Лавренев Борис (fb2)




ЛАВРЕНЬОВ Борис Андрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, драматург, поет. Справжнє прізвище – Сєргєєв Б. А.

З інтелігентської родини. Батько, Сєргєєв А., – учитель.

Народився 5 (17) липня 1891 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 7 січня 1959 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив 1-у Херсонську чоловічу гімназію (1910), юридичний факультет Московського

університету (1915).

Учасник 1-ї світової (1914-1918) і російської громадянської (1918-1920) воєн.

Працював секретарем редакції, заступником редактора фронтової газети «Червона зірка», заввідділом газети «Туркестанська правда».

Двічі лауреат Державної премії СРСР (1946; 1950).

Член літературної групи «Співдружність».

Друкувався в газетах «Туркестанська правда», «Червона зірка» журналах «Зірка», «Червоний

журнал для всіх», декадентському альманасі «Жнива».

Як поет дебютував у газеті «Рідний край» віршем (1911), а як прозаїк – оповіданням (1924).

Потім настала черга повістей «Вітер» (1924), «Сорок перший» (1924), «Розповідь про просту річ»

(1927), «Сьомий супутник» (1927), «Гравюра на дереві» (1928), «Розлом» (1927), «Ми житимемо!»

(1930), «Стратегічна помилка» (1934), «Велика земля» (1935), «Пісня про чорноморців» (1943),

«За тих, хто в морі!» (1945), роману «Крах республіки Ітль» (1925).

Перу Л. належать вірші «Казка вечірня», «Маки», «Лютий», «Мука світанку».

Після смерті Л. вийшло шеститомне зібрання його творів (1963-1965).

За повістю «Сорок перший» зняті однойменні художні фільми (1927; 1956).

Драма «Розлом» йшла в багатьох театрах СРСР і за кордоном.

У м. Херсон одній з вулиць, а також гімназії № 20 присвоєно ім’я Л. (1961).

В Херсонському краєзнавчому музеї відкрита меморіальна кімната письменника (1987).

У м. Севастополь ім’я земляка носить драматичний театр.

Письменники І. Вишневська і В. Кардін написали книги «Борис Лавреньов» (відповідно – 1962 і

1981).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – М. Бурлюк, В. Шершеневич, Л. Зак, К. Большаков, С.

Третяков, Р. Івнєв, Е. Старікова та ін.


***

БЕЗЦІННИЙ ДАР, з життєвого кредо Б. Лавреньова

Я ніколи не шкодував і не пошкодую про те, що разом з мільйонами простих людей, одягнених в

сірі шинелі, пройшов крізь безглуздий кошмар останньої війни царизму. Від війни я одержав

безцінний дар – пізнання народу.

КОРОТКО І НЕПРАВДОПОДІБНО, з професійного кредо Б. Лавреньова

Література повинна бути короткою, чіткою, і неправдоподібною до такого ступеня, щоб можна

було їй повірити.

Література повинна напружувати і захоплювати. Читатися запоєм.


ЛЮЦИПЕРА ПОХОВАВ ВЛАСНОРУЧ, з автобіографії Б. Лавреньова

Перша моя спроба пройти в брами літературного Едему відноситься до літа 1905 року...

Приголомшений (іншого визначення не можу знайти) читанням лермонтовського «Демона», я за

три канікулярні місяці написав поему «Люципер», розміром в 1500 рядків, чистим, як мені

здавалося, чотиристопним ямбом.

...Через кілька днів, увечері, покликавши мене до кабінету, батько, показуючи ...поему, досить

сухо запитав:

– Яким розміром це написано?

Я відразу зрозумів, що він не хоче назвати це ні поемою, ні навіть просто віршами, і, облизнувши

відразу пересохлі губи, боязко сказав:

– Чотиристопним ямбом, тату!

– Ти упевнений? – усміхнувся батько, і після паузи завдав удару: – Це, милий мій, можливо, кульгавий, клишоногий, паралічний, але ніяк не чотиристопний і навіть взагалі не ямб, а каша.

Я стояв, опустивши голову.

– Деякі гороб’ячі думки є, – м’якше сказав батько. – Проте рано лізти на штурм таких тем. Візьми, заховай! Виростеш, сам повеселишся, перечитавши.

Але я не захотів веселитися, коли виросту. У ту ж ніч нишком поховав «Люципера», загорнутого в

три шари золотистої компресної клейонки, під акацією бульвару. Якщо за півстоліттям ніхто не

викопав цього паперового небіжчика, – він, ймовірно, і зараз мирно спить на розі колишньої

Віттовської і Говардовської вулиць.

РОЗЛІГСЯ БЕРЕГОМ, зі спогадів Б. Лавреньова

Над крутояром правого берега Дніпра постають напівзруйновані, густо зарослі березою і бур’яном

вали старої фортеці, побудованої в кінці XVIII століття. Біля фортеці розляглося берегом затишне

ласкаве місто. Великою кількістю зелені воно схоже на парк, і влітку, коли квітнуть акації, вулиці

засипані запашною піною опалих пелюсток, яких йдеш ...мов килимом.

Ім’я міста – Херсон.


РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ОБОВ’ЯЗОК, з повісті Б. Лавреньова «Сорок перший»

Смутно стало Євсюкову. Встав, обтрусив з куртки сніжок.

– Кінчай! Мій наказ – на зорі в дорогу. Може, не всі дійдемо, – хитнувся наполоханим птахом

комісарський голос, – а йти потрібно... тому, товариші... адже... За трудящих усього світу!

Дивився по черзі комісар в очі двадцяти трьом. Не бачив вже вогню, до