Шульгин Николай (fb2)





ШУЛЬГІН Микола Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, перекладач. Псевдонім – Микола Іванов.

З дворянської родини.

Народився в 1832 р. в с. Тимофіївці Херсонської губернії Російської імперії (нині – Іванівський

район Херсонської області України).

Помер в 1882 р.

Навчався в 1-му Московському кадетському корпусі.

Служив в артилерійських військах, був редактором газети «Якір» (1864), видавцем журналу

«Живописний огляд» (1872-1882).

Ш. – учасник оборони Севастополя (1854-1855).

Друкувався в сатиричному аркуші «Оса», журналах «Діло», «Русь», «Народне багатство».

Як літератор дебютував в статтями в петербурзьких газетах (1860).

Його перу належать доробки «Наша земська спроба», «Статистичні програми», «З приводу

заходів відносно розколу» (1864), «Декілька слів про народну освіту» (1863).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – П. Гайдебуров, П. Полєвой, В. Міхневич, Г.

Благосвєтлов, П. Биков, П. Сухонін, К. Станюкович, Д. Карч-Карчевський, М. Арістов, П. Якобі, В. Острогорський, І. Дурново, П. Ткачов та ін.


***

ІНТЕЛІГЕНТНА ПУБЛІЦИСТИКА

, з творчого кредо М. Шульгіна

Публіцистика в Росії – більше, ніж публіцистика: настільки вона впливає на інтелігенцію.

ЗАДНІХ НЕ ПАСЛИ, з розвідки І. Петрова «Історія єлизаветградської друкарської справи»

Ініціатор заснування єлизаветградської друкарні Олексій Павлович Мельгунов невідомий нашим

сучасникам, проте в освіченому XVIII столітті він залишив помітний слід. Мельгунов був

масоном, найближчим іншому фаворитові Єлизавети графа І. Шувалова, з яким його ріднили

любов до науки і мистецтва, лише граф був шанувальником французької культури, а Мельгунов,

вихований на книгах Сухопутного шляхетського корпусу, – німецької.

...Кадетський корпус закінчив Микола Іванович Шульгін – письменник і журналіст. У 1858-60 рр.

він мешкав в Новомиргороді, з 1860 р. – в Петербурзі. Перекладав з французької, англійської,

італійської, знав польську, сербську і німецьку.


СПРИЯВ МОЛОДИМ, з нарису Н. Якушіна «Містами і селами»

На початку березня Засодимський відніс «Грішницю» до редакцію «Діла», а 24 березня 1867 року

– ця дата на все життя залишилася в пам’яті письменника, – він прийшов за відповіддю. М. І.

Шульгін, який вважався офіційним редактором, прийняв молодого письменника дуже люб’язно і

сказав, що його повість буде надрукована, але не раніше, ніж наступного року.

Додому 3асодимський повертався окрилений. Він відчував себе найщасливішою людиною на

світі. Ще б пак, його повість, його «Грішниця», буде надрукована! І де?! У демократичному

журналі «Діло»!


ОПОВІДАННЯ НЕСІТЬ ХОЧ В «ЯКІР», з листа Ф. Достоєвського М. Страхову

З Риму я поїду до Неаполя. З Неаполя (днів через 12 від цього числа) повернуся до Турину, тобто

буду в ньому днів через п’ятнадцять. У Турині у мене вичерпаються всі мої гроші, і я приїду туди

буквально без шеляга.

...Без грошей же не можна, і, приїхавши до Турину, необхідно, щоб я неодмінно знайшов гроші на

пошті. Інакше, повторюю, я пропав. Крім того, що повернутися буде ні на що, у мене є й інші

обставини, тобто інші тут витрати, без яких мені абсолютно неможливо обійтися.

І тому, прошу Вас Христом і Богом, зробіть для мене те, що Ви вже раз для мене робили, перед

самим моїм від’їздом.

Ви тоді ходили до Боборикіна («Бібліотека для читання»). Боборикін, після заборони «Часу», сам

письмово кликав мене в співробітники. Отож, звертатися до нього можна. Але в липні Ви

зверталися до нього з проханням про 1500 рублів, і він їх Вам не дав, тому що липень для видавців

час важкий. Втім, пам’ятається, він Вам щось говорив про осінь. Тепер же кінець вересня. Час

передплати, і гроші повинні бути. І не 1500 рублів я прошу, а всього лише 300 (триста руб.).

Хай знає Боборикін, так само як це знають «Сучаснику» і «Вітчизняних нотатках», що я ще (окрім

«Бідних людей») впродовж життя мого жодного разу не продавав творів, не беручи вперед гроші.

Я літератор-пролетар, і якщо хтось захоче отримати мої доробки, то повинен мене вперед

забезпечити. Порядок цей я сам проклинаю. Однак так повелося і, здається, ніколи не

переведеться.

Але продовжую: тепер готового у мене немає нічого. Проте склався досить щасливий (як сам

суджу) план одного оповідання. Значною мірою він записаний на клаптиках. Я було навіть почав

писати, – але неможливо тут. Спекотно і, по-2-е) приїхав в таке місце, як Рим, на тиждень; хіба в

цей тиждень, в Римі, можна писати? Та і втомлююся я дуже від ходіння.

Нарешті, я маю надію думати, що зображу всі ці надзвичайно цікаві речі з відчуттям, до ладу і без

великих розстановок.

Термін доставки до журналу 10 листопада, це кінцевий термін, але можна і раніше.

Плата 200 руб. з аркуша. (В крайньому випадку 150). Але ніяк не хотілося б зменшувати ціну. І

тому краще наполягати на двостах.

Тепер ось що.

Після отримання цього