КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Ковалевский Павел [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КОВАЛЕВСЬКИЙ Павло Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, критик, перекладач.

З поміщицької родини. Дядько, Ковалевський Єг., – письменник і мандрівник; дядько,

Ковалевський Євг., – державний діяч.

Народився 5 (17) грудня 1823 р. в с. Вертіївці Харківського повіту Слобідсько-Української

губернії Російської імперії (нині – Богодухівський район Харківської області України).

Помер 20 березня (2 квітня) 1907 р. в с. Перевозі Островського повіту Псковської губернії

Російської імперії (нині – Островський район Псковської області РФ).

Закінчив Петербурзький гірничий інститут (1836-1845).

Працював інженером на Луганському ливарному заводі (1845-1850), чиновником Морського

міністерства (1862-1883).

Друкувався в газеті «Новий час», журналах «Російський вісник», «Ілюстрація», «Російське слово»,

«Вітчизняні нотатки», «Вісник Європи», «Російська думка», «Історичний вісник», «Сучасник».

Як літератор дебютував в журналі «Ілюстрація» статтею «Нарис сучасного стану кам’яновугільної

промисловості в Росії» (1848).

Потім настала черга нарисів «Картини Італії» (1858), «Шляхові враження іпохондрика» (1859),

«Куточок Італії» (1861), «Літо в Путбусі» (1868).

Наш земляк – автор книг «Етюди мандрівника» (1864), «Вірші і спогади» (1912).

Його перу також належать повість «Непрактичні люди» (1864), роман «Підсумки життя» (1883),

спогади «Зустрічі на життєвому шляху» (1888).

Перекладав О. Барб’є, Л. Берне, А. Шеньє.

Особисте життя К. склалося не просто: декількох дітей письменник втратив зовсім маленькими, а

донька Олександра померла у 16-літньому віці (1881).

Свій будинок в м. Гатчина наш земляк подарував Товариству хронічно хворих дітей (1881).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Ф. Достоєвський, І. Тургенєв, М. Некрасов, І. Крамський,

С. Боткін, О. Іванов, Єг. і Євг. Ковалевські, А. Фет, М. Балакірєв, С. Дуров, О. Боголюбов та ін.


***

НЕ ОБРАЖАТИ ПОСМІШКОЮ

, з життєвого кредо П. Ковалевського

Незрілих справ не ображати посмішкою.

НЕКРАСОВ І ДОСТОЄВСЬКИЙ, з книги П. Ковалевського «Зустрічі на життєвому шляху»

Кращого редактора, ніж Некрасов, я не знав; навряд чи навіть був у нас інший такий же. Були

люди досвідченіші його, освіченіші: Дружинін, наприклад, проте розумнішого, проникливішого і

вмілішого в стосунках з письменниками і читачами нікого не було. Краєвський був просто

тямущим господарем літературної лавки із значною приправою куркульства; літературного смаку

у нього й духу не було. Некрасов був тонкого нюху редактор, естет, яких мало (хоча він і

зобов’язаний був приховувати цю ваду від стовпів своєї редакції, Чернишевського і

Добролюбова). Естетичну контрабанду він один умів проносити в журнал через такі митні

застави... «Рукописи з напрямом» стояли йому упоперек горла.

– Нині, – скаржився він, – хіба ледачий пише без напряму, а ось щоб з даруванням, так не чути

щось... Стаття і окрім змісту повинна читатися. Вона зобов’язана бути літературною, – і читатися у

такому вигляді буде.

Знання смаків читачів у нього виражалося не без своєрідного гумору.

– Адже читач чого хоче? Він хоче, аби повість була нуднішою; ...а вчена стаття щоб була

веселішою: він прочитати її може.

Ніколи він не помилявся у виборі рукописів: «читатися буде!» – скаже і надрукує. Дивишся,

читають точно. Помилився він один раз, зате сильно, недобре і неощадливо помилився, з повістю

Достоєвського «Село Степанчикове», яка була точно слабкою, проте яку той привіз з собою з

заслання і яку редактор «Сучасника» вже через це зобов’язаний був узяти.

