Шелоумов Афанасий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ШЕЛОУМОВ Опанас Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Почесний громадянин венесуельського Маракаї (1979) та німецького Штарнберга (1982).

Художник.

З міщанської родини.

Народився 17 серпня (29) 1892 р. в м. Кам’янці-Подільському Подільської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).

Помер 25 січня 1983 р. в м. Штарнберзі (Німеччина). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Одеському художньому училищі (1908-1914), Петербурзькій академії мистецтв (1914).

Учасник Першої світової війни, шляхами якої пройшов від рядового до корнета 10-го Одеського

уланського полку (1914-1916); боровся з червоними в лавах 1-го Добровольчого корпусу генерала

Кутепова (1918-1920).

Почесний громадянин німецького міста Штарнберг (1982) і венесуельського Маракаї (1979).

Серед найвідоміших полотен – «Бородінська битва», «Голова білого коня», «Битва під

Лейпцигом», «В’їзд Мініна і Пожарського до Москви», «Молитва Шаміля перед битвою»,

«Останній резерв Добровольчої армії», «Біг», «Стіплчез», «Бій оренбурзьких козаків з

австрійськими уланами», «Полювання», «1812 рік. Сцена бою», «Епізод з російської

громадянської війни», «Бій російської кавалерії з німецькими артилеристами», «Сурмач

кавалерійського полку», «Золотий обоз в Сибіру», «Напад вовків».

Учасник Великої виставки російського мистецтва в сербському Белграді (1930), чотирьох

персональних виставок в німецьких Мюнхені (1962; 1972; 1978; 1979) і Штарнберзі (1972), однієї

– у венесуельському Маракаї (1978).

Нині доробки нашого земляка зберігаються в музеях Сербії, Німеччини, Росії, США, численних

приватних зібраннях.

Не сприйнявши більшовицького режиму, емігрував до Королівства сербів, хорватів і словенців

(1920), а потім – Німеччини (1945).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – М. Самокиш, О. Кисельова-Білімович, О. Вербицький, О.

Ганзен, С. Колесников, О. Бенуа, В. Жедрінський, В. Загороднюк, В. Лукомський, В. Предаєвич,

С. Кучинський, О. Лажечников, М. Навоєв, Г. Брокс та ін.


***

ВАЖЛИВІСТЬ ПРОЦЕСУ,

з професійного кредо О. Шелоумова

Для мене важливий не стільки результат, скільки процес.

ВИСТАВЛЯВСЯ ДУЖЕ АКТИВНО, з нарису В. Косика «Що мені до вас, бруківки Белграду?»

Перша художня студія веде свій відлік з Галліполя. Там у «вірменській халупі» працювала

«художня студія 1-го Армійського корпусу», яка потім відродилася в Белграді як «Студія

російських художників» в стінах Російських офіцерських зборів.

...На «Великій виставці російського мистецтва», влаштованій Російським художнім товариством в

Белграді за підтримки Російського Культурного Комітету, що фінансувався владою, було

представлено понад 400 експонатів. Разом з Рєпіним, Бенуа, Білібіним, Гончаровою, Коровіним,

Сомовим, у виставці взяли участь і російські белградці: Колесников, Верховський, Олена

Білімович й ін. Протягом місяця її відвідало більше 12 тис. чоловік, що було рекордним для

художнього Белграда.

...Картини багатьох російських майстрів зберігаються у Військовому музеї, розташованому на

Калемегдані. Ще в далеких 1938-1939 рр. він придбав полотна Валентини Васильєвої і Олексія

Васильєва, Всеволода Гулевича, Павла Кравченка, Опанаса Шелоумова. Є й акварель останнього

«Козак» з обов’язковими газирями і папахою.

Улітку 1925 р. в готелі «Париж» популяризатор російського живопису Попович відкрив виставку

картин російських і сербських художників. Там був О. І. Шелоумов з картинами «Козаки» (шосе,

козаки йдуть в похід), «Трагедія Росії – початок громадянської війни» (росіяни вбивають росіян).

Восени невтомний Попович влаштував виставку в готелі «Клерідж», де можна було побачити

марини Виноградова, пейзажі Зелінського, батальні сцени Шелоумова, ескізи Литвинова, зокрема,

його «Волгу»...

Кінчилася війна, і знов для багатьох художників почався «біг». ... Іван Рикк виїхав до Аргентини, Володимир Загороднюк – до Австралії, Михайло Хрісогонов – до Венесуели, Опанас Шелоумов –


1

до Західної Німеччини, Арсеній Сосновський – до Швеції, Володимир Предаєвич – до Чилі, Андрій Папков – до Аргентини, Борис Пастухов – до Великобританії.

