КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Баласогло Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БАЛАСОГЛО Олександр Пантелеймонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, публіцист. Псевдонім – Вєронов (спільний з П. Норєвим).

З військової родини. Батько, Баласогло П., – адмірал флоту.

Народився 23 жовтня (4 листопада) 1813 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 18 (30 січня) 1893 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Навчався в Морській академії (1826-1828), слухав лекції в Петербурзькому університеті (1834-1835).

Служив мічманом на балтійському флоті (1829), клерком міністерства освіти (1835-1839), секрета-

рем Комітету іноземної цензури (1839-1840), архіваріусом, старшим архіваріусом, столоначаль-

ником Головного архіву міністерства іноземних справ Росії (1841-1849), чиновником Олонецьк-

ого губернського управління (1850-1851).

Брав участь у війні Росії з Туреччиною (1828).

Друкувався в журналі «Жива старовина».

Як літератор дебютував збірником «Вірші» (1838).

Потім настала черга «Послання до Вульфа» (1840), історичного нарису «Східний Сибір» (1843),

«Проекту заснування книжкового складу з бібліотекою та друкарнею» (1845), «Сповіді» (1849),

«Уламків» (1875).

Б. – співвидавець двотомної енциклопедії мистецтв та ремесел «Пам‘ятник мистецтв і допоміж-

них знань» (1840-1843).

В 1845 р. наш земляк захопився відверто утопічною ідеєю демократизації царського режиму. Під-

готував навіть проекти деяких документів, проте дуже швидко опинився в Петропавловській фор-

теці (1849). Вирок військового суду був суворий – смертна кара. Щоправда, її «милостиво» заміни-

ли засланням.

Б. відбував покарання спочатку в Петрозаводську, а потім – в Олонецьку. Продовжував активно

писати («Власних думок не соромлюсь і ніколи від них не зрікався»), серед чого й твори з крити-

кою правлячого режиму.

За демонстративну непокірність Б. перевели в Петропавловську фортеці (1851).

Після нервового зриву наш земляк потрапив у лікарню для людей з душевними розладами (чи не

звідси беруть початок радянські психічки для інакомислячих?).

Згодом «незручного» письменника з малоросіян відправляють під таємний нагляд поліції (так би

мовити, на злодії шапка горить: за хворими наглядають не поліціянти, а лікарі – і зовсім не таєм-

но!) в м. Миколаїв, де він і дожив віку.

Не оминув нашого земляка підступний вчинок дружини, яка написала в жандармське управління

донос про те, що її чоловік не покаявся і продовжує розповсюджувати «шкідливі ідеї».

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Ф. Достоєвський, П. Норєв, М. Данилевський, А. Майков, Г. Невельський, М. Петрашевський та ін.


***

СЛОВ’ЯНИ І ЛЮДСТВО,

з публіцистичного кредо О. Баласогло

Слов’янська душа є вибрана судина злиття народів в людство.

СВЯТЕ МІСЦЕ ПОРОЖНІМ НЕ БУВАЄ, з передбачення О. Баласогло

Не пройде, не виключено, й року, навіть декількох місяців, і спершу весь світ, а потім Петербург

прочитає в своїх Відомостях, що Англійці, або Французи, опанували, за добровільною згодою

Китайців, гирлом Амура і отримали дозвіл ходити вгору і вниз цією річкою до Нерчинська. Дивна

буде ця звістка; але вона неминуча.

Якщо Росія не хоче бачити своїх скарбів, – треба ж, щоб хтось їх бачив і вживав своїх заходів!

Свято місце не буде порожнім!

НЕВЕЛЬСЬКИЙ ЗАВЖДИ ШУКАВ З НИМ ЗУСТРІЧІ, з книги О. Алексєєва «Любов, Амур,

щастя»

У (Невельського – авт.) була ясна і визначена мета. Можна говорити про те, що Невельський і ще

одна людина давно готували експедицію на Амур. Хто ж був цим другим?

Звали його Олександр Пантелеймонович Баласогло. В роки навчання Невельського в корпусі він

викладав там «шагістику». Як свідчить особиста справа Баласогло, він був морським офіцером, дуже рано вийшов у відставку і пішов на службу в архів Міністерства закордонних справ.