– Достоєвський вийшов весь. Йому не написати нічого більше, – виніс Некрасов вирок – і

помилився: Достоєвський у відповідь узяв та й написав «Записки з Мертвого будинку» і «Злочин

та покарання». ...Некрасову цього разу чуття зрадило.

Сумний випадок цей мав і наслідки сумні. Що «Сучасник» добровільно втратив ті перли, які

могли прикрасити його книжки, ще горе не особливе: він підбирав їх удосталь у Льва Товстого, у

Тургенєва, Писемського, Островського... Але в долі Достоєвського, розбитого каторгою, хворого

падучою хворобою, озлобленого, дражливого і образливого, звідси прийшов поворот, котрий надів

на весь залишок його життя кайдани потреби і термінової праці... А він тільки що позбавився

інших кайданів.

– Якщо так, – вирішив він, – я заведу свій власний журнал.

І теж помилився.

За допомогою рідного брата, Михайла Михайловича, зібрав він деякі кошти: узяв на себе відділ

полеміки: нападав, відбивався, гризся і гриз; але поклав в цю справу і своє здоров’я, і останні

засоби свої і брата (людини сімейної), залишився за бар’єром з боргами, із смертельною недугою,

нажитою в Сибіру. Він сердився, а його супротивники сміялися – і сміх переміг. Його журнал

«Епоха» Салтиков прозвав «спідницею», а членів редакції «стрижами», сам Некрасов помістив в

«Свистку» декілька смішних куплетів...

...Над жителями Місяця знущалося ще більше, навіть не прочитавши статей; а вони саме і

писалися, аби довести, що на Місяці ніяких жителів немає. Бідний Достоєвський від всього цього

глибоко страждав; сліди неприязні «Сучасника» бачив там, де їх бути могло не більш, ніж жителів

на Місяці. Зламався в друкарні якийсь вал якраз до виходу сезонної книжки; рука «Сучасника» і

тут була, – вона зламала вал! без неї він не зламався б!

– Однак вали не в одній вашій друкарні ламаються, – прагнули його заспокоїти.

– Ламаються, так, але не до виходу книжки! А тут саме до виходу! І саме сезонного, перед

передплатою. Ні, тут не без руки «Сучасника»! Ні! Для мене це абсолютно ясно!

Боляче і жаль було бачити в цей час Достоєвського. Він був схожий на зацькованого звіра, який

ще має сили огризатися ...

НІЧОГО СПІЛЬНОГО НЕ МАЮТЬ, з статті П. Ковалевського «Нове ім’я в російських

мистецтвах»

Між Ахенбахом і Боголюбовим, з одного боку, і Каламом та Айвазовським, з іншого, – немає

майже нічого спільного.

…Калам і Айвазовський – художники-поети, навіть ідеалісти, якщо хочете; Ахенбах і Боголюбов –

реалісти. У перших – щось схоже на поетичні спогади про природу; у других – вірне передавання

її явищ.


НАСОЛОДА ВІД НЕ ЗОВСІМ ДОЗВОЛЕНОГО, зі спогадів П. Ковалевського

У його (Єг. Ковалевського – авт.) вітальні зливалися потоки добірних сил адміністрації й

літератури, котрі доти ще не зливалися. Тут вибраний на міністерський пост Головнін селезнем

перевалювався за Чернишевським, хапаючи його руку, яку той йому не давав потиснути, а

справжні міністри і перший серед них Горчаков …відчували у присутності народу, який пише,

…особливу насолоду чогось не зовсім дозволеного.

...Письменники з свого боку отримували можливість споглядати поблизу тих, кого до цього

бачили лише на відстані.


ДОПОМОЖІТЬ ТАРАСОВІ ГРИГОРОВИЧУ, з листа В. Жемчужникова П. Ковалевському

Павле Михайловичу! – прискорте швидше Раду Літературного фонду на допомогу бідному

Шевченку. У нього водянка в грудях у сильному ступені, і хоч лікує його хороший лікар з приязні,

але медична допомога паралізується невлаштованністю життя Шевченка і відсутністю будь-якого

за ним догляду; живе він в Академії, у кімнаті, поділеній антресолями на два яруси, спить у

верхньому, де вікно знаходиться врівень з підлогою, а працює в нижньому, де холодно. В обох

ярусах вогко, дме з вікна, особливо в верхньому, тому, що воно починається від підлоги. Це

посилює набряклість ніг і примушує до існуючої хвороби простуду.


