Овсянико-Куликовский Дмитрий (fb2)




ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКИЙ Дмитро Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, критик, літературознавець.

З дворянської родини.

Народився 23 січня (4 лютого) 1853 р. в м. Каховці Дніпровського повіту Таврійської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Херсонської області України).

Помер 9 жовтня 1920 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Закінчив Симферопольську гімназію (1867-1871), навчався на історико-філологічному факультеті

Петербурзького університету (1871-1873), закінчив Новоросійський університет (1873-1876).

Працював викладачем Московського (1882-1883), Новоросійського (1883-1887), Казанського

(1887-1888), Харківського (1888-1905), Петербурзького (з 1905) університетів.

Почесний член Російської академії наук (1907).

Член Товариства любителів російської словесності (1909).

Друкувався в газетах ««, «Одеські новини», журналах «Київська старовина», «Вісник Європи»,

«Життя», «Вісник виховання», «Сполохи», «Російська думка», «Питання теорії і психології

творчості», «Північний вісник».

Як літератор дебютував брошурою «Досвід вивчення вакхічних культів індоєвропейської

старовини в зв’язку з роллю екстазу на ранніх ступенях розвитку суспільства» (1883).

Потім настала черга доробків: «Психологія художнього процесу» (1893), «З психології думки і

творчості» (1901), «Лев Миколайович Толстой» (1908), «Поезія Генріха Гейне» (1909),

«Проблеми ідеалізму» (1913-1914).

Наш земляк – автор книг «До історії вогню в індусів в епоху Вед», «Нотатки південноруського

соціаліста» (обидві – 1887), «Наука про мову, її завдання та її майбутнє» (1888), «Синтаксис

російської мови», «Питання психології творчості» (обидві – 1902), «Історія російської

інтелігенції» (1903-1914), «Гоголь в його творах» (1909), «Психологія національності» (1922).

Його перу також належать «Спогади» (1923).

За життя вийшло 9-томне зібрання творів (1907-1911).

Одним з перших в Росії досліджував санскрит, ведійську міфологію і філософію. Написав низку

праць з синтаксису російської мови. Розгортав твердження про початкову її образність, що є

першоджерелом поетичного мислення, про аналогію слова й художнього твору, близькість

наукового та художнього мислення.

Серед друзів та близьких знайомих О-К. – О. Потебня, І. Бунін, В. Брюсов, І. Мінаєв, К. Арсеньєв, Ф. Батюшков, С. Венгеров, О. Веселовський, Л. Гуревич, В. Короленко, В. Краніхфельд, В.

Миролюбива, В. Поссе, Е. Радлов, М. Шагінян, В. Вересаєв, П. Боборикін, Г. Лопатін, С. Штрайх,

П. Лавров, Ю. Айхенвальд та ін.


***

НЕ РЕЗУЛЬТАТ, А ПРОЦЕС

, з творчого кредо Д. Овсянико-Куликовського

Головне в розумовій діяльності не результат, а процес.

ВЛАДА РОЗУМУ І ВИЩИХ ВІДЧУТТІВ, з статті «Овсянико-Куликовський Дмитро

Миколайович» в «Психологічної енциклопедії»

Прогрес в еволюції психіки зводив до удосконалення, збагачення, витонченості розумової і

чуттєвої сфер, до підпорядкування вольового апарату владі розуму і вищих відчуттів, до

зміцнення синтезу всіх елементів і процесів психіки. Овсянико-Куликовський поставив питання

егоцентризму і неегоцентризму відносно відчуттів і думок людини. З цим він пов’язував критерій

правильності шляху утворення понять.

Особа визначалася ним як синтез психічних процесів індивіда, продукт цивілізації.

Мистецтву відводилася роль вихователя й розповсюджувача етичного відчуття, ідеї людяності.

Розробляючи питання теорії й психології творчості, Овсянико-Куликовський показував значення

споглядального і експериментального методів в мистецтві.

Наукову творчість Овсянико-Куликовський визначав як пізнання й розробку ідеї нескінченного в

його космічних формах, а художню творчість як таку, що дає те ж саме у формах людського

виявлення.


ВІДСУТНІСТЬ АКТИВНОСТІ, з монографії Г. Лозко «Формування українського етносу»

Територія кожного народу має свої природні особливості і певною мірою впливає на формування

національного характеру. Багатство землі України сприяло закоханості в природу, ліризму,

спогляданню і спокою. Проте відзначається і така риса, як відсутність активності, бо плодюча

земля обдаровує людину без особливих на те потуг.

Історичні чинники впливають на войовничість українського народу, оскільки ця багата країна

завжди потребувала захисту від численних завойовників. Отже, витворився «авантурничо-

козацький» тип характеру.

Культура нації витворюється протягом дуже довгого часу; починаючи з прообразів етнічної

міфології і закінчуючи сучасною поетичною творчістю. Світовідчуття прадавніх українців

органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків. Національні образи світу (часто підсвідомі),

стереотипи поведінки, психічні реакції або оцінки певних подій чи осіб завжди є відображенням

етнічної ментальності, тобто того, що можна назвати