Чи зустрічалися вони на ґрунті обопільних далекосхідних інтересів у ті часи, коли один з них був

вихованцем, а інший вихователем, невідомо. З особистої ж справи Баласогло випливає, …що він

відвідував кружок передової російської інтелігенції, яким керував М. В. Петрашевський.

…у квітні 1849 року петрашевців заарештували, судили, частину з них заслали до Сибіру на

каторгу і поселення, а частину – відправили в солдати.

Отож, факту знайомства і зустрічей з Баласогло виявилося досить, щоб прізвище Невельського

фігурувало в списку тих, хто обговорював проекти звільнення селян, заміни самодержавства

республікою, свободу преси. Але – не більше. Невельського до процесу петрашевців не залучали –

і тут, на мій погляд, далася взнаки його близькість до великого князя Костянтина і його вихователя

– Ф. П. Літке.

Що ж тоді цікавило Невельського, що змушувало його щоразу під час перебування в Петербурзі

шукати зустрічей з Баласогло? Неважко здогадатися, що сполучним стрижнем їхніх зустрічей був

Амур, і все, що пов’язано з його непростою історією.

…Відомо, що на перших річних зборах Російського Географічного товариства, які відбулися 29

листопада 1846 року, Невельський зустрівся з О. П. Баласогло. Однодумці обговорили план

експедиції. За їхнім задумом, її повинні були скласти два загони – морський і річковий. Річковий

під командуванням Баласогло мав спуститися Амуром до лиману. Під час плавання команді

належало описати ріку на всьому її протязі і налагодити добросусідські стосунки з місцевими

жителями.

Морському загону під командуванням Невельського належало описати Сахалін, і, найголовніше, –

остаточно з’ясувати можливість потрапляння в Амур з моря. Також потрібно було уточнити, є

Сахалін островом чи все-таки він – півострів.

Зустрітися обидва загони мали лимані Амуру.

…З особистої справи Г. І. Невельського точно відомо, що він був у відпустці з 15 грудня 1846 року

по 15 березня 1847 року. Саме в цей час відбулася низка зустрічей однодумців: вони обдумали

деталі походу, прийняли нові рішення.

…Начальство дослухалося до реляції Невельського, коли той розкрив свої і Баласогло плани, і

став просити призначити його командиром на який-небудь корабель, що відправлявся на Далекий

Схід, на Камчатку, в Російську Америку.

…Він упевнений, що за час підготовки судна і переходу навколо світу Олександрові

Пантелеймоновичу Баласогло вдасться перебороти рогатки Міністерства закордонних справ і

організувати зі Сретенська чи Нерчинська сплав по Амуру.

Як усе цікаво, ново, заманливо…


В ОДИНОЧНІЙ КАМЕРІ ПЕТРОПАВЛОВСЬКОЇ ФОРТЕЦІ, з повісті І. Волгіна «Зникла

змова»

Навесні і влітку 1849 року, за час відсутності імператора в Петербурзі, спадкоємець престолу

«курирує» слідство. Він регулярно одержує вичерпні звіти про хід допитів…Читає показання

надвірного радника, старшого архіваріуса Міністерства закордонних справ, 35-літнього

Олександра Пантелеймоновича Баласогло.

…Чотири дня і чотири ночі в одиночній камері Петропавловської фортеці він (Баласогло – авт.) пише історію власної халепи.

Баласогло простирає свою щиросердість до того, що – за сім років до народження Зиґмунда

Фрейда – ділиться з слідчими (мало придатними на роль психоаналітиків) дитячими страхами. Він

згадує, як три– чи чотирічним був відведений для причастя, проте так злякався бороди священика, що ні силою, ні погрозами не могли змусити прийняти таїнство. Його висікли і протримали без

їжі, на колінах, весь день. Чи не тут варто шукати джерела його ліберальних ідей у зрілі роки?

