Вернер Михаил (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ВЕРНЕР Михайло Антонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, винахідник, видавець. Співвинахідник першого в історії людства мотоцикла.

З дворянської родини. Брати Вернери Є., Іп. і К., – відповідно письменник і земські статистики.

Народився 4 (16) грудня 1858 р. в Херсонській губернії Російської імперії (нині – Херсонська

область України).

Помер у квітні 1908 р. в м. Монте-Карло (Князівство Монако). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Житомирській гімназії, закінчив Московський кадетський корпус (1875-1879), навчався за кордоном.

Служив морським офіцером (1879-1882), працював в газеті «Московські відомості» (1882-1884), видавав разом з братом журнали «Товариш дітей» (1881), «Навколо світу» (1885-1891), «Цвіркун»

(1896-1891).

Як літератор дебютував статтями в газеті «Московські відомості» (1882).

В. – автор самобутніх книг, які читаються з не меншою цікавістю, ніж захоплюючі пригоди Ж. Ве-

рна чи Т. Ріда: «Сучасна Японія. З записників моряка» (1882), «Прогулянка по Середземному мо-

рі» (1883), «В чужій стороні» (1884), «Нариси та оповідання про життя на морі» (1884), «Країна

гребель» (1884), «Листи з Італії» (1885).

Разом з братом видавав книги, серед яких і витончений збірник оповідань А. Чехова «Цнотливі ре-

чі» (1887).

З владою наш земляк порозуміння знаходив не завжди. Так, за наказом цензури був знищений

наклад виданої братами В. книги В. Гіляровського «Люди нетрів» (1887). Збитків ніхто не

відшкодував.

Серед друзів та близьких знайомих В. – А. Чехов, М. Чехов, І. Ситін, М. Лєйкін, В. Гіляровський, Ф. Шехтель та ін.


***

МІРКУВАТИ ТЯМУЩЕ,

з життєвого кредо М. Вернера

Головне в усі часи – міркувати тямуще.


ПРОДАВ ДУШУ БІСОВІ, з листа А. Чехова М. Кисельовій у вересні 1887 р.

Днями я продав шматочок своєї душі бісові, котрий йменується комерцією. На падаль злітаються

ворони, на геніїв – видавці. З’явився до мене Вернер, собачий комір, що видає книжки на

французько-кафешантанний зразок, і попросив мене відрахувати йому десяточок посмішніших

оповідань. Я порився у своєму ридикюлі, вибрав дюжину юнацьких гріхів і вручив йому. Він

вивалив мені 150 цілкових і пішов.

Не будь я безгрошовий, собачий комір отримав би дулю з маслом, але, на жаль! Я бідніший, ніж

ваш осел.

БРАТИ БАСУЮТЬ ВУЛИЦЯМИ, з листа А. Чехова О. Чехову від 21 жовтня 1887 р.

До оповідання я приклав листа до Суворіна з проханням видати тобі зараз 100 руб. для того, аби

переслав мені. Хирію від безгрошів’я.

Надсилаю тобі дві марки. Тріскай!

В «Розвагах» з’явилися літературні вороги. Хтось надрукував вірш «Тенденційний Антон», де

мене назвали ветеринарним лікарем, хоча я ніколи не мав честі лікувати автора.

Вернери коней вивели з жилеток до стаєнь і тепер басують вулицями. …Бувають обидва і у мене.

Надзвичайно пристойні і комільфотні. Розмірковують тямуще.

Прощавай і пиши.

Тенденційний Антон.

ВИТОНЧЕНІ ВИДАННЯ, зі спогадів М. Чехова

Кожному, хто хоч раз побував в друкарні братів Вернерів, могло здатися, що він потрапив

випадково за кордон. Справа кипіла, машини гриміли, газовий двигун спалахував і пихкав, і самі

Вернери не сиділи панами, склавши руки і чекаючи прибутків, а обидва, по-робочому одягнені в

сині блузи, працювали тут же не покладаючи рук.

