Ковалинский Михаил (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КОВАЛИНСЬКИЙ Михайло Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Перекладач. Перший біограф Г. Сковороди.

З родини священика.

Народився 16 (27) лютого 1745 р. в фортеці Олексіївській Харківської губернії Російської імперії

(нині – Первомайський район Харківської області України).

Помер 6 (18) червня 1807 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований на

території Симонового монастиря.

Закінчив Харківський колегіум (1766), Страсбурзький університет (1772-1775).

Був учителем Харківського колегіуму (1766-1769), вихователем дітей гетьмана України К.

Розумовського (1770-1775), прокурором Військової колегії (1775-), правителем канцелярії Г.

Потьомкіна (), правителем Рязанського намісництва (1793-1801), куратором Московського

університету (1801-1804). Супроводжував А. Розумовського у його відомій подорожі по Європі

(1772-1775).

Член «Вільних Російських зборів» при Московському університеті.

Як літератор дебютував перекладом твору «Випробування дружністю» Ж.-Ф. Мармонтеля (1771).

Потім настала черга «Нотаток Христі, королеви шведської» Ж-Д. д’Аламбера,

двох од, присвячених Катерині II (усі – 1774).

Головним доробком К. вважається книга «Життя Григорія Сковороди» (1796). На жаль, уривки з

нього з’явилися друком лише в 1823 р., хоча у списках ходили весь час. Вперше повний варіант

праці опубліковано в 1886 р. в журналі «Київська старовина».

Оригінал «Життя Григорія Сковороди» зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.

Г. Шевченко АН України.

Наш земляк мав маєток Дідово в Харківській губернії, де тривалий час жив та творив.

Єдина відома пляма у біографії К. – звільнення з державної служби за «крадіжки та здирство»

(1793).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Г. Сковорода, М. Заводовський, К. Розумовський, С.

Жихарєв, В. Білозерський, М. Антоновська, А. Грибовський та ін.


***

ПІЗНАВАЛЬНА САМОТА,

з життєвого кредо М. Ковалинського

Ніде людина не пізнає себе так, як в самоті.

ПРИЇЗДІТЬ ДО НАС, з листа М. Ковалинського Г. Сковороді від 19 січня 1779 р.

ЛюбезнЂйшій Meingard!

БесЂду Вашу получил. Сорадуюсь обращенію Вашему с Плутархом. Он из греков лутшій мой

друг; из римлян – любомудрствующій царедворец Сенека; из французов – Боннет, из

республикантов – Жан-Жак Руссо; из нЂмцов – ГеллЂрт; из русских – Meingard.

...Я теперь живу в удовольствіи. Я имЂю друга в женЂ – сіе много. ИмЂю человЂка мыслящего

со мною – сіе утЂшительно. ИмЂю изобиліе земное, со излишеством сіе не мЂшает. А в дружбЂ

и в добросердечіи сокровище утЂшеній моих. И Плутарх, и Мейнгард правду говорят, и я то же

думаю. И сіе тріедино.

Не можно ли хоть на мЂсяц к нам? Я бы очень желал. Пожалуста! Я послал Вам сыр, трубку и

книги; не знаю получили ли Вы.

Скажите, гдЂ Вы нынЂ обитаете? Но гдЂ бы Вы ни были, на всяком мЂстЂ люблю я душу

Мейнгардову. Adieu!

Ваш Михайло КовалЂнскій.


СЕРЦЕ МОЄ В НІЙ, з листа Г. Сковороди М. Ковалинському від 26 вересня 1790 р.

Мати моя Малороссія и тетка моя Украина посылают тебЂ в дар малорослую мою Дщерь Авигею

– «Икону Алківіадскую». Прійми ее и, яко Давид, наслаждайся ею. Она не лицем, но сердцем

красавица и вся слава ея внутрь ея.

С нею бесЂдуя, бесЂдуешь со мною. Сердце мое в ней, а ея во мнЂ.

...Іаков мой (Правицький Я. – авт.) к сей ДщерЂ простудился. Замарал в ней и мое и кому

поднесена имя.

...»До «Дщери» случайно привязалася «Ода» Сідронія езуиты. Благо же! На ловца и звЂрь, по

пословицЂ. ПослЂ годовой болЂзни перевел я ее в ХарковЂ, отлЂтая к матерЂ моей пустынЂ.

ПОБАЧИВ ЖАХЛИВЕ ВИДОВИЩЕ, сон Г. Сковороди, записаний з його слів М.

