бувати там щодня. Він знав безліч анекдотів, майстерно їх розповідав і часто якимось дотепним
слівцем розряджав атмосферу, яка занадто розжарилася.
ВІДМІННІСТЬ В ПОДАЧІ МАТЕРІАЛУ, з дослідження М. Борисенка «Дві статі – два тексти:
гендерні підходи до мемуаристики першої половини ХІХ століття»
Світ все більше набуває жіночих рис. Феміністки, відвоювавши відносне рівноправ’я в практичній
сфері, взялися за теорію. Під гаслом «Жінка гідна власної історії!» збільшується кількість робіт, в
яких автори доводять можливість і необхідність окремої жіночої історії.
…Тому, як мені здається, було б цікаво провести порівняльний аналіз двох «різностатевих»
мемуарів. …Відібрані «Спогади» С. В. Капніст-Скалон і «Нотатки мого часу» М. І. Лорера.
…Зіставляючи мемуари, не можна забувати, що жінка в цей період була украй слабо соціально
задіяна (йдеться про активну діяльність в політичній і військовій сферах життя суспільства –
служба, кар’єра). Як правило, вона була глядачкою, сучасницею, а не учасницею історичних
процесів.
Інтерес представляє не інформаційна насиченість фактичним матеріалом текстів, а відмінність в їх
подачі. Про найбільшу історичну подію першої половини ХIХ століття, війну 1812 року, С. В.
Капніст-Скалон лише згадує: описуючи розмову батька з братами і коли пише про приїзд тітки Д.
Державіної «з Москви, розореної французами».
Інакше М. І. Лорер, хоч і запевняє «я не пишу політичній історії, а обмежуся виключно тим, що
відбувалося на моїх очах», але, всупереч його волі, її елементи прослизають. Микола Іванович не
просто описує події, він їх аналізує: у пристрасті великого князя, Костянтина Павловича до
муштри бачить причину ворожого до нього ставлення і вважає, що саме дрібний військовий
педантизм: «вартував нам багато крові й був згубним стільки ж для Росії, як і для самої Польщі в
1831 році».