Баранов-Россине Владимир (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


БАРАНОВ-РОССІНЕ Володимир Давидович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник, скульптор, винахідник. Справжнє прізвище – Шулім Вольф Лейб. Псевдонім – Даніель

Россіне. Світовий фундатор «кольорової музики», винахідник плямистого камуфляжу.

З міщанської родини.

Народився 20 грудня 1887 р. (1 січня 1888) в с. Великій Лепетисі Мелітопольського повіту

Таврійської губернії Російської імперії (нині – районний центр Херсонської області України).

Загинув в 1944 р. в німецькому концентраційному таборі.

Навчався в Одеському художньому училищі (1903-1908), петербурзькому Вищому художньому

училищі при Академії мистецтв (1908-1909).

Працював у Петроградській колегії у справах мистецтва й художньої промисловості (1918), відділі

образотворчих мистецтв Комісаріату народної освіти Росії (1918), Вільних навчально-художніх

майстернях (1918-1919), викладачем (1919), деканом мистецького факультету (1920-1921)

московських Вищих державних художньо-технічних майстерень.

Учасник виставок: московської «Вінок», київської «Ланка» (обидві – 1907-1908), петербурзької

«Вінок-Стефанос» (1909), петербурзької і вільненської «Імпресіоністи» (1909-1910), цюріхської

(1912), амстердамської (1914), паризьких «Осінній салон» (1910), «Салон нових реальностей»

(1939), «Салон незалежних» (1910, 1913, 1914, 1925-1941).

Експонував твори на Міжнародній виставці в Парижі (1937).

Перша персональна виставка відбулася в Норвегії (1916).

Єдина персональна виставка в кордонах колишньої батьківщини пройшла у Петрограді (1918).

Ретроспективні виставки відбулися: у Парижі (1954, 1970, 1972-1973, 1984), Лондоні (1970),

Франкфурті-на-Майні, Амстердамі, Нью-Йорку (1992-1993), Москві і Петербурзі (2004).

Серед найвідоміших доробків майстра полотна: «Безпредметне» (кінець 1910-х), портрет

Рахманінова (1911), «Автопортрет» (1914), «Страждання св. Дені», «Натюрморт з грушею (обидва

–1927), «Леді Чаттерлі», «Мати з дитиною» (обидві – 1932), біоморфні абстракції «Абстрактні

форми», «Абстрактні композиції», «Абстрактне».

Б.-Р. автор – серії абстрактних скульптур, серед яких вирізняються «Ритм, або Симфонія №1»

(1913), «Симфонія № 2» (1914), «Політехнічна скульптура» (1933).

Як винахідник наш земляк дебютував динамічним камуфляжем (1913). Потім настала черга

«оптофона» – оригінального музичного інструменту (1925), клавіатура котрого була з’єднана зі

спеціальним екраном, на якому під час гри виникали рухливі кольорові форми.

Запатентував наш земляк і апарат «Multiperco», який виробляв, очищував й розподіляв хімічні

розчини, а також «хромофотометр», що визначав якість і чистоту дорогоцінних каменів (обидва –

1934).

Провів перші у світові світломузичні концерти в театрі В. Мейерхольда (1923) і Великому (1924).

Сам виконував на них «партію світла».

Не знайшовши врешті-решт спільної мови з більшовиками, емігрував до Франції (1925).

Нині доробки Б.-Р. зберігаються в Державній Третьяковській галереї (Москва, РФ), Державному

Російському музеї (Санкт-Петербург, РФ), художньому музеї ім. О. Радищева (Саратов, РФ),

музеї сучасного мистецтва (Нью-Йорк, США), Центрі Жоржа Помпіду (Париж, Франція), музеї

Людвіга (Кельн, Німеччина), численних приватних колекціях.

На першому спеціалізованому аукціоні російського живопису, проведеному Sotheby’s у Нью-

Йорку, був установлений рекорд цін на доробок нашого земляка: його «Натюрморт зі стільцем»

продали за $1,184 млн. (2004).

Серед друзів та близьких знайомих Б.-Р. – Д. Бурлюк, Х. Арп, Б. Кустодієв, С. Рахманінов, О.

Екстер, В. Татлін, В. Сук, А. Валансі, Н. Гончарова, М. Ларіонов, Р. Делоне, К. Петров-Водкін, В.

Шкловський, Д. Штеренберг, Н. Добичіна, Г. Аполлінер, О. Скрябін, С. Терк-Делоне та ін.


