Новосадский Николай (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



НОВОСАДСЬКИЙ Микола Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Філолог, палеограф.

З поміщицької родини.

Народився 1 травня (13) 1859 р. в с. Великих Пузирках Ізяславського повіту Волинської губернії

Російської імперії (нині – Ізяславський район Хмельницької області України).

Помер 29 червня 1941 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив Петербурзький історико-філологічний інститут (1883).

Працював вчителем Таганрозької чоловічої гімназії (1883-1884), Петербурзької гімназії Відемана

(1886-1888), викладачем Петербурзького історико-філологічного інституту (1887-1888),

Варшавського університету (1888-1906), Московських археологічного інституту (1907-1922) та

університету (1909-1929; 1934-1941).

Член-кореспондент Російської академії наук (1917).

Член-кореспондент Німецького археологічного інституту (1886).

Заслужений діяч науки РРФСР (1939).

Заслужений професор Московського університету (1916).

Кавалер ордена св. Станіслава 1-го ступеня (1917).

Спеціалізувався з проблем палеографії, грецької епіграфіки, історії релігії. Знавець грецьких

написів і спеціальної літератури, багато зробив для прояснення за допомогою епіграфічних

матеріалів таких складних і заплутаних питань, як суть релігійних вірувань стародавніх греків,

походження і характер різних культів і обрядів (у тому числі і особливих, таких, що стояли за

межами офіційної олімпійської релігії), нарешті, зв’язок релігійних уявлень з міфологічними і

взаємний їх вплив один на одного. Багато зробив у області дослідження античної культури на

півдні Росії, зокрема у вивченні епіграфічних пам’ятників.

Друкувався в журналах «Варшавські університетські вісті», «Журнал міністерства народної

освіти».

Як вчений дебютував статтею «До питання про культуру Ізіди» (1885).

Потім настала черга наступних доробків: «Єлевсинські містерії» (1887), «Про шанування реліквій

у стародавніх греків» (1889); «Орфічні гімни» (1890), «Культ Кавірів у стародавній Греції» (1891),

«Грецька епіграфіка» (1909), «Поетики Аристотеля» (1927).

Перу нашого земляка також належать праці «Декілька нотаток про композицію першої книги

Геродота», «Соціологія художніх типів Еврипіда», «Соціальні основи старогрецької музики»,

«Нове видання античних написів на півдні Росії», «Невиданий Танаїський напис», «Критичні і

екзегетичні замітки до Херсонських написів», «Боротьба з підвищенням цін в стародавній Греції».

Серед друзів та близьких знайомих Н. – Е. Діль, В. Пожидаєв, Ф. Соколов, В. Регель, О. Лосєв, І.

Толстой, В. Латишев та ін.


***

ФІЛОЛОГ, ЩО ПІАНІСТ,

з професійного кредо М. Новосадського

Як піаніст щодня повторює важкі вправи, так і я щодня повторюю всю граматику.


НЕ ВИСТАЧАЄ КРИТИЧНОСТІ, з відгуку М. Новосадського на звіт О. Лосєва від 27 вересня

1916 р.

Обидві ці статті свідчать про те, що автор добре знайомий з джерелами з питань, що вивчаються

ним, і з новітньою літературою, яка цього стосується. У статті «Еволюція песимізму в грецькій

політичній літературі» п. Лосєв виявив не лише значні відомості, але й велику вдумливість і

спостережливість, відзначивши в політичних ученнях стародавніх греків одну загальну рису –

песимістичне ставлення до світу і життя.

Що ж до статті «Ерос у Платона», написаної дуже жваво і захоплююче, то автор, хоча він

і старанно вивчав Платона, однак, перебуваючи під сильним впливом В. Соловйова, пішов

вказаним ним шляхом у вирішенні питання про те, як Платон примирив два напрями у вченні про

Ероса. О. Лосєв повторює висловлену Соловйовим думку, що Платон «жадає Ероса конкретно-

теургічного, тобто боголюдського».

