КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Чеботарев Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

повинен бути статечним і повільним. Замість цього я побачив людину

молоду, дуже рухливу і цілковито «свою»...

У той час важко було нам, студентам, уявити, що з М. Парфентієвим або П. Широковим можна

розмовляти інакше, ніж як із учителем. Але ще сутужніше – що з М. Чоботарьовим можна було

розмовляти не як з товаришем, нехай і трохи старшим за віком. З ним можна було поговорити по

душах, а то й посперечатися. Адже він не визнавав ні «чинів, ні орденів» – людина для нього

насамперед була людиною, і він розмовляв як рівний і з академіком, і зі студентом, і із садівником

Лядського саду, куди водив на прогулянки свого сина Гришу.

Під час першої ж зустрічі зі студентами Чоботарьов запросив бажаючих послухати його доповідь

про його останню роботу. І це теж було характерно для нового професора. Він поспішав

поділитися з навколишніми новими ідеями.

Саме Чоботарьов зі своїм тезкою професором М. Г. Четаєвим стали практикувати в університеті

студентські й наукові семінари. Якщо врахувати, що спеціальна література була тільки

іноземними мовами, то підготовка до такого семінару змушувала майбутніх математиків вивчати

їх.

Сам Чоботарьов чудово володів німецькою, читав англійською і французькою.


СЛУХАВ МЕНЕ СТОЯЧИ, зі спогадів І. Шафаревича

Микола Григорович був дуже щиросердним і вихованим. Пам’ятаю, коли я з ним розмовляв, –

мені не було й двадцяти років – він піднявся і слухав мене стоячи. Тому що коли один зі

співрозмовників стоїть, іншої сидіти не може.

А коли я приїхав перед захистом докторської дисертації (Микола Григорович повинен мав бути

моїм опонентом) і прийшов до нього, він, довідавшись, що я зупинився в готелі, сказав:

– Ви повинні жити в мене!

І я квартирував у нього будинку тиждень.

…Враження, яке склалося в мене під час подальших зустрічей з Миколою Григоровичем,

найкраще можна виразити терміном «класик». Він почував себе своєю людиною в математиці як

XIX століття, так і середини XX століття. І в тому, що вона, незважаючи на деякі відхилення,

розвивається гармонійно, – величезна роль належить таким математикам, як Микола Григорович

Чоботарьов, бо своєю творчістю вони поєднували різні покоління й різні епохи.


ПРАГНУВ ДОПОМОГТИ РЕПРЕСОВАНИМ, з розвідки А. Малахальцева «Класик

математики, який так і не став академіком»

На остаточне рішення Чоботарьова переїхати з Одеси до Казані вплинуло наполегливе

запрошення професора Широкова. І воно зрозуміло. Адже Микола , незважаючи на молодість, був

уже всесвітньо відомим математиком, який блискуче захистив докторську дисертацію в

Українській академії наук.

Довідавшись про те, що в Казанський університет їде видатний алгебраїст, студенти з інтересом

чекали його появи. Під час першої ж зустрічі Чоботарьов запросив бажаючих послухати його

доповідь про останню роботу. І це теж було характерно для нового професора. Він поспішав

поділитися з навколишніми новими ідеями.

Особлива заслуга Миколи Григоровича в тім, що він заснував у столиці Татарстану Науково-

дослідний інститут математики й механіки. Він же був і його першим директором. Нині цей

інститут носить ім’я Чоботарьова.

Микола Григорович стояв і в початку академічної науки в Татарстані – брав участь в організації

Казанського філії Академії наук СРСР і перший час очолював Фізико-технічний інститут, а потім

профільний сектор в ньому.

Чоботарьов створив у Казані алгебраїчну школу, визнану всесвітньо, і виховав прекрасних учених

і педагогів-професорів, котрі працювали в КДУ й в інших наукових центрах країни.

Микола Чоботарьов був не тільки видатним ученим, але й прекрасною людиною. Життєрадісним,

доброзичливим, надзвичайно привітним. Двері його квартири були завжди відкриті для кожного,

хто хотів з ним поговорити. Його бібліотекою міг скористатися не тільки професор чи аспірант,

але й студент. Надзвичайно чуйний, Чоботарьов міг виклопотати хворому й нужденному

студентові путівку в академічний санаторій, оселити в себе дисертанта, що приїхав на

консультацію з іншого міста, допомогти нужденними грішми.

Разом з тим Микола Чоботарьов був твердий і принциповий, коли мова йшла про справу. Кілька

разів на його настійну вимогу прийняли в аспірантуру талановитих юнаків без закінченої

середньої освіти, а той «соціально неблагонадійних». В Одесі це був його перший аспірант Марко

Крейн, який згодом став главою