарства в минулому», «Пам’яті Г. І. Успенського»,
«Пам’яті О. С. Хом’якова», «Поет смутку. В. А. Жуковський», «Російські письменники в
болгарських перекладах».
Наш земляк – автор книг «Події в Македонії і Старій Сербії» (1903), «Літературні нотатки» (1908),
«К. Аксаков» (1911).
Переклав «Сербські оповідання» (1903) і «Хаджи Лоя» Д. Нушича (1912),
З владою у К. стосунки складалися не завжди. Так, його, як «небезпечного агітатора», висилали з
своєї території то австрійська, то сербська поліція. Що стосується російських більшовиків, то вони
взагалі «нагородили» вченого 10 роками виправно-трудової колонії відразу за трьома
сумнозвісними статтями 584, 5810 і 5811, які були «милостиво» замінені таким же терміном
заслання (1934).
Наш земляк посмертно реабілітований (1990).
Серед друзів та близьких знайомих К. – Ф. Батюшков, І. Шляпкін, М. Курнаков, В. Перетц, М.
Державін, В. Ламанський, В. Вернадський, М. Сперанський, А. Селищев, Р. Іллінський та ін.
***
СТАН ДУШІ
, з професійного кредо В. Корабльова
Філологія – не професія, в стан душі.
МЕНЕ ЗАВЕРБУВАЛИ, з протоколу допиту В. Корабльова 29 січня 1934 р.
До організації («Російська національна партія» – авт.) я вступив 1929 року, завербований
...академіком Перетцем...
Я входив до її керівного центру, в склад якого, окрім мене, – Корабльова – входили академіки
Вернадський, Курнаков і Перетц, професор Крижанівський і професор Сичов.
ЧИТАЄ ЧЕСЬКІ ЖУРНАЛИ, з протоколу допиту В. Корабльова 20 лютого 1934 р.
Члена центру акад. Вернадського я знаю по Академії наук, проте особистих зустрічей, бесід і
нарад з ним не мав. Як мені передавав Перетц, тісно пов’язаний з Вернадським, і ряд інших осіб, у
Вернадського багатогранні закордонні зв’язки, встановлені ним під час його поїздок за кордон до
імперіалістичної війни і під час наукових поїздок після Жовтневої революції. Найтісніші зв’язки у
Вернадського з Чехословаччиною і Німеччиною.
У Празі живе його заміжня донька, з якою він підтримує тісні зв’язки. Часті поїздки до Праги дали
Вернадському можливість настільки добре ознайомитися з чеською мовою, що він вільно читає
по-чеськи. Коли я в кінці 1931 року став ближчим до академічних кіл, мені стало відомо, що
Вернадський систематично бере з бібліотеки Академії наук чеські політичні журнали, в яких не
друкуються статті з тієї науки, якою займається Вернадський.
Останній підтримує постійні зв’язки також з Америкою, де в одному з Північно-Американських
університетів (штату і міста зараз не можу пригадати) працює його син, білоемігрант, фахівець з
історії.
Разом з цими зв’язками Вернадського мені відомо, що він також зв’язаний і з Слов’янським
інститутом в Берліні, керованим професором Максом Річардовичем Фасмером і з редакцією його
журналу «Журнал слов’янської філології». Інтерес до слов’янських питань для геолога
Вернадського не є випадковість. Вернадський до революції належав до активного крила кадетської
партії. Представники цієї партії, як в Радянському Союзі, так і серед білоемігрантів на Заході,
перейшли на рейки націонал-соціалістичної партії і найтіснішим чином пов’язали себе з
націоналістичними прагненнями цієї партії і близьких до неї за тенденціями кіл.
Довгі роки Вернадський працював в Україні, де він має найширші зв’язки з націонал-
демократичними групами.
З ленінградських зв’язків Вернадського мені відомі його щонайтісніші зв’язки з академіками
Перетцем, Істріним, Ляпуновим, Жебельовим, Щербатським, тобто майже зі всією правою
опозиційною групою, фактично Вернадським і очолюваною.
Названі мною академіки близькі до нашої організації, частина ж їх є її членами..
ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРИТЯГНУТІ КОРАБЛЬОВ І ШМІТ, з висновку помічника
прокурора Ленінградської області Віденека від 21 березня 1934 р.
РНП (Російська національна партія – авт.) складалася з центру, що знаходиться в Ленінграді у
складі академіків Вернадського, Перетца, Курнакова, Державіна, Сперанського і Шміта і
професорів Корабльова, Іллінського, Селищева.
У справі притягнуті Корабльов і Шміт, відносно інших матеріал виділений.