Започаткували вони й видавництво белетристики. Між іншим, вони видали книгу оповідань брата

Антона Павловича «Безневинні мови», для якої обкладинку малював наш брат Микола. Всі

видання їх відрізнялися оригінальністю і витонченістю, і при щасливіших обставинах Вернери

могли би зробити багато що. Головне – те, що вони самі по вуха поринали в найчорнішу роботу.

А коли звільнялися від своїх справ, то, як справжні європейці, з’являлися в товаристві в

найвишуканіших модних костюмах, і Антон Павлович жартував над ними в своїх «Скалках

московського життя». Він писав про них так: «Ви думаєте, що легко видавати журнали? Це вам не

те, що носити жилети з конячками».

Брати Вернери не знали, що це писав саме він, і скаржилися йому «на чиїсь витівки на їхню

адресу».

Брати Вернери пізніше розорилися; їхній журнал «Навколо світу» перейшов до І. Д. Ситіна, а

«Цвіркун» і «Друг дітей» припинили своє існування. Це трапилося в 1891 р.

Здається, обидва брати тоді ж виїхали за кордон.


СТАЛОСЯ НЕПОРОЗУМІННЯ, з листа А. Чехова К. Баранцевичу від 27 березня 1888 р.

Відповідаю, найдобріший Казимире Станіславовичу, на Ваші листи за пунктами:

1) Бр. Вернери вислали Вам 75 руб. сьогодні або вишлють завтра. Не висилали ж раніше, тому що

сталося в їхній редакції маленьке непорозуміння, про яке поговоримо коли побачимося. Якщо

вірити їм, через це непорозуміння Ваше оповідання обійшлося їм в 150 руб.

Будьте здорові.

Ваш А. Чехов.


БЛИСКУЧЕ ПЕРЕМАГАЛИ, з дослідження В. Дубовського «Російські творці мотоцикла у

Франції»

Для розуміння процесу розвитку того чи іншого різновиду техніки не можна обмежуватися

виключно розглядом конструкцій в їх хронологічному порядку, а необхідно дати оцінку їхніх

переваг і недоліків, з’ясувати фізичний сенс зміни одних конструктивних рішень іншими. Сказане

стосується і запозичення конструктивних концепцій одними видами техніки у інших.

Першим прототипом велосипеда, що здобув популярність, була «дрезина», винайдена німецьким

лісничим фон Дрейсом 1817 року, котра була лавкою з двома колесами. Для приведення її в рух

сидяча на ній людина повинна була відштовхуватися від землі ногами.

У 1888 р. англієць Данлоп забезпечив велосипед пневматичними шинами.

…Парова машина виявилася невідповідною для двоколісного засобу транспорту. Серед її

недоліків варто назвати громіздкість, обумовлену наявністю казана, а також те, що на «підняття

пари» в ній потрібно до півгодини часу. Казан же «миттєвого паротворення» (що фактично

вимагало близько 10 хвилин), сконструйований Л. Серполле для свого екіпажу, з’явився лише

1885 р. До цього часу, а точніше в 1876 р., німецький інженер Н. А. Отто вже створив цілком

працездатний чотиритактний двигун внутрішнього згорання.

Впродовж низки років двигуни цього типу виготовлялися як стаціонарні. Вони працювали на

світильному газі і гасі і залишалися тихохідними, розвиваючи не більше 300 обертів колінчастого

валу на хвилину. Як показали випробовування таких двигунів, встановлених, на чотириколісні

екіпажі, вони для транспортних цілей виявилися непридатними.

Найважливішою передумовою для подальшого розвитку мотоцикла, так само як і автомобіля, стала розробка в період 1883-1886 рр. німецькими винахідниками Готлібом Даймлером і Карлом

Бенцом бензинових двигунів транспортного типу, які на той час можна було назвати

«середньобертовими». В результаті виникли дві конструктивні концепції легких транспортних

двигунів, придатних як для

Мотоцикла, так і автомобіля. Прогресивнішою з них можна назвати ту, яка передбачала

вертикальне компонування двигуна.

