САВІНА (ПІДРАМЕНЦЕВА) Марія Гаврилівна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Актриса, театральний діяч. Псевдонім – Стремлянова.
З акторської родини.
Народилася 30 березня (11 квітня)1854 р. в м. Кам’янці-Подільському Подільської губернії
Російської імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).
Померла 8 (21) вересня 1915 р. в м. Петрограді Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
За заповітом похована в місцевому парку Будинку ветеранів сцени.
Навчалася в одному з Одеських пансіонів (1862-1865) і тамтешній гімназії (1865-1867).
Заслужений артист імператорських театрів (1899).
Як професійний актор дебютувала на сцені Мінського драматичного театру в ролі Поленьки в
п’єсі «Прибуткове місце» О. Островського (1869).
Впродовж наступних чотирьох років грала в водевілях, легких комедіях, оперетах на сценах
Харкова, Одеси, Смоленська, Бобруйська, Калуги, Нижнього Новгорода, Казані, Орла, Саратова
(1870-1874).
У подальшому – ведуча актриса петербурзького Олександрійського театру (1874-1915).
Виступила в ролях Каті («За духовним заповітом» І. Крилова), Марії Антонівної і Ганни
Андріївної («Ревізор» М. Гоголя), Сари («Іванов» А. Чехова), Ольги Ранцевої («Чад життя» Б.
Марковича), Поліксени, Варі, Наді, Віри Пилипівни, Юлії Тугіної, Клеопатри Мамаєвої, Мотрони
Курослєпової («Правда – добре, а щастя краще», «Дикунка», «Вихованка», «Серце не камінь»,
«Остання жертва», «На всякого мудреця досить простоти», «Гаряче серце» О. Островського),
Маргарити («Дама с камеліями» Дюма-сина), Олени Протич (Симфонія» М. Чайковського), Ніни
Волинцевої («Ланцюги» О. Сумбатова), Кулини («Влада темряви» Л. Толстого), Наталії Петрівної,
Маші, Дар’ї Іванівної, Лізи Калітиної («Місяць в селі», «Вечір в Сорренто», «Провінціалка»,
«Дворянське гніздо» І. Тургенєва),
З’являлася в п’єсах В. Дьяченко, М. Потєхіна, О. Суворіна, І. Шпажинського, які стали відомі
завдяки її участі.
Гра С. відрізнялася художньою довершеністю, лаконізмом і виразністю деталей. Характерні риси
її мистецтва – класична ясність, тонка манера передачі ніби скороминущих, а насправді значних
почуттів, уміння без слів виразити таємні рухи душі, ювелірна передача прихованих переживань,
пластичність і інтонаційність малюнка.
Один з організаторів і перший голова Російського театрального товариства (1883-1915).
Фундаторка Притулку для старих артистів (1896).
Входила до числа ініціаторів 1-го Всеросійського з’їзду сценічних діячів (1897).
Перу нашої землячки належить книга «Прикрощі й бурлакування».
Нині ім’я С. носять санкт-петербурзькі Будинок ветеранів сцени, а також вулиця (1965).
Будинок, в якому жила актриса, прикрашає меморіальна дошка.
Серед друзів та близьких знайомих С. – Л. Толстой, А. Чехов, І. Тургенєв, О. Островський, І.
Сандунова, А. Коні, М. Лентовський, С. Бєльська, С. Голіцин-Головкін, В. Родон, В. Давидов, П.
Медведєв, В. Костровський та ін.
***
ПЕРЕЖИВАТИ СВОЇ РОЛІ НЕ СЛІД
, з творчого кредо М. Савіної
Якби всі актори грали за покликом натхнення й переживали свої ролі, світ наповнився б
будинками для душевнохворих.
ЧУДОВА ПЕРЕМОГА, зі спогадів М. Царьова
Акторка вона була надзвичайно різноманітна. Почавши з ролей юних дівчаток, вона відразу ж
виявила потяг до зображення на сцені характерів рішучих і своєрідних. Її чудовою перемогою в
цей період творчості стала Вірочка в «Місяці в селі».
…Все, рішуче все в її житті було підлегле театру, і її громадська діяльність – теж. Ця діяльність
була надзвичайно цілеспрямованою й диктувалася турботою Савін про долю російського актора,
особливо провінційного, вага життя якого була їй добре відома з власного досвіду.
МАЛА ХАРАКТЕР, зі спогадів В. Давидова
Скромна, тиха, але з лукавими оченятами, із дзвінким мелодійним голосом, вся витончена,
тендітна – вона була чарівною в оперетці й комедії...
Тоді вже можна було вгадати, що з Савіної згодом виробиться гарна акторка. Вона мала характер,
любила сцену до самозабуття й уміла працювати, не рахуючись з натхненням.
Я ВАС КОХАЮ, з листа І. Тургенєва М. Савіній
Про Вас я думаю часто, частіше, ніж це треба було б. Ви глибоко ввійшли в мою душу... Я кохаю
Вас.
…Я націлуюся Ваших чарівних ручок.
ВОНА – ЧАРІВНА, зізнання Л. Толстого
Ні, це щастя, що я
