Ге Григорий (fb2)





ГЕ Григорій Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Драматург, актор.

З військової родини. Батько, Ге Г., – драгунський офіцер; дядько, Ге М., – художник.

Народився 27 вересня (9 жовтня) 1868 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 13 січня 1942 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Миколаївське реальне училище (1886), театральну драматичну школу Д. Коров‘якова

(1886-1888).

Працював у театрі, грав у трупах Астрахані, Вільно, Воронежа, Саратова, Харкова, театрі Літера-

турно-артистичного гуртка (1889-1896), Суворінського (1896-1897), Олександрінського театру

(1897-1929), викладав акторську майстерність в петроградському «Пролеткульті» (з 1917).

Одна з найвідоміших ролей – Мефістофель в «Фаусті» Й. Гете.

Друкувався в газетах «Щотижневик петроградських державних академічних театрів», «Російські

відомості», «Вісник суспільно-політичного життя, мистецтва, театру й літератури», журналах

«Вісник Європи», «Театр і мистецтво», «Північ».

Як літератор дебютував повістю «Якір смерті» (1890).

Потім настала черга низки оповідань – «Майорка» (1890), «Чорна дівчина» (1898), «Гастролер»

(1899).

Г. – автор тритомного «Збірника п’єс» (1901-1913).

Майже всі доробки нашого земляка викликали легкий спротив професійних критиків, проте корис-

тувалися надзвичайною популярністю у глядачів (приміром, «Страта» з незмінним успіхом йшла

на сценах імперії два десятиліття, її за цей час подивилося близько 8 мільйонів осіб).

Г. також залишив по собі мемуари: «Пригоди і зустрічі» (1922), «З провінційних вражень» (1937),

«Спогади» (1940).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Д. Коров’яков, І. Рєпін та ін.


***

У СВОЇЙ СФЕРІ

, з життєвого кредо

Г. Ге

Кожний з них працює в своїй сфері і кожному доводиться робити найчорнішу роботу.

ПОЗБАВИМОСЯ ВСІХ ХВОРОБ, з відповіді Г. Ге на анкету «Російські видатні люди про

спорт» у журналі «Геркулес» за 1914 р.

За останні роки усвідомлення необхідності відновити в собі здорову природу охопило всі

прошарки суспільства. І тут на допомогу прийшов спорт.

Навряд чи хто з сучасної молоді добре знає, ким був доктор Краєвський. А тим часом ця скромна

людина з сивими кучерями заклала основу нашого фізичного відродження.

Навряд чи цілком усвідомлює, за власною скромністю, і спадкоємець Краєвського І. В. Лебедєв, яку велику справа він робив і робить. ,..Фанатично любить спорт: організує атлетичні кабінети, збирає чемпіонати з боротьби і виступає на циркових аренах з своїм «парадом». Не виключено,

…в очах інтелігентів може проглядатися і якийсь осуд...

Чи варто людині з університетською освітою займатися такою низинною справою? На це

запитання можна відповісти іншим: а чи гоже Мечникову тельбушити кроликів і мавп?

Головне завдання і Мечникова, і Лебедєва спільне – позбавити людство усіх хвороб.


ПОГРОЖУВАВ РОЗІРВАТИ МЕНЕ НА ШМАТКИ, з інтерв’ю Ю. Цив’яна Л. Кінські

Імператорському училищу знадобився статист у спектакль «Смерть Івана Грозного» за чудовою

п’єсою [Олексія Костянтиновича Толстого], де Григорій Ге грав Івана Грозного, а я повинний був

зображати, як говорять росіяни, ринду. Це царський охоронець з – як це називається? – сокирою.

Мені сказали, що в другому акті він (Григорій Ге – авт.) повинен у мене її вихопити, і я

спокійнісінько насолоджувався спектаклем, особливо сценою з польським послом...

А це була одна з перших п’єс, дозволених Олександринському театрові, в якій російський цар

виглядав у несприятливому світлі. Я зовсім забув про інструкції, вчепився пальцями в ратище, й

не помітив, що вони зовсім задерев’яніли.

Справа дійшла до сцени, де цар у гніві вихоплює з моїх рук сокиру і шпурляє її до ніг польського

посла. Я чую, як він люто шепоче:

– Хлопчику! Віддай, віддай! – і міркую, що відбувається – йому ж потрібно було вирвати в мене

сокиру.

Нарешті це йому вдалося, а коли завіса опустилася – ви ж знаєте, ринди завжди одягнені в довге

вбрання, – я підхопив його підлоги і кинувся тікати: на щастя, моя вбиральня знаходилася на

четвертому поверсі.

Отож, доки я біг, чув, як услід мені Григорій Ге репетує:

– Пустіть! Я його на клаптики пошматую!

Я дуже злякався.


МАВ АМПЛУА ПЕРШОГО КОХАНЦЯ, з монографії К. Клеванської «Матеріально-правове

становище провінційних акторів на межі XIX-XX століть»

У 1902 року Омськ відвідала молода акторка малого театру Олександра Олександрівна Яблочкіна.

…Олександра Олександрівна згадувала:

– Перші роки служби в Малому театрі були дуже важкими. Потрібно було боротися за можливість

грати, чекати випадку, коли через відмову чи хворобу старшої артистки з’явиться можливість

після однієї-двох репетицій зіграти головну роль. Якщо цього не траплялося, сиділи без ролей чи

грати