***

НІЧОГО НЕ БОЮСЯ

, з життєвого кредо В. Баранова-Россіне

Я люблю Париж і нічого не боюся.


ПРЕДМЕТ – РАБСТВО, з творчого кредо В. Баранова-Россіне

Допоки мистецтво не звільниться від предмету, воно прирікає себе на рабство.

НЕБАЧЕНЕ, з автобіографічної книги Х. Арпа «On My Way»

У Швейцарії, мене відвідав російський (так у Х. Арпа – авт.) художник Россіне й показав

малюнки, у яких він виявив свій внутрішній світ небаченим досі чином за допомогою барвистих

крапок і вигнутих ліній. Це не були відвернені пейзажі, портрети, натюрморти, які можна було

бачити на полотнах кубістів.

Я показав йому полотна, покриті чорною завісою, з мережею дивних письмен, рун, ліній, плям, –

підсумок напруженої праці, яка зайняла не один місяць. Мої побратими по мистецтву хитали

головами й засуджували роботи як невдалі ескізи. Россіне, навпаки, поставився до них з великою

наснагою. Його й мої роботи, я гадаю, є «конкретним мистецтвом».


МИСТЕЦТВО СПРИЙМАЄ ВИТОНЧЕНО, з книги К. Редько «Щоденники, спогади, статті»

Баранов-Россіне став відомим у Москві й за кордоном як один з організаторів першого у світові

кольорово-оптофонічного концерту – в театрах ім. Мейєрхольда й Великому.

Він – художник-парижанин. Любить мистецтво й витончено сприймає його. У моїх роботах бачить

багато гарного, дає практичні поради, зробив пропозицію написати для нього концертно-колірну

відвернену картину.

Я щасливий нашому знайомству.


ДИНАМІЧНИЙ КАМУФЛЯЖ, з статті «Баранов-Россіне Володимир Давидович» на gelos.ru

Жилка винахідника не гаснула в ньому ніколи. Наприклад, апарат під назвою «мультиперко» був

призначений для виготовлення, стерилізації і розливання газованих рідин.

Потім Володимир Давидович розробляє «хромофотометр» – прилад для аналізу якості коштовних

каменів.

А незадовго до початку Другої світової війни Баранов придумав «динамічний камуфляж»,

авторство якого пізніше було помилково приписане Жоржу Браку. Його суть – в проектуванні

збільшених колірних плям, котрі дозволяють «приховати» будь-який військовий об’єкт, – рухомий

чи нерухомий. Свій винахід він подав директорові заводів «Рено» і представникам Пентагону.

Проте з якихось причин його тоді не упровадили у виробництво.


ПРИМХЛИВІСТЬ РИТМУ, з розвідки О. Шатських «Баранов-Россіне В. Д.»

Завдання, актуальні для багатьох європейських новаторів: розширення сфер творчого вторгнення в

реальність, відновлення сприйняття – художник зумів втілити в оригінальні проекти. «Симфонія

№2» свідчила про вихід до «тривимірного живопису»; цей рухливий об’єкт являв собою, за

описом сучасника, «парадоксальний монтаж із цинку, покритого строкатою й живою глазур’ю, з

жолобами, котрі служили підставками для якихось дивного виду млинів для розмелу перцю, синіх,

бежевих або червоних шайб, перемішаних із пружинами, що стирчали у різні сторони, і сталевими

лозинами».

Незвичайні, хвилюючі публіку роботи Баранова-Россіне належали до тієї ж групи художніх явищ,

що й експерименти Пабло Пікассо й Олександра Архипенка. Складні умовні конструкції, створені

з нових матеріалів, мали самостійність і самоцінність – художник повністю звільнився від

слідування природі, свідомо уникав подібності із предметами або явищами, які існували у світові

до нього.

…Паризьке життя Баранова-Россіне було наповнене труднощами. Запатентований на Заході

оптофон у музичному побуті не прищепився, він лише зрідка звучав на театральних сценах,

супроводжуючи драматичні постановки. Деякий резонанс одержали концерти на оптофоні, що

відбулися в сезон 1928/29 років в різних артистичних центрах, зокрема «Студії Урсулинок» і

«Студії №28». Свій винахід Баранов-Россіне пропагував також у власній «Першій оптофонічній

академії».