Від початківця-ученого, звичайно, не можна вимагати понад те, чого досяг в даному питанні такий

талановитий мислитель, яким був В. Соловйов, проте була б бажана критична перевірка

висловленої Соловйовим думки. Якщо п. Лосєв вважає за правильне такий погляд, то йому варто

було б переконливіше підтвердити його посиланнями на діалоги Платона.

Якщо прийняти до уваги, що п. Лосєв протягом 1915-1916 академічного року прочитав сотні

сторінок грецьких і латинських авторів, відвідував в Університеті лекції з грецького державного

права і семінар з латинської мови, ознайомився з джерелами і новітньою літературою з питань

про походження грецької трагедії, про вчення Платона про Ероса і про грецькі політичні учення і

написав з цих питань три статті, то заняття п. Лосєва впродовж цього періоду можна визнати

вельми успішними і в методичному відношенні правильними. Вони концентруються навколо

головних цілей: вивчення грецької мови, історії грецької літератури, грецького державного права

і грецької філософії.

Звіт п. Лосєва про його заняття в минулому році можна визнати вельми задовільним, а його статті

«Походження грецької трагедії» та «Еволюція песимізму в грецькій політичній літературі» як такі,

що носять характер самостійних наукових досліджень.


ПРОЯСНЯВ ЗАПЛУТАНІ ПИТАННЯ, з статті Е. Фролова «Російська наука про античність»

Одноліток і товариш по навчанню Нікітського по історико-філологічному інституту Микола

Іванович Новосадський йшов у велику науку тим же шляхом: те ж після закінчення інституту

дворічне наукове стажування в Греції, те ж захоплення епіграфічними дослідженнями і такий же

ранній виступ із статтями (головним чином у зв’язку з новими епіграфічними знахідками) як в

російських, так і в західних наукових виданнях. Новосадський також рано склався як учений,

котрий з великим смаком вибрав для себе в антикознавчих заняттях власну нішу. Прекрасний

знавець грецьких написів і спеціальної літератури, він багато зробив для прояснення за допомогою

епіграфічних матеріалів таких складних і заплутаних питань, як суть релігійних вірувань

стародавніх греків, походження і характер різних культів і обрядів (у тому числі й особливих, які

стояли за межами офіційної олімпійської релігії), нарешті, зв’язок релігійних уявлень з

міфологічними і взаємний їхній вплив одне на одного.

Всі ці вельми спеціальні проблеми детально досліджувалися Новосадським як у фундаментальних

монографіях «Елевсинські містерії», «Культ Кавірів в стародавній Греції», «Орфічні гімни», так і в

цілій низці спеціальних статей, що публікувалися в різних збірках і періодичних виданнях.

Заглибившись у вивчення проблем грецької культури й ідеології, Новосадський ніколи, проте, не

поривав із заняттями епіграфікою. У роки активної університетської діяльності ним був

опублікований курс лекцій з грецької епіграфіки – не підручник саме з цього предмету, а чудовий

історіографічний вступ до нього, який був, за суттю, оглядом розвитку епіграфічних занять в

новий час і історію найкрупніших наукових видань грецьких написів.

Особливо плідною була його довголітня педагогічна діяльність в Московському університеті і до

Жовтневої революції, і після неї. У радянський період він залишався в Москві таким же стовпом

старої добротної науки, яким був в Петрограді (Ленінграді) С. Жебелєв. У нього встигли пройти

вищу школу історико-філологічних досліджень видні згодом представники науки про античність,

зокрема, Б. Граков. Новосадський вважав за доцільніше вести в університеті курси з грецької

словесності. Він читав історію грецької літератури і спеціальні курси з грецької драми і

ораторської прози. Збереглося декілька таких курсів, виданих літографічним способом.