ПЕРЕСТАЛИ ВІДВІДУВАТИ ЦЕРКВУ, з книги О. Боголюбова «Нотатки моряка-художника»

1854

Товариш мій, кн. Максутов, діяв інакше. Він відшукав свого знайомого Павла Михайловича

Ковалевського, письменника, який жив тут для здоров’я з молодою своєю дружиною, милою

хохлушкою, дуже приємною і розумною жінкою. Наступного дня я з ними познайомився і,

завдяки вказівкам Павла Михайловича, почав огляд Венеції в правильнішому порядку...

1855

Вирішили їхати назад до Риму на зимові квартири. Після повернення швидко ввійшли в колишню

колію життя. Проте в сенсі емансипації розуму з деякими з моїх приятелів трапилася ось яка зміна.

Проживав тут наш добрий знайомий П. М. Ковалевський з своєю молодою дружиною. Той самий,

який писав нотатки про Італію. Це була людина розумна, освічена і ліберальна. Звичайно, біля

нього згрупувалася молодь і, як завжди, почалися палкі суперечки про мистецтво і, нарешті,

досягли політики і релігії. У останній цей пан встиг похитнути розум моїх приятелів так, що

раніше вони співали на криласі, а тепер знайшли, що безглуздо дерти горло даремно, і перестали

ходити до церкви.

1858

У Парижі проживав мій хороший знайомий по Риму Павло Михайлович Ковалевський з

дружиною. Зайшовши до них, я розповів чудасії Іванова, на що одержав відповідь: «Так, бо коли

ми жили з ним в Інтерлакені до приїзду сюди, то він в готелі проробляв всілякі штуки і постійно

вихоплював наші тарілки з їжею і пив зі склянок. Він боїться отрути, хіба ви цього не помітили?».

– «Ну, тепер я міркую, що це так, а тому і діятиму відповідно».

1874

Вступивши в 1874 рік, я знайшов в Парижі цілу плеяду наших молодих і вельми обдарованих

художників. Пенсіонерами Академії були пани Рєпін, Полєнов. Бегрова прислало до мене вчитися

Морське міністерство. Були ще пани Савицький, Леман, Харламов-пансіонер, Шіндлер,

Дмитрієв...

Пізніше прибули Васнєцов, пансіонер Ковалевський і з Риму – Антокольський...


ЗДИЧАВІЛА ЛЮДИНА, з дослідження О. Бернасконі «Римське тяжіння російських художників»

У 1845-му студію відвідав Микола I, а рік потому О. Іванов замкнув її для сторонніх. Єдиним

виключенням був М. Гоголь, з яким художник обговорював композицію і деталі картини. Більше

ні з ким він не спілкувався і дивився на життя «як на каторжну роботу».

Молодий літератор П. М. Ковалевський, котрий познайомився з О. Івановим 1856 року, писав: «Це

була людина здичавіла, така, що здригається при появі всякої нової особи, розкланювався дуже

старанно з прислугою, яку приймав за господарів, – людина з рухами живими і бігаючими очима,

хоча й постійно опущеними в землю».


ЩЕДРИЙ МЕЦЕНАТСЬКИЙ ЖЕСТ, з статті Т. Родіонової «Діячі науки і культури – мешканці

Гатчини»

Найближчим сусідом С. Д. Боткіна в Гатчині був Павло Михайлович Ковалевський, який купив

1873 року у спадкоємців архітектора Р. І. Кузьміна будинок.

Ковалевський був відомим свого часу нарисовцем, поетом, прозаїком, мемуаристом. Він написав

низку статей про картину «Поява Христа народу» художника О. Іванова, з яким познайомився в

Римі. Він був знайомий з І. Крамським, про творчість якого писав неодноразово.

Його дружина була непоганою піаністкою і М. Балакірєв, буваючи в Гатчині, грав з нею в чотири

руки.

У 1881 році Ковалевських спіткало страшне горе – померла шістнадцятилітня донька Олександра.

На згадку про неї Ковалевські передали свій будинок Товариству хронічно хворих дітей.