ВЕРНЕР Михайло Антонович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, поет, винахідник, видавець. Співвинахідник першого в історії людства мотоцикла.
З дворянської родини. Брати Вернери Є., Іп. і К., – відповідно письменник і земські статистики.
Народився 4 (16) грудня 1858 р. в Херсонській губернії Російської імперії (нині – Херсонська
область України).
Помер у квітні 1908 р. в м. Монте-Карло (Князівство Монако). Похований на місцевому цвинтарі.
Навчався в Житомирській гімназії, закінчив Московський кадетський корпус (1875-1879), навчався за кордоном.
Служив морським офіцером (1879-1882), працював в газеті «Московські відомості» (1882-1884), видавав разом з братом журнали «Товариш дітей» (1881), «Навколо світу» (1885-1891), «Цвіркун»
(1896-1891).
Як літератор дебютував статтями в газеті «Московські відомості» (1882).
В. – автор самобутніх книг, які читаються з не меншою цікавістю, ніж захоплюючі пригоди Ж. Ве-
рна чи Т. Ріда: «Сучасна Японія. З записників моряка» (1882), «Прогулянка по Середземному мо-
рі» (1883), «В чужій стороні» (1884), «Нариси та оповідання про життя на морі» (1884), «Країна
гребель» (1884), «Листи з Італії» (1885).
Разом з братом видавав книги, серед яких і витончений збірник оповідань А. Чехова «Цнотливі ре-
чі» (1887).
З владою наш земляк порозуміння знаходив не завжди. Так, за наказом цензури був знищений
наклад виданої братами В. книги В. Гіляровського «Люди нетрів» (1887). Збитків ніхто не
відшкодував.
Серед друзів та близьких знайомих В. – А. Чехов, М. Чехов, І. Ситін, М. Лєйкін, В. Гіляровський, Ф. Шехтель та ін.
***
МІРКУВАТИ ТЯМУЩЕ,
з життєвого кредо М. Вернера
Головне в усі часи – міркувати тямуще.
ПРОДАВ ДУШУ БІСОВІ, з листа А. Чехова М. Кисельовій у вересні 1887 р.
Днями я продав шматочок своєї душі бісові, котрий йменується комерцією. На падаль злітаються
ворони, на геніїв – видавці. З’явився до мене Вернер, собачий комір, що видає книжки на
французько-кафешантанний зразок, і попросив мене відрахувати йому десяточок посмішніших
оповідань. Я порився у своєму ридикюлі, вибрав дюжину юнацьких гріхів і вручив йому. Він
вивалив мені 150 цілкових і пішов.
Не будь я безгрошовий, собачий комір отримав би дулю з маслом, але, на жаль! Я бідніший, ніж
ваш осел.
БРАТИ БАСУЮТЬ ВУЛИЦЯМИ, з листа А. Чехова О. Чехову від 21 жовтня 1887 р.
До оповідання я приклав листа до Суворіна з проханням видати тобі зараз 100 руб. для того, аби
переслав мені. Хирію від безгрошів’я.
Надсилаю тобі дві марки. Тріскай!
В «Розвагах» з’явилися літературні вороги. Хтось надрукував вірш «Тенденційний Антон», де
мене назвали ветеринарним лікарем, хоча я ніколи не мав честі лікувати автора.
Вернери коней вивели з жилеток до стаєнь і тепер басують вулицями. …Бувають обидва і у мене.
Надзвичайно пристойні і комільфотні. Розмірковують тямуще.
Прощавай і пиши.
Тенденційний Антон.
ВИТОНЧЕНІ ВИДАННЯ, зі спогадів М. Чехова
Кожному, хто хоч раз побував в друкарні братів Вернерів, могло здатися, що він потрапив
випадково за кордон. Справа кипіла, машини гриміли, газовий двигун спалахував і пихкав, і самі
Вернери не сиділи панами, склавши руки і чекаючи прибутків, а обидва, по-робочому одягнені в
сині блузи, працювали тут же не покладаючи рук.
Започаткували вони й видавництво белетристики. Між іншим, вони видали книгу оповідань брата
Антона Павловича «Безневинні мови», для якої обкладинку малював наш брат Микола. Всі
видання їх відрізнялися оригінальністю і витонченістю, і при щасливіших обставинах Вернери
могли би зробити багато що. Головне – те, що вони самі по вуха поринали в найчорнішу роботу.
А коли звільнялися від своїх справ, то, як справжні європейці, з’являлися в товаристві в
найвишуканіших модних костюмах, і Антон Павлович жартував над ними в своїх «Скалках
московського життя». Він писав про них так: «Ви думаєте, що легко видавати журнали? Це вам не
те, що носити жилети з конячками».
Брати Вернери не знали, що це писав саме він, і скаржилися йому «на чиїсь витівки на їхню
адресу».
Брати Вернери пізніше розорилися; їхній журнал «Навколо світу» перейшов до І. Д. Ситіна, а
«Цвіркун» і «Друг дітей» припинили своє існування. Це трапилося в 1891 р.
Здається, обидва брати тоді ж виїхали за кордон.
СТАЛОСЯ