ІСНУЄ ТАЄМНИЙ ЗВ’ЯЗОК МІЖ МОСКВОЮ І ЛЕНІНГРАДОМ, з протоколу допиту В.
Корабльова 28 березня 1934 р.
У листопаді 1933 року в Ленінграді Селищев (професор А. М. Селищев – авт.) у розмові зі мною
розповів про існування в Москві організації, яка іменується «Російська національна партія».
…Далі він мені розповів, що керівництво московської групи РНП зв’язане по роботі з
керівництвом ленінградської і що цей зв’язок здійснюється через Сперанського в Москві і
академіка Перетца в Ленінграді, а також через нього – Селищева – з академіком Вернадським.
СВІДЧЕНЬ НЕ ПІДТВЕРДЖУЮ, з протоколу допиту А. Селищева
– Чи підтверджуєте ви свідчення Корабльова В. М.?
– Не підтверджую. Факт зустрічі з Корабльовим В. М. у листопаді місяці 1933-го я підтверджую.
Ніяких розмов з Корабльовим про контрреволюційну організацію я не вів. Академіка
Вернадського я не знаю.
ВІДСУТНЯ КОНКРЕТИКА, з протесту Ленінградської військової прокуратури в листопаді 1956
р.
З свідчень Корабльова видно, що зв’язок з фашистськими колами Німеччини здійснювався через
учасників контрреволюційної організації Фасмера і Вернадського.
У чому конкретно він полягала, з свідчень Корабльова не видно.
ВСІХ ОБВИНУВАЧУВАНИХ РЕАБІЛІТУВАЛИ, з розвідки Ф. Ашніна і В. Алпатова
«Російська національна партія» – зловісна вигадка радянських чекістів»
Справа ніколи не існуючої «Російської національної партії» фабрикувалася таємно-політичним
відділом ОДПУ (Об’єднане державне політичне управління – авт.) в 1933-1934 рр. Безпосереднє
керівництво фальсифікацією здійснював майбутній зрадник батьківщини заступник начальника
відділу Генріх Самійлович Люшков. У 1938 р., ставши на той час комісаром держбезпеки і
начальником УНКВС по Далекосхідному краю, він перейшов набік японців і консультував їхню
розвідку до серпня 1945 р., коли й був убитий новими господарями.
Сама назва «Російська національна партія» далася чекістам понад силу і була придумана лише в
кінці слідства в лютому 1934 р. Її іноді в літературі неточно називають «справою славістів».
Осіб, що по ній проходять, можна підрозділити на п’ять груп.
Першими за звинуваченням у причетності до «організації українських націоналістів»
заарештували Ф. Ховайка і В. Шийка. Ці особи ніяким чином не були пов’язані з рештою
обвинувачених.
…Паралельно з «московською» справою у вересні 1933 року заведена «Ленінградська справа
РНП», по якій арештовано 37 чоловік, в основному етнографів і мистецтвознавців, а також вчених-
негуманітаріїв: хіміків і геологів. До філологів-славістів і русистів можна віднести лише п’ятьох.
Це вчений секретар Інституту слов’янознавства АН СРСР В. Корабльов, фахівець з української
літератури В. Копержинський, співробітниці бібліотеки АН С. Щеглова і А. Нікольська,
літературознавець Р. Кулле.
…«Обвинувальний висновок» у московській справі, який з’явився декількома днями пізніше
містить, проте, дещо інший список: М. Державін, М. Грушевський, В. Вернадський, М. Курнаков,
В. Перетц, М. Дурново, М. Сперанський, Р. Іллінський, В. Корабльов. У ньому серед іншого
йдеться про «створення повстанських осередків» і про намір убити В. Молотова.
Проте з дев’яти членів «політичного центру Російської національної партії» до кінця березня 1934
р. під вартою знаходилося лише троє: М. Дурново, Г. Іллінський і В. Корабльов. Саме вони й не
були академіками.
Незабаром, 29 березня, відбувся неправий суд на членами «організації». Всі обвинувачені були
розділені на дві категорії і судимі в два прийоми, в різні дні і різними органами: одні – колегією
ОДПУ на великі терміни (29 березня), інші – особливою нарадою при колегії ОДПУ і з м’якшими
вироками (2 квітня). Спільним було одне: суд швидкий, заочний, без прокурора і захисту.
М. Дурново, Г. Іллінський і В. Корабльов, як і Б. Личков, одержали максимальний у даній справі
термін –десять років таборів (замінений В. Корабльову засланням).
…У 1956 році переглянута «ленінградська» справа, а в 1964 – «московська». Всі, обвинувачувані
реабілітовані.