Майкапар Самуил (fb2)





МАЙКАПАР Самуїл Мойсейович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Композитор, піаніст, педагог, музикознавець.

З міщанської родини. Онук, Майкапар О., – музикант, мистецтвознавець; заслужений артист РФ;

музичний коментатор BBC.

Народився 18 грудня 1867 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 8 травня 1938 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Таганрозьку гімназію, юридичний факультет Петербурзького університету (1890),

Петербурзьку консерваторію (1894), стажувався у Відні (1894-1898).

Працював викладачем в Москві (1898–1901), Твері (1901–1903), Лейпцигу (1903–1910),

Петербурзькій консерваторії (1910-1928).

Секретар Московського науково-музичного гуртка.

М. – автор наступних композиторських доробків: «Струнний квартет», сюїта «Трудові пісні

народів», «Легка соната», «Дві п’єси», «Швидкоплинні думки», «Фантастичні варіації», «Два

октавні інтермецо», «Пастушача сюїта», «Дванадцять альбомних аркушів», «Поема на шість

строф», «Баркарола», «Серенада Арлекіна», «Велика сонатина», «Колискові казочки», «Дві ніжні

записки», «Маленька сюїта», «Стаккато-прелюді», «Мініатюри», «Друга сонатина», «Балада»,

«Чотири прелюдії і фугета», три прелюдії, вісім мініатюр, ліричні варіації, маленька сюїта в

класичному стилі, маленькі новели, романси на слова німецьких поетів, М. Огарьова, Г. Галіної, К.

Романова.

Усього перу нашого земляка належить понад 200 п’єс, більшість яких понині входять до учбового

репертуару піаністів-початківців («Бирюльки», «Театр маріонеток» тощо).

М. – автор книг «Музичний слух. Його значення, природа, особливості і метод правильного

розвитку» (1900), «Значення творчості Бетховена для нашої сучасності» (1927), «Роки навчання»

(1938).

У статті «Про сіамську музичну систему» по-новому висвітлив проблему рівномірної темперації в

музиці.

Ім’я нашого земляка присвоєно Строгінській (РФ) дитячій музичній школі №78 (2002).

Серед друзів та близьких знайомих М. – С. Танєєв, Т. Лешетицький, А. Шнабель, Г. Молл, І. Вейс, О. Глазунов, Л. Ауер, А. Рубінштейн, Е. Гріг, І. Гржімалі, І. Енгель та ін.


***

ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД АУДИТОРІЇ,

з творчого кредо С. Майкапара

Художнє виконання значною мірою залежить від складу слухачів, особливо тоді, коли артист має

значний виконавський талант і коли за молодістю він найбільш схильний до залежності від

...аудиторії.

БЕЗ ПЕРЕБІЛЬШЕНЬ, з книги С. Майкапара «Роки навчання»

«Коли я вперше відправляв в концертну поїздку Єсипову, – розповідав мені Лешетицький, – я

заздалегідь ретельно готував з нею програму. До всього того, що вона завдяки своєму крупному

таланту зробила самостійно, я додавав ...ще власні вказівки. Після повернення з поїздки, я

запропонував зіграти мені програму її концертів. ... Здивований перебільшеністю показаних мною

відтінків, я запитав:

– Чому ти тут так надмірно затягуєш ritardando? А тут до чого така величезна фермата?

Замислившись на мить, вона мені відповіла так:

– ...У першому місті я зіграла це так, як ти хотів. Я відчула ...що відтінки дуже сподобалися

слухачам. Тому в другому місті я ненабагато збільшила пропорцію уповільнення і величину

зупинки. Це ще більше сподобалося слухачам. Так поступово і вийшли ті перебільшення, про які

ти говориш».

Під кінець Лешетицький пояснив мені, що відбутися це могло саме в маленьких німецьких містах

через недостатню музичність слухачів, котрі не мали відчуття художньої міри і приходили в

захват від цих перебільшень.


НІКОЛИ, з оцінки творчості А. Шнабеля С. Майкапаром

Коли на одному з своїх бетховенівських вечорів ...він зіграв чотири чи п’ять сонат, я після

концерту запитав, чому в кінці програми він ...виконав спочатку сонату «Appassionata», а ...після

неї 30-у сонату в мі мажорі, яка не має зазвичай такого галасливого успіху, як ... «Appassionata».

Він відповідав:

– Як же можна інакше? Адже «Appassionata» – це вищий, сильніший вираз страждання; а 30-а

соната – прояснення і душевне заспокоєння. Не можна ж давати спочатку заспокоєння і

прояснення, а страждання – потім.

Ніколи...

Шнабель не грає на «біс», хоча чудово знає, що за шаблоном успіх артиста у широкої публіки

вимірюється числом «бісованих» номерів.


ЗНАЧУЩІСТЬ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ, з книги О. Майкапара «Династія Майкапарів»

С. М. Майкапар вніс значний внесок до фортепіанного виконання і педагогіки. Незмінною

популярністю завжди користувалися і продовжують користуватися його твори для дітей і

юнацтва, такі як «Маленька новелета» (op. 8), «Пастушача сюїта» (op. 15), «Театр маріонеток» (op.

21), знаменитий цикл «Бирюльки» (op. 28).

Останні роки відзначені переоцінкою цінностей в багатьох сферах життя. Що ж стосується С. М.

Майкапара, то час не лише довів повну значущість його творчої спадщини, але й підтвердив

гостру потребу в ній нових