Художні добутки Баранова-Россіне привертали увагу знавців, проте серед широкої публіки

популярністю не користувалися, отже, і на комерційний успіх авторові розраховувати не

доводилося. Зате вони, гармонічні й емоційні, з їх тонкою врівноваженою композицією й

примхливістю ритму, мали заслужений успіх у професійному середовищі.

Художні погляди Баранова-Россіне перетерпіли в ті роки певні зміни – домінуюче місце в його

мистецтві в другий, і останній, паризький період зайняли абстрактні композиції. Ці образи являли

собою ефектні колірні організми, породжені уявою й даром живописця; вони впливали на глядача

напруженими кольорами, дивною пульсуючим життям деяких біоморфних структур – стрічка

Мьобіуса, з її парадоксальною одномірністю, служила пластичним лейтмотивом більшості з них.

Володимир Давидович Баранов-Россіне не встиг або не зумів виїхати з Франції до окупації її

гітлерівськими військами. Його творчість, за теоріями «цивілізованих» ідеологів Третього рейху,

відносилася до «дегенеративного» мистецтва, що вироджується, внаслідок чого воно підлягало

беззастережному знищенню. 9 листопада 1943 року він був арештований гестапо й кинутий у

концентраційний табір; дата й місце загибелі точно не встановлені – за непрямими свідченнями,

митця фашисти стратили 1944 року.


ЗАХОПЛЮЮЧИЙ ЕФЕКТ, з кореспонденції В. Палія «Світлом музику першим доповнив

херсонець»

Першим світломузику в уяві побачив російський композитор Олександр Скрябін. Ідея полягала в

тому, що кожній музичній ноті відповідає певний колір спектрального розкладу кольору білого.

Тим паче, що і перших, і других – по сім. Також і перші, і другі – хвильового походження. Отож

поєднати їх – і вийде захоплюючий ефект. Та видатний росіянин не встиг здійснити задуму.

Розвиваючи цю ідею, Володимир Баранов-Россіне і створив «оптофон» – тип світлового

фортепіано.

Виявляється, Володимир Баранов-Россіне був не лише талановитим музикантом і винахідником, а

й скульптором, визначним художником авангардного напрямку. Приміром, в альманасі

«Невідомий російський авангард» (Москва, 1992) Баранову-Россіне присвячено цілий розділ, а

його художня творча спадщина в альманасі представлена кількома найяскравішими

репродукціями. До речі, у приватних і публічних паризьких колекціях є далеко не авангардні

роботи Володимира Баранова-Россіне, серед яких і полотна з краєвидами Херсона.

Майбутній професійний художник часто навідується в Херсон, де і робить декілька міських

етюдів – як згаданих, так і вже в доволі авангардній манері.


МУЗИКАНТА ФАРБ КОЛЕГИ ПОЗБАВИЛИ ПІДТРИМКИ, з розвідки Б. Галєєва «Знахідка у

Парижі»

Гарячкова пропагандистська діяльність на захист своєї ідеї й прагнення винести свої спроби її

реалізації на суд широкої громадськості – все це вже після того страшного дня, коли на його ідеях, його інструменті, практично на його долі був поставлений офіційно хрест, після жорстокої, як

вирок, резолюції: «не треба», «не потрібно», «не так». Це було в самому кінці 1923 року на

засіданні Фізико-психологічного відділення РАХН (Російської академії художніх наук).

Це видно хоча б за документам, які винесла на одну з казанських всесоюзних конференцій «Світло

й музика»«(1990) московський мистецтвознавець Т. Перцева. Вона виявила й уперше

оприлюднила дані про стенограму трагічного для художника засідання, включаючи тези доповіді з

гострими, навідліг, формулюваннями В. Баранова-Россіне й – відповідну реакцію колег.

Одним з найрішучіших критиків виявився... Леонід Сабанєєв, біограф Скрябіна, аза його життя –

друг і певною мірою колега, співучасник міркувань великого композитора про «світлову

симфонію». По суті справи, найзатятіший адепт і пропагандист світломузики в Росії – він повинен

був би, здається, грудьми стати на захист унікального й, практично, єдиного однодумця Скрябіна,

але, на жаль, може бути, в «припадку ревнощів» Сабанєєв дратується тим, що в Баранова-Россіне

за «не по Скрябіним», дорікає художникові навіть за те, що той використав екран (а куди ще

проектувати свої складні абстракції?).

А в підсумку Вчена рада РАХН позбавляє художника підтримки...