надія на помилку хірурга: нині сестрі краще...
СПРАВДІ, ДОБРЕ, з відгуку Л. Толстого на картину П. Нілуса «З візитом»
Ось це добре, то добре. А як же! Пан все життя носив квіти якійсь персоні, що за цими дверима. І
цього разу, вже сивий, стоїть і чекає, коли його впустять піднести квіти.
І тільки! Більше у нього нічого не залишилося.
Справді, добре!
КРАЩЕ ДИТЯ ОДЕСИ, з оцінки П. Нілуса О. Де-Рибасом
Хто в Одесі не знає Петра Олександровича Нілуса. Ви можете зустріти його усюди, де є щось
хороше, щось цікаве, щось мальовниче: на крутій кручі Ланжерона, перед морем, що тихо
стелеться, на бульварі біля монументальних сходів, в кафе перед кухлем пива, на полі Великого
фонтану, де колоситься високе жито, на симфонічному концерті в міському саду...
Нілус – краще дитя Одеси. Він готовий віддати всі рослини Всесвіту за одну акацію на
Херсонській вулиці.
ЄВГЕН + ПЕТРО, уривок з книги В. Муромцевої-Буніної «Життя Буніна. Розмови з пам’яттю»
1909 р.
Буковецький був вище середнього зросту, витончений, в міру худий, з правильними рисами
обличчя, з хвилястим каштановим волоссям. Він мав дуже слабке здоров’я, в молодості страждав
сильною мігренню і пролежував в темній кімнаті по декілька днів підряд.
Це була людина з великим смаком і з чудасіями, із строгим розподілом дня. Він років зо два тому
пережив важку драму: дружина розійшлася з ним і вийшла заміж за його рідного племінника.
Тепер він жив сам, а весь вільний час від роботи і всяких особистих справ – своє дозвілля – ділив з
Петром Олександровичем Нілусом, з яким перебував в найніжнішій дружбі.
Окрім писання портретів і щоденної гри на роялі вечорами, Буковецький нічим більше не займався
(Петро Олександрович Нілус вів всі його справи).
ЗУСТРІЧ ОРГАНІЗУВАВ НІЛУС, зі спогадів М. Рощіна «Мій Купрін»
А через рік я й сам зібрався до Парижа, і однією з найбільших спокус майбутньої подорожі,
звичайно, була думка про можливу, а ймовірно, й необхідну особисту зустріч з Купріним.
Так і вийшло. Я приїхав. Убогий, без знайомств, без зв’язків. За молодої самолюбності своєї, не
бажав ходити численними добродійними і літературними комітетами і пішов робочим на завод
недалеко від Парижа; приїжджав до міста лише на свята.
Незабаром добрий мій знайомий, відомий художник Н[ілус], захотів мене порадувати –
відсвяткувати у себе мої іменини і на них запросити Купріна, з яким був у давній і близькій
дружбі.
Пам’ятаю, я сидів мов на розпеченому листі, не помічаючи пригощання, гостей, убрання міської
квартири, яке ще вчора здавалося мені, після мого горищного кута, мало не палацовим. Нарешті –
дзвінок, гамір, розмова в передпокою, потім – у сусідній кімнаті. У мене впало серце.
Він увійшов – приземкуватий, широкий, вилицюватий. Окинув тих, хто сидів, незвичайно
гострозорим і абсолютно безпристрасним в першу мить, а через мить, потрібну для того, щоб
безпомилково охопити обстановку, різко лагідніючим поглядом і прямо попрямував до мене й
протягнув іменинний подарунок: збірку його оповідань з милим написом – як треба писати, аби
писати добре, і приміткою, що сам він не сміє давати ніяких вказівок в такій педантичній і
інтимній справі...
ЖИВ НА ГОРИЩІ, з кореспонденції Б. Кердман «Сюжет від Валентини»
Княжа, 27 – ця адреса історикам і краєзнавцям Одеси добре знайома. Там збиралися на свої
парубочі «вечори» відомі представники місцевої богеми.
...Там же, в спеціально облаштованій для нього на горищі студії, жив ще один близький друг
господаря – Петро Олександрович Нілус, внук генерала війни 1812-го року, один із засновників
Товариства південноросійських художників. Його називали «поетом живопису», і це про студію
Нілуса писав в «Снах Чанга» Бунін: «Темніє, камін переповнений розпеченими, похмуро-яскраво-
червоними купами жару, новий господар Чанга сидить у кріслі. Він, повернувшись додому, навіть
не зняв пальта і циліндра, сів з сигарою в глибоке крісло і палить, дивиться в сутінок своєї
майстерні. А Чанг лежить на килимі біля каміна, закривши очі, поклавши морду на лапи».
...Їх, письменника і художника, дружба тривала багато років. Відомо, що весною 1902-го Нілус і
Бунін (з того ж будинку Буковецького, до речі) разом відправилися на кораблі до Ялти, де Нілус
мав намір написати портрет Чехова. Сеанси відбулися, проте