Ковалинським

Опівночі, листопада 24 числа, 1758 року, в селі Каврай здалося мені у сні, начебто я розглядаю

різні види життя людського в різних місцях. В одному місці я був, де царські палаци, вбрання, музики, танці; де люблять то співати, то в люстерка дивитися, то бігали з кімнати в кімнату, знімали маски, сідали на багаті постелі і т.д. Відтіля повела мене сила до простого народу, де те ж

саме, але особливим чином і порядком діється. Люди йшли по вулиці, шумлячи, веселячись,

валандаючись, як зазвичай серед чорного народу водиться; подібним чином і любовні справи у

них відбувалися. Отут, вишикувавши в один ряд чоловіків, а в інший – жінок, розглядали, хто

гарний, хто на кого схожий і кому гідний бути парою. Звідси ввійшов я в постоялі будинки, де

коні, упряж, сіно, розрахунки, суперечки...

Нарешті, сила ввела мене в храм великий і прекрасний: в ньому ніби в день зішесття святого духу

служив я літургію з дияконом і пам’ятаю точно, що виголошував голосно:

– Тому що святий ти, боже наш...

При цьому обидва хори співали протяжливо: «Святий боже...».

Сам же я, з дияконом перед престолом до землі кланяючись, почував внутрішньо надзвичайну

насолоду, яку описати не можливо.

Проте і тут людською розбещеністю опоганене. Сріблолюбство з гаманцем тягається і, самого

священика не оминаючи... Від м’ясних обідів, що їх у храмі по кімнатах справляють, …під час

літургії дух чувся до самої святої трапези.

І ще я бачив жахливе видовище. Як ті, кому не дісталося пташиного і звірячого м’яса, одягнену в

чорну ризу людину з голими колінами й убогими сандаліями, вбитого, в руках тримали над

вогнем, коліна й ікри смажили і м’ясо з жиром, …відрізаючи і відгризаючи, жерли. І це робили

буцімто деякі служителі. Я, не стерпівши смороду й лютості, відвернув очі і вийшов.

Цей сон … мене… злякав.

ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ, НАПИСАНЕ В 1794 РОЦІ НА ПОПЕРЕДНІЙ СМАК,

зі спогадів М. Ковалинського

Він був переконаний, що щастя людини полягає в тому, щоб, довідавшись про власний в собі

талан, використати його в житті. Так, багато богословів були б, не виключено, кращими

стряпчими, багато вчених – рознощиками, багато суддів – орачами, воєначальники – пастухами, ченці – цілувальниками і т.д. Звідси, казав він, і трапляється, що однаковий стан життя одному на

радість, а іншому – на горе; одного військовий сан прославляє, а іншого – осоромлює; одного

царський вінець прикрашає благословенно, славою, безсмертям, а іншого скидає в пітьму

кромішню з прокльоном імені його; одного богослов’я робить світильником світу, володарем

сердець, славним без слави, шанованим без почестей, а іншого – ошуканцем, лицеміром, брехуном

високомудрим; одного навчання піднімає до небес, а іншого – зводить до пекла; …одному

начальство в похвалу і честь, а іншому – в огуду і на ганьбу; одного чернецтво освітило, а іншого

очорнило і згубило навіки...

…Багато з однокласників його колишніх, знайомих, родичів, будучи тоді ченцями в Печерській

лаврі, натиснули на нього невідступно, говорячи:

– Досить швендяти по світу! Настав час пристати до гавані, нам відомі твої таланти, свята лавра

прийме тебе, як мати своє дитя, ти будеш стовп церкви і прикраса обителі.

– Ах, преподобні! – заперечив він гарячково. – Я стовпотворіння множити собою не хочу, досить і

вас, стовпів необтесаних, у храмі божому.

…Монахи-старці перемінювалися в собі, це слухаючи.

…Не пройшло й двох місяців, як він приїхав з Києва знову в Харків. …У Харкові був

губернатором Євдоким Олексійович Щербинін – людина, котра не мала високої освіти, але була

обдарована природним здоровим розумом, аматор наук, талантів, музики, у якій і сам він був дуже

метикуватим. Начувшись про Сковороду, закликав його до себе і, розмовляючи, сказав:

– Чесна людино! Чого ти не набудеш собі ніякого відомого становища?

