ЛУЧИЦЬКИЙ Іван Васильович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Історик.
З учительської родини. Батько, Лучицький В., – викладач давніх мов духовної семінарії; дружина,
Лучицька М., – перекладачка, видавець.
Народився 2 (14) червня 1845 р. в м. Кам’янці-Подільському Подільської губернії Російської
імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).
Помер 22 серпня 1918 р. в м. Києві Української Держави (нині – столиця України). Похований на
Аскольдові могилі: надгробок зрівняний з землею в 1920-х роках, коли цвинтар перетворили на
парк відпочинку.
Навчався в Кам’янець-Подільській та 1-й Київській гімназії, закінчив історико-філологічний
факультет Київського університету св. Володимира (1862-1866).
Працював учителем Києво-Подільської прогімназії (1868-1870), викладачем Київських
університету св. Володимира (1870-1901), Вищих жіночих курсів (1879-1889; 1904-1905),
редактором газет «Свобода і право» і «Київські відгуки» (1905-1907), викладачем петербурзьких
Вищих жіночих курсів, психоневрологічного інституту, курсів Лесгафта, знову Київського
університету с. Володимира.
Депутат 3-ї Державної думи (1907-1912).
Член-кореспондент Петербурзької (1908) та Російської (1917) академій наук.
Дійсний член Історичного товариства Нестора-Літописця.
Член «Старої Громади», «Союзу звільнення».
Засновник Української федеративно-демократичної партії, один з засновників партії кадетів,
українського «Союзу автономістів-федералістів», Українського Наукового Товариства у Києві.
Друкувався в журналах і збірниках: «Підвалини», «Київські універсальні вісті», «Нове слово»,
«Російське багатство».
Як історик-вчений дебютував працею «Гугенотська аристократія і буржуазія на півдні Франції
після Варфоломіївської ночі» (1870).
Потім настала черга наступних доробків: «Феодальна аристократія і кальвіністи у Франції» (1871),
«Католицька ліга і кальвіністи у Франції» (1877), «Общинне землеволодіння в Малоросії.
Золотоніський повіт» (1882), «Матеріали до історії землеволодіння в Полтавській губернії в 18
ст.», «Нариси економічних відносин у Західній Європі з XVI сторіччя» (обидва – 1883),
«Робітниче населення і економічна політика німецьких міст 15-16 ст.» (1884), «Питання про
селянську поземельну власність у Франції до революції і продажу національних майна» (1894),
«Селянське землеволодіння у Франції напередодні революції, переважно в Лімузені» (1900), «Стан
землеробських класів у Франції напередодні революції й аграрна реформа 1789-1793 років»
(1912), «Quelques remarques sur la vente des biens nationaux» (1913).
Під редакцією Л. видруковано переклади історичних досліджень Грегуара, Дрепера, Файфа,
Фрімана, а також «Київський збірник на користь голодуючих» і «Збірник на користь незаможних
студентів університету святого Володимира».
Перу нашого земляка належить низка статей в 86-томному «Енциклопедичному словнику».
Залишалась незакінченою розпочата в1878 р. «Історія селянської реформи в Західній Європі».
Усі історичні дослідження Л. базуються на величезному архівному матеріалі.
50-річчю наукової діяльності Л. було присвячено номер „Наукового історичного журнау» (1914).
Серед друзів та близьких знайомих Л. – М. Грушевський, В. Антонович, Д. Петрушевський, В.
М’якотін, Є. Тарле, П. Лавров, І. Тургенєв, А. Се, Л. Леже, М. Станюкович, М. Ковалевський, В.
Короленко, М. Старицький, М. Кропивницький, М. Лисенко, Г.Афанасьєв, В. Науменко, М.
Кареєв, В. Модестов, Є. Чикаленко, О. Кістяківський, М. Василенко, Л. Добровольський, В.
Іконников, В. Клячин, Ф. Фортинський та ін.
***
НАРОД, А НЕ КОРОЛІ
, з професійного кредо І. Лучицького
Творець історії – народ.
ВИКОРИСТОВУВАВ ІСТОРИКО-ПОРІВНЯЛЬНИЙ МЕТОД, з автореферату дисертації Н.
Логунової «Наукова та громадсько-політична діяльність І. В. Лучицького»
Не легким був шлях І. В. Лучицького. Підтримуючи та покриваючи ліберально-демократично
налаштоване студентство, він був під особливим наглядом Попечителя Київського учбового
нагляду та під контролем Департаменту поліції.
Не можна сказати, що історик був майстерним лектором, однак він був блискучим педагогом, у
чому є велика заслуга його закордонних вчителів. Він умів заохотити слухачів до самостійної
роботи над джерелами, ретельно уникав навіть випадкової підказки учаснику семінару, боявся