Для Вернерів двигун сконструював француз Іполит Лабіт, проте, мабуть, це стосується двигунів

подальших моделей мотоциклів фірми «Вернер». Двигун же, який застосовувався в період 1897-1898 рр., не мав аналогів. Не зважаючи на те, що в ньому використовувалося гартівне запалення

(небезпечне в пожежному відношенні) він був швидкохідним завдяки тому, що діаметр циліндра і

хід поршня мали однаковий розмір. На двигуні клапани розташовувалися з боків циліндра, а

камера згорання мала Т-подібну форму (подібну тій, яку пізніше, в 1901 р., використовували на

знаменитих автомобілях «Мерседес»).

У 1899 р. Вернери застосували на мотоциклі з двигуном в 1,25 к.с. електричне запалення. Двигун, як і раніше, розташовувався на передній вилці мотоцикла. До 1900 р. було побудовано близько

3000 вернерівських «самокатів». Тоді ж вони експонувалися на Всесвітній виставці в Парижі, де й

отримали золоту і срібну медалі.

В результаті інші фірми стали копіювати вернерівські мотоцикли і збирати їх різних конструкцій.

На змаганнях кінця минулого століття мотоцикли фірми «Вернер» їх блискуче перемагали. До

1901 р. вийшло понад 3500 виробів марки «Вернер». Однак із зростанням потужності їх двигунів і, відповідно, ваги високо, розташований центр тяжіння мотоцикла привів до його нестійкості. Це

примусило Вернерів змінити свою конструкцію.

В кінці 1901 р. був створений «Новий Вернер» – мотоцикл «класичного компонування», у якого

двигун знаходився внизу, в центрі ходової частини, і його картер став ланкою «відкритої» рами.

Окрім останнього нововведення, мотоцикл Вернерів повторював конструкцію «протомотоцикла»

Даймлера 1885 р.

Втім, виявилося, що і «відкрита» рама з укладеним в неї картером двигуна не була новинкою.

Заслугою братів Вернерів залишилося те, що вони правильно зрозуміли прогресивні

конструктивні рішення й впровадили їх у практику. На першому «Новому Вернері» з мотором в

1,5 к.с. замість круглого шкіряного ременя був застосований плоский, який стали використовувати

й інші фірми, що з’явилися услід за

вернерівською. У подальші роки фірма «Вернер» стала випускати мотоцикли з могутнішими

двигунами – 2, 3, 4 к.с.

На останньому з цих мотоциклів був встановлений двоциліндровий двигун з паралельними

вертикальними циліндрами (брати розділили пальму першості з англійською мотоциклетною

фірмою «Берклі»). Таку компонування пізніше стали називати «твін». Продовжуючи випускати

мотоцикли, Вернери з 1906 р. почали й випуск автомобілів. Проте це вже інша історія.

Прослідкувавши головну лінію розвитку конструкції мотоцикла, яку представляли Готліб Даймлер

і такі фірми як «Гільдебрандт і Вольфмюллер» і «Де Діон-бутон», ми побачили, що у братів

Вернерів були попередники. Вернери, звичайно, запозичили у них ідею створення мотоцикла і ряд

конструктивних рішень. Проте ми бачили також, що за своїми показниками (літрової потужності і

питомій масі) вже перший «Мотоциклет» Вернерів перевершував своїх попередників. Його поява

в 1897 р. викликала в період 1898-1899 рр. цілу хвилю виникнення мотоциклетних фірм.

Другу хвилю ініціював, починаючи з 1902 р., мотоцикл «Новий Вернер», який мав вже класичне

компонування.

Додамо лише, що фірма «Вернер» припинила своє існування в 1914 р. у зв’язку з початком першої

світової війни.


НОВА ФОРМУЛА, з книги С. Каунтера «The history and development of motorcycles in the science museum»

Нова формула, яка типізується цією конструкцією, є тією базою, на якій з тих пір розвивалася

величезна більшість мотоциклів.


ЦЕ БУВ СПРАВДІ МОТОЦИКЛ, з книги Р. Хау і Л. Дж. К. Сетрайта «The history of the world’s motorcycles»

Це принаймні був мотоцикл, який насправді був мотоциклом. Це була машина, яка викликала

хвилю нового виробництва, нового спорту і нового засобу комунікації.