день.
Потім прийшла звістка про її заміжжя…Тургенєв, убитий цією новиною, вирушив до Франції. І як
тільки з’ясувалося, що чутки не підтвердився, до Савіної полетів черговий лист з освідченнями в
коханні.
Востаннє письменник і акторка зустрілися в Парижі у квітні 1882 року. Савіна занедужала, і
Тургенєв, сам уже дуже хворий, поїхав до знаменитого невропатолога Шарко, клопотав про курс
лікування в його клініці Марії Гаврилівни. А за півроку до власної смерті Іван Сергійович написав
акторці, що кохає її і «знає напевно, що, якби їхні життя зштовхнулися раніше…». Фраза
залишилася незакінченою.
...Через чверть століття після смерті Тургенєва, в 1908 році, в одному з залів Академії наук у
Петербурзі відкрили музей письменника. Через якийсь час служителі помітили, що щодня під його
портретом якась літня дама залишає букет свіжих троянд. Це була, звичайно, вона – Марія
Савіна...
САКСАГАНСЬКИЙ НАСЛІДУВАВ ПРИКЛАД САВІНОЇ, з замітки М. Галушко «Новосілля в
сезон ювілею»
Артисти – задовго до появи офіційних творчих спілок – почали створювати добровільні
співтовариства для надання взаємної допомоги і підтримки. У 1883 році велика російська акторка
М. Савіна заснувала «Товариство для допомоги нужденним сценічним діячам» і на власні
гонорари збудувала у Петербурзі притулок для старих акторів. Її шляхетний приклад наслідував
геніальний майстер української сцени П. Саксаганський, який у 1890 році очолив «Товариство
малоросійських акторів». Така славна праісторія нинішньої Спілки театральних діячів України,
яка відзначає своє 60-річчя.