– Милостивий государ, – відповідав Сковорода. – Світ схожий на театр: аби грати в театрі з

успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. Діюча особа в театрі не за знатність ролі, яку

виконує, а за вдалу гру отримує похвали. Я довго розмірковував про це і …побачив, що не можу

грати в світовому театрі ніякої особи вдало, крім низького, простого, безтурботного,

відокремленого: я цю роль вибрав, граю і задоволений.

…– Але, друже мій! – продовжував Щербинін, відвівши його вбік. – Може статися, ти маєш

здібності до інших станів, для суспільного життя корисних, проте звичка, думка, упередження..

– Якби я відчув сьогодні, – перебив Сковорода, – що можу без боязкості рубати турків, то б нині ж

прив’язав гусарську шаблюку і, надягши ківер, пішов би служити у військо.

…Харків він любив і часто його відвідував. Новий тамтешній начальник, почувши про нього,

забажав його бачити. Сковорода на запрошення відгукнувся. Губернатор, побачивши його вперше, запитав:

– Пане Сковорода! Чому вчить Біблія?

– Кухарські книги вчать, як задовольняти потреби шлунка, – відповідав він. – Псові – як давити

звірів; модні – як вбиратися; Біблія вчить, як облагороджувати людське серце.

…Старість, осінній час, безперервна мокра погода погано вплинули на його в здоров’я, підсилили

кашель і слабкість. Він, проживши в товариша свого близько трьох тижнів, просив відпустити в

улюблену ним Україну, де він жив до того і бажав померти. Друг просив залишитися в нього, зиму

провести і вік свій скінчити згодом у нього в будинку. Проте він сказав, що дух велить йому

неодмінно їхати.

…1794 року, серпня 26 числа, відправився він у дорогу з села Хотетова в Україну.

…Прибувши в Курськ, зупинився він у тамтешнього архімандрита Амбросія, людини

благочестивої. Перечекавши … безперервні дощі, відправився далі, але не туди, куди збирався.

Наприкінці шляху свого відчув спонукання їхати в те ж місце, звідкіля вирушав до товариша...

Слобода Іванівка поміщика Ковалевського було тим місцем, де трохи він колись жив і куди

повернувся закінчувати своє життя.

Поміщик, бачачи його крайню знемогу, запропонував деякі обряди для приготування до смерті.

Він…помер жовтня 29 числа, вранці, 1794 року. Перед кончиною заповідав поховати його на

піднесеному місці біля гаю і гумна і на камені написати: «Світ ловив мене, але не спіймав».

Друг його написав це на пам’ять чеснот його, на подяку серцю його, на честь батьківщини, на

славу Бога.


ДОКУМЕНТ ЖИТТЯ, з книги «Г. Сковорода. Повне зібрання творів»

Життєпис у багатьох відношеннях являє собою важливу філософсько-літературну пам’ятку кінця

XVIII ст. Але передусім це документ про життя і діяльність Сковороди, складений людиною, яка

була духовно близькою йому, хоча й не в усьому поділяла його переконання. На основі особистих

бесід та спостережень, листів, відомостей, одержаних від знайомих, та самих творів Сковороди

Ковалинський прагнув відтворити його духовний портрет, зафіксувати і пояснити найвизначніші

його кроки та переживання, що їх супроводили.

Як показали пізніші дослідження, деякі факти у біографії потребують уточнення, окремі –

спростування, наприклад, думка про високу оцінку Сковородою діяльності Катерини II або

повідомлення про виконання Сковородою обряду приготування до смерті. Але в основному образ

Сковороди відтворено цікаво і з любов’ю.

Про багато які факти з житгя і творчості Сковороди ми ніколи не дізналися б, коли б М.

Ковалинський не написав цієї біографії, яка надовго визначила ставлення до філософа.

«Жизнь Григорія Сковороды» цікава і як джерело вивчення філософських поглядів М.

Ковалинського – людини, обдарованої та ерудованої в галузі філософії. Як людина, що жила

захопленнями своєї епохи та свого соціального середовища, М. Ковалинський осмислює спосіб

життя і філософські погляди Сковороди крізь призму власних ідейних переконань та матеріальних

інтересів.


НАПИСАВ ІКОНУ, з дослідження С. Гукасова «Думки про Г. С. Сковороду»

Михайло Ковалинський, створюючи біографію Сковороди, писав ікону, а не реалістичну

біографію, у відповідності до валсних уявлень про життя мудреця. Залишаючись учнем Г. С.

Сковороди, він, природно, перебував під впливом ідей останнього.