БАЛАСОГЛО Олександр Пантелеймонович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, публіцист. Псевдонім – Вєронов (спільний з П. Норєвим).
З військової родини. Батько, Баласогло П., – адмірал флоту.
Народився 23 жовтня (4 листопада) 1813 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині –
адміністративний центр однойменної області України).
Помер 18 (30 січня) 1893 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –
адміністративний центр однойменної області України).
Навчався в Морській академії (1826-1828), слухав лекції в Петербурзькому університеті (1834-1835).
Служив мічманом на балтійському флоті (1829), клерком міністерства освіти (1835-1839), секрета-
рем Комітету іноземної цензури (1839-1840), архіваріусом, старшим архіваріусом, столоначаль-
ником Головного архіву міністерства іноземних справ Росії (1841-1849), чиновником Олонецьк-
ого губернського управління (1850-1851).
Брав участь у війні Росії з Туреччиною (1828).
Друкувався в журналі «Жива старовина».
Як літератор дебютував збірником «Вірші» (1838).
Потім настала черга «Послання до Вульфа» (1840), історичного нарису «Східний Сибір» (1843),
«Проекту заснування книжкового складу з бібліотекою та друкарнею» (1845), «Сповіді» (1849),
«Уламків» (1875).
Б. – співвидавець двотомної енциклопедії мистецтв та ремесел «Пам‘ятник мистецтв і допоміж-
них знань» (1840-1843).
В 1845 р. наш земляк захопився відверто утопічною ідеєю демократизації царського режиму. Під-
готував навіть проекти деяких документів, проте дуже швидко опинився в Петропавловській фор-
теці (1849). Вирок військового суду був суворий – смертна кара. Щоправда, її «милостиво» заміни-
ли засланням.
Б. відбував покарання спочатку в Петрозаводську, а потім – в Олонецьку. Продовжував активно
писати («Власних думок не соромлюсь і ніколи від них не зрікався»), серед чого й твори з крити-
кою правлячого режиму.
За демонстративну непокірність Б. перевели в Петропавловську фортеці (1851).
Після нервового зриву наш земляк потрапив у лікарню для людей з душевними розладами (чи не
звідси беруть початок радянські психічки для інакомислячих?).
Згодом «незручного» письменника з малоросіян відправляють під таємний нагляд поліції (так би
мовити, на злодії шапка горить: за хворими наглядають не поліціянти, а лікарі – і зовсім не таєм-
но!) в м. Миколаїв, де він і дожив віку.
Не оминув нашого земляка підступний вчинок дружини, яка написала в жандармське управління
донос про те, що її чоловік не покаявся і продовжує розповсюджувати «шкідливі ідеї».
Серед друзів та близьких знайомих Б. – Ф. Достоєвський, П. Норєв, М. Данилевський, А. Майков, Г. Невельський, М. Петрашевський та ін.
***
СЛОВ’ЯНИ І ЛЮДСТВО,
з публіцистичного кредо О. Баласогло
Слов’янська душа є вибрана судина злиття народів в людство.
СВЯТЕ МІСЦЕ ПОРОЖНІМ НЕ БУВАЄ, з передбачення О. Баласогло
Не пройде, не виключено, й року, навіть декількох місяців, і спершу весь світ, а потім Петербург
прочитає в своїх Відомостях, що Англійці, або Французи, опанували, за добровільною згодою
Китайців, гирлом Амура і отримали дозвіл ходити вгору і вниз цією річкою до Нерчинська. Дивна
буде ця звістка; але вона неминуча.
Якщо Росія не хоче бачити своїх скарбів, – треба ж, щоб хтось їх бачив і вживав своїх заходів!
Свято місце не буде порожнім!
НЕВЕЛЬСЬКИЙ ЗАВЖДИ ШУКАВ З НИМ ЗУСТРІЧІ, з книги О. Алексєєва «Любов, Амур,
щастя»
У (Невельського – авт.) була ясна і визначена мета. Можна говорити про те, що Невельський і ще
одна людина давно готували експедицію на Амур. Хто ж був цим другим?
Звали його Олександр Пантелеймонович Баласогло. В роки навчання Невельського в корпусі він
викладав там «шагістику». Як свідчить особиста справа Баласогло, він був морським офіцером, дуже рано вийшов у відставку і пішов на службу в архів Міністерства закордонних справ.
Чи зустрічалися вони на ґрунті обопільних далекосхідних інтересів у ті часи, коли один з них був
вихованцем, а інший вихователем, невідомо. З особистої ж справи Баласогло випливає, …що він
відвідував кружок передової російської інтелігенції, яким керував М. В. Петрашевський.
…у квітні 1849 року петрашевців заарештували, судили, частину з них заслали до Сибіру на
каторгу і поселення, а частину – відправили в
