Адамов Григорий (fb2)




АДАМОВ Григорій Борисович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Письменник. Справжнє прізвище – Гібс Григорій Борисович.

З робітничої родини. Батько, Гібс Б., – деревообробник.

Народився 6 (18) травня 1886 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 14 липня 1945 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Навчався в Херсонській гімназії, з якої його виключили.

Працював приватним учителем, редактором газети «Південь», чиновником Наркомпроду,

Держвидаву, спеціальним кореспондентом газети «За індустріалізацію».

Друкувався в газетах «За індустріалізацію», «Південь», «Піонерська правда», журналах «Наші

досягнення», «Знання – сила», «Дитяча література», «Наша країна», «Молода гвардія».

Як літератор дебютував збірником оповідань «Поєднані колони» (1931).

Потім настала черга оповідань і повістей «Розповідь Дієго» (1934),»Аварія» (1935), «Оазис Сонця»

(1936), «В стратосфері», «Корабельна аварія на Ангарі», «Атака магнітних торпед», «В льодяному

полоні» (усі – 1938), «В Арктиці майбутнього» (1941), романів «Переможці надр» (1937),

«Таємниця двох океанів» (1938), «Вигнання володаря» (1946).

Роман «Таємниця двох океанів» неодноразово екранізований (вперше – 1956).

Що стосується особистого життя, то за царату нашого земляка двічі заарештовували, довелося

йому побути і в засланні в Архангельській губернії, і в Херсонській в’язниці.

Серед друзів та близьких знайомих А. – М. Горький, М. Кольцов, О. Шмідт та ін.


***

ВІЛЬНИЙ ПОЛІТ

, з творчого кредо Г. Адамова

Писати бажано про те, про що бажається.


ВИЇДУ ДО АМЕРИКИ, з роману Г. Адамова «Таємниця двох океанів»

Великими кроками Крок кілька разів пройшовся кімнатою, нервово потираючи рукою голене

підборіддя. Нарешті він зупинився біля столу і хрипко сказав:

– Матвію Петровичу, я не заперечую. Але я хочу бути упевненим. Ви повинні мені дати слово

дворянина... слово самурая, що з цієї миті Ганна Миколаївна абсолютно виключається з гри і за

всіх обставин я буду знятий з судна до його прибуття до кінцевого пункту.

– Крок! Ви можете не сумніватися, що ваші побажання будуть виконані в точності. Даю вам

слово! До речі, Крок, коли ви повинні закінчити свій рейс? Ви розумієте, наскільки нам необхідно

це знати у зв’язку з вашою другою вимогою?

Крок мовчав, опустивши голову. Смужка світла впала на його високий лоб; дрібні крапельки поту

виблискували на ньому. Крок дістав хустину і витер піт, важко дихаючи і продовжуючи мовчати.

– Ну? – наполягав Матвій Петрович, не дочекавшись відповіді. – Чого ви соромитеся? Як ми

зможемо підготувати ваш перехід на наш човен, не знаючи, скільки часу в нашому

розпорядженні?

– Я не знаю – глухо відповів Крок, не піднімаючи голови і опускаючись на стілець по інший бік

столу.

– Цього не може бути! – різко заперечив Матвій Петрович, ударивши долонею по карті. – Ви

вимагаєте від мене зобов’язань, не даючи мені можливості виконати їх! Це не логічно. І,

нарешті, яка різниця між інформацією про координати і інформацією про термін прибуття? Чому

ви першу можете давати, а від другої відмовляєтеся? Типова суперечність широкої слов’янської

душі.

Матвій Петрович з досадою відкинувся на спинку стільця, перекинув ногу на ногу і забарабанив

пальцями по столу.

– Перестаньте маніритися і ламатися, Крок! – рішуче продовжував він після хвилинного

мовчання. – Я повинен знати термін. Якщо ви не скажете, то наша угода анулюється. І не лише

угода. Ми більше не будемо зацікавлені у вашому благополуччі. Не забувайте, що всі ваші

розписки старий Абросимов передав в наше розпорядження. І ваша записка до мене теж в

надійному збереженні... Ну! – з нетерпінням закінчив Матвій Петрович. – Термін! Термін! Чи

варто сваритися друзям через таку дрібницю!

Крок поривчасто встав із стільця, швидко пройшовся двічі кімнатою і, різко зупинившись біля

столу, запинаючись, вимовив:

– Добре... Але я не впевнений... Я чув, що термін призначено на двадцять третє серпня...

... Матвій Петрович здригнувся, узяв олівець і, погравши ним, змінив розмову:

– Що ви думаєте, Крок, робити, коли приїдете до нас? Адже ви будете багатою людиною...

І, стримано посміхнувшись, додав:

– Володарем чарівної дружини... і не менш поважного тестя.

– Не знаю ще, Матвію Петровичу – глухо і неохоче відповів Крок. – Можливо, виїду до Америки.

Мене неодноразово запрошували туди на роботу.


ТО СМІЯВСЯ, ТО ПЛАКАВ, з роману Г. Адамова «Вигнання володаря»

На маленькій заставі опинилося сім чоловік, затриманих під час переходу кордону.

Їх відправляють сьогодні до районного центру. Втім, один перебуває тут вже майже двадцять днів.

– У чому справа, товариш Нікітін? – відриваючи очі від відомості і підіймаючи круглу голену

голову, питає майор. – Чому Кардан так довго затримується у