Не можна сказати, що російські майстри з їх письмом, характерним для вітчизняного живопису

кінця XIX ст., і злегка зворушеним модернізмом, мали великий вплив на сербське художнє

середовище, де тоді домінувала «паризька школа». Але необхідно зазначити: саме реалістичність,

звернення в сюжетах до історичного минулого, його традицій і героїв, було органічним для того

суспільства, яке будувало, намагалося створювати своє життя, не на уламках минулого, а на його

фундаменті.

ЗМОВА МОВЧАННЯ, з кореспонденції Л. Сергєєва «Усі кольори військової історії»

До фондів Центрального музею Збройних Сил Росії американське товариство «Батьківщина» в

1996 р. передало декілька живописних і графічних робіт О. І. Шелоумова, серед яких і «Бій

російської кавалерії з німецькими артилеристами». На ній зображено епізод атаки ескадрону

Врангеля на ворожу батарею під Каушеном.

Ім’я художника-баталіста, добре знайоме фахівцям арт-ринку на Заході, майже нічого не говорить

мистецтвознавцям Росії. Хоча пройшло понад двадцять років з дня його смерті в Німеччині,

згадки про нього уривчасті і, в основному, не вірні.

«Змова» мовчання донині не знята. І причина цього, швидше за все, не творчість, а біографія.

Його дитинство пройшло в місті Балті Херсонської губернії, яке славилося щорічними кінними

ярмарками. На майбутнього художника незабутнє враження справили саме ярмаркові сцени, а ще

мобілізація під час російсько-японської війни. Захоплення малюванням коней вказало подальший

життєвий шлях.

...У 1920 році евакуювався до Галліполя. Там, в Туреччині, знайшли перший притулок частини

Білої армії, яка зазнала поразки. У таборі, де зібралося близько 200 тисяч біженців, сформувалося

унікальне культурне середовище. Художній гурток об’єднував понад 40 професійних художників і

любителів. Галліполійські роботи Шелоумова склали альбом видів табору і його мешканців.

Потім, як і багато інших співвітчизників, через Константинополь він перебрався до Королівства

Сербів, Хорватів і Словенців. Росіяни утворили тут близько 300 колоній. Опанас Іванович

поселився в Бечкеріці і присвятив себе мистецтву. Для заробітку довелося почати з копіювання

картин передвижників.


УСПІХ ЗА ОКЕАНОМ, з статті С. Третьякова «Мистецтво і література в еміграції»

Він приїхав до далекої Венесуели відвідати свою пасербицю. За допомогою друзів вдалося

влаштувати виставку в залі Латинського банку. Та пройшла з грандіозним успіхом як моральним,

так і матеріальним. Публіка була не тільки з Маракая, але й з Каракаса.

На відкритті був присутній губернатор провінції, який в подячному листі відзначив культурну

подію, високий артистичний картин митця і дякував за виставку...

...Його картини – по всьому світу. Рука, що тримає кисть, не слабшає і зір залишається таким же, як і в ранні роки...


ПИСАВ ІКОНИ, з розвідки В. Косика «З історії російських приходів, храмів і каплиць в

Югославії. 1920-1930 роки»

У Великому Бечкереці 1920 року перші богослужіння почалися в одному з приміщень кав’ярні

«Крігер», де був влаштований пересувний вівтар. Вів їх о. Володимир Востоков, якого «в час

революції і гоніння релігії схопили більшовики і возили в клітці. Вирвавшись від них отець

запропонував вождям Білого руху піти на «нечисть» хресним ходом».

У 1922 р. його перевели до Панчево, тоді ж для церкви було відведено місце трохи краще –

гімнастичний зал місцевої школи.

...Вівтарні ікони написав ізограф Опанас Іванович Шелоумов, полієлей зробив Сергій Іванович

Шереметинський. «Таємну вечерю» написав генерал Олексій Шестаков.

Перше богослужіння в храмі, який одержав ім’я на честь архістратига Михайла, пройшло 7

грудня.


ВХОДИВ ДО ЦЕРКОВНОЇ РАДИ, з статті А. Арсеньєва «Російське духівництво і російські

церковні парафії у Воєводині» (1920-1950-і рр.)»

До першої російської Церковної ради у Велікі-Бечкеріці входили Іван Смірнський, Борис Дубяго,

Марія Кларе, Всеволод Лихачевський, Варвара Любимова, Семен Павлов, Валентина Ремер,


2

Олександра Степанова, Ольга Смірнська, Опанас Шелоумов і серб Мілан Голубичич, а до

останньої (1970-1980-і) – Василь Чепурковський, Валентина Павлівна Алексєєва і Борис

Леонідович Павлов.



3