НАРАХУВАВ 100000 ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ НАПИСІВ, з статті Г. Кошеленка і Л. Маринович

«Математичні фантазії та історичні реалії»

В античному світі постійно прагнули увічнити найважливіші документи, вирізаючи їх на кам’яних

плитах і виставляючи на загальний огляд. До таких документів належали закони, угоди між

державами, почесні ухвали про привілеї заслужених діячів, списки переможців в різних змаганнях,

акти про звільнення рабів, ухвали окремих місцевих органів влади, сакральні закони і правила,

звіти колегій магістратів, нарешті, надгробні написи тощо.

Вкажемо, перш за все, що цих документів зафіксовано величезне число. На думку академіка М. І.

Новосадського, на початок XX ст. Лише старогрецьких написів нарахували понад 100000. З того

часу кількість їх збільшилася у декілька разів, і зараз вже ніхто не зважиться назвати точну цифру.

При цьому ми не говоримо про ще численніші написи латиною. Щоб читач мав уявлення про

кількість цих документів, вкажемо, що лише на території стародавнього Боспорського царства

(Керченський і Таманський півострови), яке для греків і римлян було приблизно тим же, чим для

росіян є Чукотка, на 1965 р. було відомо понад 1300 грецьких написів.


НЕ БОЯВСЯ СПІЛКУВАТИСЯ З «МІЧЕНИМ» ВЛАДОЮ ІДЕАЛІСТОМ, з розвідки А. Тахо-

Годі «Професор М. Новосадський. О. Ф. Лосєв – залишений при університеті»

Олексій Федорович Лосєв був залишений при кафедрі класичної філології для підготовки до

професорського звання. Його керівником призначили відомого професора-еллініста Миколу

Івановича Новосадського, якого О. Ф. Лосєв завжди вважав своїм вчителем в області класичної

філології. Дійсно, навіть за складом своєї різносторонньої наукової діяльності Микола Іванович

був близький молодому Лосєву.

М. І. Новосадський вчився в Петербурзі у відомого філолога-класика Ф. Ф. Соколова, з 1887 по

1907 рр. був професором у Варшавському університеті, в 1907 році перебрався до Москви, звідки

майже щорічно виїжджав до Греції, де вів археологічні розкопки, одночасно займаючись

епіграфікою. О. Ф. Лосєв і в пізні роки цінував працю М. І. Новосадського з епіграфіки і

рекомендував вивчати його вже своїм учням, чому я сам свідок (наприклад, майбутньому

професорові О. С. Широкову).

Новосадський досліджував міфологію, релігію, літературу і був прекрасним палеографом (до

нього, вивчаючи рукописи орфічних гімнів приїжджав з Німеччини Бурно Снелл). Перу М. І.

Новосадського належали праці, котрі донині не втратили свого наукового значення.

Під керівництвом Новосадського студент Олексій Лосєв написав дипломну роботу «Про

світовідчування Есхіла», схвалену поетом-символістом В’яч. Івановим.

...Хоча вже починалися досить непевні передреволюційні роки, а незабаром наступив і 1917 рік,

програми для залишених при університеті зберігали свою широчінь і строгість, нічим не

нагадуючи нинішній мізерний кандидатський мінімум. Всякий, хто прочитає звіти Лосєва і

відгуки його керівника, побачить наскільки глибока і серйозна була робота вченого-початківця

і наскільки відповідально ставився до свого керівництва професор М. І. Новосадський. Інтереси

обох, до того ж, багато в чому співпадали: міфологія, релігія, література (Гомер, Гесіод, гімнічна

поезія, Есхіл), метрика, мова тощо.

...Додам також, що у О. Ф. Лосєва з М. І. Новосадським до смерті останнього зберігалися теплі,

дружні стосунки. Старому вчителеві молодого Лосєва не раз доводилося давати відгуки на

рукописи і книги свого учня в тридцяті роки, коли той повернувся після ув’язнення з Бєлбалтлагу,

не мав постійної роботи, а багато хто з колег і навіть колишніх друзів побоювався спілкуватися із

знаменитим ідеалістом.