Син вивезеного з Константинополя грека, який дослужився до чина генерал-майора (але

розореного поверненням у скарбницю розтрачених не ним коштів), Баласогло-молодший

розповідає про свою службу на Чорноморському флоті в 1828 році, під час російсько-турецької

війни, про відставку і довге злидарювання в пошуках місця, коли він ледь не пішов на службу в III Відділення, про свій поетичний досвід і т.д. Особливо вражає картина, яка зображує його

титанічні зусилля по наведенню ладу в архіві Азійського департаменту Міністерства закордонних

справ, цих авгієвих стаєнь російської дипломатії, де зібралися справи «про Кавказ, татар, калмиків, усієї Середньої Азії, Персії, Китаю, Індії, Сибіру, Російської Америки, Японії і взагалі

Східного океану «.

…З неменшою увагою члени царської родини знайомилися з тими місцями 24-сторінкового твору

Баласогло, в яких автор висловлює свої рекомендації монарху.

– Я осмілювався обговорювати, – пише Баласогло, – і безмежну добродушність самого государя

імператора, дивуючись, як він не бачить, що біля нього і довкола нього робиться, і чому він ніколи

не удостоїв запитати підлеглих, як їм жити й існувати під його керівництвом. І не публічно, а тет-

а-тет, кожну людську істоту наодинці, для чого його величність має тисячі можливостей .

Ця заява не могла не схвилювати членів Слідчої комісії, і вони звертаються до автора сповіді з

уточнюючими запитаннями:

– Поясніть, що саме, на вашу думку, вислизало від уваги його величності і могло спонукати вас до

сміливого судження про священну особу його величності?

– Я дивувався тому, – чесно визнає Баласогло , – як його величність, настільки чадолюбивий

батько своїх підданих, не чує тих жахливих стогонів, що надривають душу і якими сповнено все

місто, і особливо стан бідних, пригноблених всюди чиновників, до яких я сам належу.

Але, мрійливо додає автор, «удостойся я незвичайної милості і щастя, аби його величність

побажав мене вислухати один на один, так щоб ніхто, крім мене і нього не знав про предмет

розмови, звичайно, я б вилив усю свою душу перед його священною особою так же довірливо, як

роблю це тепер, втім, змушений всією тяжкістю свого становища», – натхненно завершує син

генерал-майора.

Можливо, він плекає таємну надію, що описане ним рандеву зрештою дійсно може відбутися. І

тоді, доставлений з кам’яної в’язниці в розташовані навпроти, через Неву, царські палати, він

зуміє зачепити серце монарха чистотою помислів і служінням істині.

…Імператор олівцем написав на полях: «Допомогти їм « (родини Баласогло – авт.), і генерал-

лейтенант Дубельт, як ведеться, завірив цю найяснішу маргіналію.

Цар не даремно переймався долею родини Баласогло. По-перше, це був старий надійний прийом, який виправдав себе ще під час процесу над декабристами, по-друге, такий крок вказував на те, ніби імператор – вище особистих образ.

Заарештованого главу сімейства без затримки сповістили про несподівану милість. І він,

спонукуваний почуттям вдячності, сідає за свою спокутну працю.

…Судді, зрештою, зглянулися над Баласогло. Була отримана найвища воля, щоб звільнити в’язня

з-під арешту, зарахувавши йому, як відбуття покарання, довготривале слідство у фортеці.

Государ, проте, розсудить інакше. 4 листопада він повелить призначити Баласогло на службу в

Олонецьку губернію, оскільки «за зухвалість проти своїх начальників він, у всякому разі, підлягає

відповідальності і тут залишатися не може «.


ВАС НАЗИВАВ «БОГДИХАНОМ» І «МОГОЛОМ», з реляції таємного агента П. Антонелі

імператорові Миколі I

Баласогло озлобився... проти своєї долі, ...зневірився в Богові... і уявив, що причиною всіх його

нещасть є нині існуючий в Росії порядок речей.

Бездумно дорікаючи в нечутливості до становища подібних йому нещасливих Государя

Імператора, він почав відчувати до Найвищої Особи якусь задушевну ворожнечу і не називав Його

Величність інакше, як Богдиханом і Моголом, котрий піклується єдино про самого себе.

…Маючи дружину та дітей і не маючи стільки, щоб пристойно їх утримувати, слухаючи

безкінечні дорікання дружини на власну безтурботність і не здатність використати свої здібності, до того ж, будучи людиною здоров’я надзвичайно слабкого, він до того зробився жовчним, що

кинув усяке піклування про всіх своїх навколишніх і думав лише про втілення і виконання

власних ідей і переконань.