гарний, хто на кого схожий і кому гідний бути парою. Звідси ввійшов я в постоялі будинки, де
коні, упряж, сіно, розрахунки, суперечки...
Нарешті, сила ввела мене в храм великий і прекрасний: в ньому ніби в день зішесття святого духу
служив я літургію з дияконом і пам’ятаю точно, що виголошував голосно:
– Тому що святий ти, боже наш...
При цьому обидва хори співали протяжливо: «Святий боже...».
Сам же я, з дияконом перед престолом до землі кланяючись, почував внутрішньо надзвичайну
насолоду, яку описати не можливо.
Проте і тут людською розбещеністю опоганене. Сріблолюбство з гаманцем тягається і, самого
священика не оминаючи... Від м’ясних обідів, що їх у храмі по кімнатах справляють, …під час
літургії дух чувся до самої святої трапези.
І ще я бачив жахливе видовище. Як ті, кому не дісталося пташиного і звірячого м’яса, одягнену в
чорну ризу людину з голими колінами й убогими сандаліями, вбитого, в руках тримали над
вогнем, коліна й ікри смажили і м’ясо з жиром, …відрізаючи і відгризаючи, жерли. І це робили
буцімто деякі служителі. Я, не стерпівши смороду й лютості, відвернув очі і вийшов.
Цей сон … мене… злякав.
ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ, НАПИСАНЕ В 1794 РОЦІ НА ПОПЕРЕДНІЙ СМАК,
зі спогадів М. Ковалинського
Він був переконаний, що щастя людини полягає в тому, щоб, довідавшись про власний в собі
талан, використати його в житті. Так, багато богословів були б, не виключено, кращими
стряпчими, багато вчених – рознощиками, багато суддів – орачами, воєначальники – пастухами, ченці – цілувальниками і т.д. Звідси, казав він, і трапляється, що однаковий стан життя одному на
радість, а іншому – на горе; одного військовий сан прославляє, а іншого – осоромлює; одного
царський вінець прикрашає благословенно, славою, безсмертям, а іншого скидає в пітьму
кромішню з прокльоном імені його; одного богослов’я робить світильником світу, володарем
сердець, славним без слави, шанованим без почестей, а іншого – ошуканцем, лицеміром, брехуном
високомудрим; одного навчання піднімає до небес, а іншого – зводить до пекла; …одному
начальство в похвалу і честь, а іншому – в огуду і на ганьбу; одного чернецтво освітило, а іншого
очорнило і згубило навіки...
…Багато з однокласників його колишніх, знайомих, родичів, будучи тоді ченцями в Печерській
лаврі, натиснули на нього невідступно, говорячи:
– Досить швендяти по світу! Настав час пристати до гавані, нам відомі твої таланти, свята лавра
прийме тебе, як мати своє дитя, ти будеш стовп церкви і прикраса обителі.
– Ах, преподобні! – заперечив він гарячково. – Я стовпотворіння множити собою не хочу, досить і
вас, стовпів необтесаних, у храмі божому.
…Монахи-старці перемінювалися в собі, це слухаючи.
…Не пройшло й двох місяців, як він приїхав з Києва знову в Харків. …У Харкові був
губернатором Євдоким Олексійович Щербинін – людина, котра не мала високої освіти, але була
обдарована природним здоровим розумом, аматор наук, талантів, музики, у якій і сам він був дуже
метикуватим. Начувшись про Сковороду, закликав його до себе і, розмовляючи, сказав:
– Чесна людино! Чого ти не набудеш собі ніякого відомого становища?
– Милостивий государ, – відповідав Сковорода. – Світ схожий на театр: аби грати в театрі з
успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. Діюча особа в театрі не за знатність ролі, яку
виконує, а за вдалу гру отримує похвали. Я довго розмірковував про це і …побачив, що не можу
грати в світовому театрі ніякої особи вдало, крім низького, простого, безтурботного,
відокремленого: я цю роль вибрав, граю і задоволений.
…– Але, друже мій! – продовжував Щербинін, відвівши його вбік. – Може статися, ти маєш
здібності до інших станів, для суспільного життя корисних, проте звичка, думка, упередження..
– Якби я відчув сьогодні, – перебив Сковорода, – що можу без боязкості рубати турків, то б нині ж
прив’язав гусарську шаблюку і, надягши ківер, пішов би служити у військо.
…Харків він любив і часто його відвідував. Новий тамтешній начальник, почувши про нього,
забажав його бачити. Сковорода на запрошення відгукнувся. Губернатор, побачивши його вперше, запитав:
– Пане Сковорода! Чому вчить Біблія?
– Кухарські книги вчать, як задовольняти потреби шлунка, – відповідав він. – Псові – як давити
звірів; модні – як вбиратися; Біблія вчить, як облагороджувати людське серце.
…Старість, осінній час,