Потапенко Игнат (fb2)




ПОТАПЕНКО Гнат Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З родини священика.

Народився 3 (15) грудня 1856 р. в с. Федорівці Херсонської губернії Російської імперії (яка це з

чисельних Федорівок і до якої з областей України нині належить, встановити не вдалося).

Помер 17 травня 1929 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Навчався в Новоросійському університеті, закінчив Петербурзьку консерваторію.

Лауреат Пушкінської премії (1891).

Як літератор дебютував сповненими м’якого гумору нарисами та оповіданнями з життя

української глибинки – «Шестеро», «Річкові люди» та ін.

Потім були «Кумедна історія», «Заради свята», повість «На дійсній службі», «Здорові поняття»

(обидва – 1890), роман «Не герой», повісті «Генеральська донька» (обидва – 1891), «Жах щастя»

(1908), романи «Відступ» 1915),»Виправдання життя» (1916).

Українською мовою вийшли оповідання «Задля хазяйства» (1895, у перекладі М. Коцюбинського) та «Громадський суд» (1901).

П. – автор низки п’єс: «Вища школа», «Життя», «Чарівна казка», «Спокута», мемуарів, спогадів

про А. Чехова, літературно-критичних статей..

За життя друком вийшли 12-томне зібрання творів «Повісті та оповідання» (1891-1899), 4-томне

зібрання (1905), збірники «В селі» (1887) та «П’єси» (1902), окремі видання «Чесна компанія»

(1926), «Мертве море» (1929) та ін.

В це важко повірити, але саме П. критики називали кумиром 90-х років XIX ст. Усього він написав

понад 600 творів.

Нині в С.-Петербурзькій Кунсткамері зберігається гіпсова посмертна маска нашого земляка.

Серед друзів та близьких знайомих П. – А. Чехов, Б. Лазаревський, К. Чуковський, І. Ясинський, Л. Мізіна, В. Бехтєрєв, Ф. Фальковський та ін.


***

КОРИСНІСТЬ

, з життєвого кредо Г. Потапенка

Жити без корисності для когось – безглуздо і образливо.

ШКОДУЮ, ЩО НЕ ВБИВ, з оповідання Г. Потапенка «Таємниця»

Підсудний, ви звинувачуєтеся в тому, що 3 грудня минулого року ви у вашій квартирі

замірялися на вбивство вашого рідного сина…Чи визнаєте себе в цьому винним?

З лави підсудних піднявся худенький, невисокого зросту чоловічок у чорному сюртуку, котрий не

блищав новизною, але зшитий бездоганно. Обличчя його було блідим, очі, оточені дрібними

зморщечками, дивилися просто, вдумливо, не виражаючи ні злості, ні помітного страждання.

Він відкашлявся, кілька разів підряд зрушив сиві, рідкі брови і сказав виразно, але неголосно:

– Визнаю себе винним!

– Пане судовий пристав, запросіть свідка Налимова!

…Свідок Налимов звучним, приємним баритоном повідомляє, що він у сімействі Холодова

віддавна прийнятий, як свій. За тиждень до катастрофи він зробив пропозицію доньці старого і

отримав згоду. 3 грудня він обідав у них.

Після обіду ми пішли в кабінет, а Іван Петрович залишився. Він сказав Миколі: «Зачекай хвилину, ти мені потрібен!». Микола залишився, а ми пішли в кабінет.

…І ось почули в їдальні шум. Ми вбігли і побачили жахливу картину. Старий вчепився однією

рукою в горло молодій людині, а в іншій був ніж... У Миколи шия закривавлена... Ми розборонили

їх. От і все, чому я був очевидцем.

…Голова доручив приставу запросити свідка Миколу Холодова.

– Свідок Микола Холодов, розкажіть, що ви знаєте по цій справі!

– ...Ми обідали... – тихо заговорив Микола Холодов. – Коли скінчили, батько звелів мені

залишитися. Ми були вдвох... Він на мене накинувся... І далі уже ви знаєте...

– Про що говорив батько?

– Він говорив... Мабуть, я тепер не можу згадати...

– Свідок! – звертається до нього прокурор. – Чи не було до цього епізоду у вас з батьком якої-

небудь історії, наприклад, серйозної розмови, під час якої ви сказали йому щось образливе?

– Розмови, звичайно, бували... Батько любив читати нотації...

– А ви йому заперечували, не погоджувалися?

– Це бувало.

– Наприклад?

– Наприклад, батько посилався на свій час... Говорив, що тоді у молоді були тверді принципи...

– А ви відповідали?

– Я відповідав, що... я людина свого часу... Який час, такий і я...

– А батько знаходив це аморальним? – запитав прокурор…

– Він говорив, що в моєму віці повинні бути інші захоплення, шляхетніші, зігріті якоюсь

піднесеною ідеєю...

– ...Чи не помітили ви, що він у цей день багато пив?

Молода людина зам’ялася, почервоніла і промовила тремтячим, переривчастим голосом:

– Здається... Це дуже ймовірно...

Раптом старий піднявся:

– Дозвольте мені пояснити... Я не можу більше себе стримувати ...Він бреше! Ця молода людина –

мій син, але я говорю, що він бреше! Він знає, що я не пив вина!.. У цей день я майже не їв за

обідом і випив не більше півсклянки вина. Він це знає і бреше... Він знає причину, він добре знає

її…

…Я сказав йому, що мені все відомо... А він мені відповів з отруйною посмішкою: «А, вам уже

наскаржилися». Я запитав: «Ти не заперечуєш, що ця дівчина стала матір’ю від тебе?». Він

відповів: «Мабуть!».