ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКИЙ Дмитро Миколайович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Публіцист, критик, літературознавець.
З дворянської родини.
Народився 23 січня (4 лютого) 1853 р. в м. Каховці Дніпровського повіту Таврійської губернії
Російської імперії (нині – районний центр Херсонської області України).
Помер 9 жовтня 1920 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної
області України).
Закінчив Симферопольську гімназію (1867-1871), навчався на історико-філологічному факультеті
Петербурзького університету (1871-1873), закінчив Новоросійський університет (1873-1876).
Працював викладачем Московського (1882-1883), Новоросійського (1883-1887), Казанського
(1887-1888), Харківського (1888-1905), Петербурзького (з 1905) університетів.
Почесний член Російської академії наук (1907).
Член Товариства любителів російської словесності (1909).
Друкувався в газетах ««, «Одеські новини», журналах «Київська старовина», «Вісник Європи»,
«Життя», «Вісник виховання», «Сполохи», «Російська думка», «Питання теорії і психології
творчості», «Північний вісник».
Як літератор дебютував брошурою «Досвід вивчення вакхічних культів індоєвропейської
старовини в зв’язку з роллю екстазу на ранніх ступенях розвитку суспільства» (1883).
Потім настала черга доробків: «Психологія художнього процесу» (1893), «З психології думки і
творчості» (1901), «Лев Миколайович Толстой» (1908), «Поезія Генріха Гейне» (1909),
«Проблеми ідеалізму» (1913-1914).
Наш земляк – автор книг «До історії вогню в індусів в епоху Вед», «Нотатки південноруського
соціаліста» (обидві – 1887), «Наука про мову, її завдання та її майбутнє» (1888), «Синтаксис
російської мови», «Питання психології творчості» (обидві – 1902), «Історія російської
інтелігенції» (1903-1914), «Гоголь в його творах» (1909), «Психологія національності» (1922).
Його перу також належать «Спогади» (1923).
За життя вийшло 9-томне зібрання творів (1907-1911).
Одним з перших в Росії досліджував санскрит, ведійську міфологію і філософію. Написав низку
праць з синтаксису російської мови. Розгортав твердження про початкову її образність, що є
першоджерелом поетичного мислення, про аналогію слова й художнього твору, близькість
наукового та художнього мислення.
Серед друзів та близьких знайомих О-К. – О. Потебня, І. Бунін, В. Брюсов, І. Мінаєв, К. Арсеньєв, Ф. Батюшков, С. Венгеров, О. Веселовський, Л. Гуревич, В. Короленко, В. Краніхфельд, В.
Миролюбива, В. Поссе, Е. Радлов, М. Шагінян, В. Вересаєв, П. Боборикін, Г. Лопатін, С. Штрайх,
П. Лавров, Ю. Айхенвальд та ін.
***
НЕ РЕЗУЛЬТАТ, А ПРОЦЕС
, з творчого кредо Д. Овсянико-Куликовського
Головне в розумовій діяльності не результат, а процес.
ВЛАДА РОЗУМУ І ВИЩИХ ВІДЧУТТІВ, з статті «Овсянико-Куликовський Дмитро
Миколайович» в «Психологічної енциклопедії»
Прогрес в еволюції психіки зводив до удосконалення, збагачення, витонченості розумової і
чуттєвої сфер, до підпорядкування вольового апарату владі розуму і вищих відчуттів, до
зміцнення синтезу всіх елементів і процесів психіки. Овсянико-Куликовський поставив питання
егоцентризму і неегоцентризму відносно відчуттів і думок людини. З цим він пов’язував критерій
правильності шляху утворення понять.
Особа визначалася ним як синтез психічних процесів індивіда, продукт цивілізації.
Мистецтву відводилася роль вихователя й розповсюджувача етичного відчуття, ідеї людяності.
Розробляючи питання теорії й психології творчості, Овсянико-Куликовський показував значення
споглядального і експериментального методів в мистецтві.
Наукову творчість Овсянико-Куликовський визначав як пізнання й розробку ідеї нескінченного в
його космічних формах, а художню творчість як таку, що дає те ж саме у формах людського
виявлення.
ВІДСУТНІСТЬ АКТИВНОСТІ, з монографії Г. Лозко «Формування українського етносу»
Територія кожного народу має свої природні особливості і певною мірою впливає на формування
національного характеру. Багатство землі України сприяло закоханості в природу, ліризму,
спогляданню і спокою. Проте відзначається і така риса, як відсутність активності, бо плодюча
земля обдаровує людину без особливих на те потуг.
Історичні чинники впливають на войовничість українського народу, оскільки ця багата країна
завжди
