Ласкос Изабелла (fb2)


Настройки текста:





ЛАСКОС (ГРІНБЕРГ) Ізабелла Львівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменниця, перекладачка, критик. Псевдоніми – Іза Ласкос, Іза Г., І.Л.Г.

З лікарської родини.

Народилася в 1830 р. в м. Заславлі Волинської губернії Російської імперії (нині – м. Ізяслав, районний центр Хмельницької області України).

Померла 13 (25) травня 1877 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похована в Олександро-Невській лаврі.

Друкувалася в газетах «Громадянин», «Звістка», «Одеський вісник», «Московські відомості», журналах «Російський вісник», «Сімейні вечори. Відділ для юнацтва», «Зоря», «Нива», «Сімейні

вечори. Старший вік».

Як літератор дебютувала в журналі «Сімейні вечори. Старший вік» комедією «Бідна племінниця»

(1869).

Потім настала черга статей «З музичного світу» (1865), «Фані Янаушек» (1866), «Про жіночу

працю» (1874), «Петро Іванович Бобчинський. Під італійським небом» (1866), «Наполеон на двох

балах в Віші», «Декілька місяців на острові Мадера» (обидві – 1873), «Літо в Смоленській

губернії» (1874), «Італія», «Віденські легенди» (обидві – 1875), «Церква князя Демидова у

Флоренції» (1876).

Наша землячка – автор оповідань «Спогади самовара» (1869), «Перша біла троянда» (1870), п’єси

«Меценат», повістей «Магнолія» (обидві – 1871), «Під час виборів» (1877), роману «При дворі»

(1876).

Її перу також належить брошура «З жіночого питання» (1866).

Переклала російською з італійської роман «Театральні актори» А. Гізланціоні (1869).

З цензурних міркувань п’єса «Меценат» Росії поставлена не була; глядачі її побачили у перекладі

німецькою в містах Рига і Прага.

Брала участь в аматорській виставі в Петербурзькій Академії мистецтв на користь Т. Шевченка

(1857).

Л. одружилася з іноземцем (1874), проте прожила у шлюбі не довго: померла від сухот.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Т. Шевченко, М. Глинка, І. Гончаров, П. Лаблаш, А.

Блудова, велика княгиня Олена Павлівна, А. Толста, В. Бенедиктов, О. Даргомижський, Ф.

Толстой, О. Нікітенко та ін.


***

НЕПУБЛІЧНІСТЬ ЖІНОЦТВА

, з життєвого кредо І. Ласкос (Грінберг) Слабкій статі – родинну, а не публічну сферу.


ТАЛАНОВИТО-ГОЛОСИСТА СПІВАЧКА, з «Щоденника» Т. Шевченка

18 квітня.

Дістав премилий лист од премилого Сергія Тимофійовича Аксакова; на лист буду відповідати

завтра: сьогодні я захопився своєю «Лунатикою». Коли б не перешкодив послужливий

Сошальський, то я скінчив би «Лунатику». Та ба! довелося кинути нематеріяльне слово і взятися

до матеріяльного діла, себто до сутого обіду.

Увечері з цим самим послужливим Сошальським поїхали ми до милої й талановито-голосистої

співачки мадемуазель Грінберґ. Там зустрівся я з Бенедиктовим, Даргомижським та архітектором

Кузьміним, давнім і добрим знайомим. Розкошування музикою закінчилось смішним і нудним

нявканням Даргомижського. Як та миша в котячих пазурах! А йому плещуть.

Чудні люди – ці меломани, а ще дивніші такі співці, як Даргомижський.

9 травня.

Увечері був з Семеном у любої Грінберг. Вона багато й прекрасно співала. Досадно, що вона

низенька, для сцени не надається, а яка б була славна, вогненна акторка!

11 травня.

Працював в Ермітажі до третьої години. Обідав з Желіговським у Білозерського і за успіх

майбутнього польського журналу «Sowo» випили пляшку шампанського. Увечері пішли з

Семеном до графині Н. І. Толстої і вернулись у четвертій годині ранку. На велику радість

господині, останній весінній вечір був оживлений як звичайно, і надзвичайно веселий. Семен і

мадемуазель Грінберг були душею загальної радості.

16 травня.

Не вмившись, поїхав до М. С., але він уже щез; з горя зайшов до Курочкіна – спить. Забіг до

Енгельгардта – у ванні. Пішов до мідника, взяв дошку і навмання зайшов до землячки М. С.

(Кржисевичевої – авт.) – застав удома. Набалакавшись досхочу, провів її до Градовичів і пішов

додому. Увечері захоплювався співом милої Грінберг. З Сошальським і Семеном із захвату заїхали

вечеряти до Бореля й загасили свої захвати в Адольфіни. Цинізм!


КОЖЕН МАЄ СВОЮ ІЗАБЕЛЛУ, з статті Ю. Барабаша «Обличчя басурманської

національності у Гоголя і Шевченка»

Зустрічається неприхована напівпрезирливість-напівпоблажливість в описі Гоголем варшавської

вулиці, яка «носила назву Брудної і разом Жидівської», «тарабарського наріччя» її мешканців, смішної жестикуляції і «препоганих панталонів» місцевого мудреця Мардохая; є в «Гайдамаках»

якась майже фізіологічна ворожість у погляді на неохайну Хайку, дружину шинкаря, сплячу «в

перинах поганих».

...Проте поруч з Хайкою і Лейбою, який «зігнувся дугою» над своїми «монетами», Т. Шевченко

раптом бачить їх доньку, і тут у нього зовсім інші слова, інша інтонація: Вся раскрыта

И полураздета –

Спит еврейка молодая

На жарких подушках,

Разметалась, раскидалась,

Тошно ей и душно.

Спит