Ласкос Изабелла (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЛАСКОС (ГРІНБЕРГ) Ізабелла Львівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменниця, перекладачка, критик. Псевдоніми – Іза Ласкос, Іза Г., І.Л.Г.

З лікарської родини.

Народилася в 1830 р. в м. Заславлі Волинської губернії Російської імперії (нині – м. Ізяслав, районний центр Хмельницької області України).

Померла 13 (25) травня 1877 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похована в Олександро-Невській лаврі.

Друкувалася в газетах «Громадянин», «Звістка», «Одеський вісник», «Московські відомості», журналах «Російський вісник», «Сімейні вечори. Відділ для юнацтва», «Зоря», «Нива», «Сімейні

вечори. Старший вік».

Як літератор дебютувала в журналі «Сімейні вечори. Старший вік» комедією «Бідна племінниця»

(1869).

Потім настала черга статей «З музичного світу» (1865), «Фані Янаушек» (1866), «Про жіночу

працю» (1874), «Петро Іванович Бобчинський. Під італійським небом» (1866), «Наполеон на двох

балах в Віші», «Декілька місяців на острові Мадера» (обидві – 1873), «Літо в Смоленській

губернії» (1874), «Італія», «Віденські легенди» (обидві – 1875), «Церква князя Демидова у

Флоренції» (1876).

Наша землячка – автор оповідань «Спогади самовара» (1869), «Перша біла троянда» (1870), п’єси

«Меценат», повістей «Магнолія» (обидві – 1871), «Під час виборів» (1877), роману «При дворі»

(1876).

Її перу також належить брошура «З жіночого питання» (1866).

Переклала російською з італійської роман «Театральні актори» А. Гізланціоні (1869).

З цензурних міркувань п’єса «Меценат» Росії поставлена не була; глядачі її побачили у перекладі

німецькою в містах Рига і Прага.

Брала участь в аматорській виставі в Петербурзькій Академії мистецтв на користь Т. Шевченка

(1857).

Л. одружилася з іноземцем (1874), проте прожила у шлюбі не довго: померла від сухот.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Т. Шевченко, М. Глинка, І. Гончаров, П. Лаблаш, А.

Блудова, велика княгиня Олена Павлівна, А. Толста, В. Бенедиктов, О. Даргомижський, Ф.

Толстой, О. Нікітенко та ін.


***

НЕПУБЛІЧНІСТЬ ЖІНОЦТВА

, з життєвого кредо І. Ласкос (Грінберг) Слабкій статі – родинну, а не публічну сферу.


ТАЛАНОВИТО-ГОЛОСИСТА СПІВАЧКА, з «Щоденника» Т. Шевченка

18 квітня.

Дістав премилий лист од премилого Сергія Тимофійовича Аксакова; на лист буду відповідати

завтра: сьогодні я захопився своєю «Лунатикою». Коли б не перешкодив послужливий

Сошальський, то я скінчив би «Лунатику». Та ба! довелося кинути нематеріяльне слово і взятися

до матеріяльного діла, себто до сутого обіду.

Увечері з цим самим послужливим Сошальським поїхали ми до милої й талановито-голосистої

співачки мадемуазель Грінберґ. Там зустрівся я з Бенедиктовим, Даргомижським та архітектором

Кузьміним, давнім і добрим знайомим. Розкошування музикою закінчилось смішним і нудним

нявканням Даргомижського. Як та миша в котячих пазурах! А йому плещуть.

Чудні люди – ці меломани, а ще дивніші такі співці, як Даргомижський.

9 травня.

Увечері був з Семеном у любої Грінберг. Вона багато й прекрасно співала. Досадно, що вона

низенька, для сцени не надається, а яка б була славна, вогненна акторка!

11 травня.

Працював в Ермітажі до третьої години. Обідав з Желіговським у Білозерського і за успіх

майбутнього польського журналу «Sowo» випили пляшку шампанського. Увечері пішли з

Семеном до графині Н. І. Толстої і вернулись у четвертій годині ранку. На велику радість

господині, останній весінній вечір був оживлений як звичайно, і надзвичайно веселий. Семен і

мадемуазель Грінберг були душею загальної радості.

16 травня.

Не вмившись, поїхав до М. С., але він уже щез; з горя зайшов до Курочкіна – спить. Забіг до

Енгельгардта – у ванні. Пішов до мідника, взяв дошку і навмання зайшов до землячки М. С.

(Кржисевичевої – авт.) – застав удома. Набалакавшись досхочу, провів її до Градовичів і пішов

додому. Увечері захоплювався співом милої Грінберг. З Сошальським і Семеном із захвату заїхали

вечеряти до Бореля й загасили свої захвати в Адольфіни. Цинізм!


КОЖЕН МАЄ СВОЮ ІЗАБЕЛЛУ, з статті Ю. Барабаша «Обличчя басурманської

національності у Гоголя і Шевченка»

Зустрічається неприхована напівпрезирливість-напівпоблажливість в описі Гоголем варшавської

вулиці, яка «носила назву Брудної і разом Жидівської», «тарабарського наріччя» її мешканців, смішної жестикуляції і «препоганих панталонів» місцевого мудреця Мардохая; є в «Гайдамаках»

якась майже фізіологічна ворожість у погляді на неохайну Хайку, дружину шинкаря, сплячу «в

перинах поганих».

...Проте поруч з Хайкою і Лейбою, який «зігнувся дугою» над своїми «монетами», Т. Шевченко

раптом бачить їх доньку, і тут у нього зовсім інші слова, інша інтонація: Вся раскрыта

И полураздета –

Спит еврейка молодая

На жарких подушках,

Разметалась, раскидалась,

Тошно ей и душно.

Спит тревожно, беспокойно, –

Одинокой тяжко...

Хороша, бела еврейка!

Что-то шепчет пылко!

Слово «єврейка» з’явилося в перекладі О. Твардовського, у Шевченка його немає, та й бути не

могло, проте немає, відзначимо, і «жидівки», поет віддав перевагу евфемізму «нехрещена».

Втім, в написаному пізніше вірші «В граді Вільно достославному» є й «жидівка молода», але

трагічна історія забороненої любові «жидівочки» до сина литовської графині розказана з

непідробленим співчуттям.

Ми чуємо голос того Шевченка, який згодом захоплюватиметься співом «красуні Грінберг», –

Ізабелли Грінберг, учениці М. Глинки, напише її портрет, подарує їй автограф свого вірша

«Протоптала стежечку».

...Правда, і за такого підходу доведеться визнати, що позиція автора «Гайдамаків» виглядає

жорсткішою і однозначнішою, ніж у Гоголя; я б сказав, вона ближча до інерційних, властивих

масово-буденній свідомості уявленням.


КВІТКА ЗОЛОТИСТА, вірш В. Бенедиктова «Із. Л. Гр.», присвячений І. Ласкос (Грінберг) С какой-то невольною грустью, в тиши,

Возводится взор мой уныло

На всё, что исполнено сердца, души

И так привлекательно, мило,

На всё, что, вращаясь в сем мире пустом

Под ясной небес благодатью,

Отмечено в обществе божьим перстом –

Живого таланта печатью,

На всё, что рождает у нас на глазах

Чистейшие слезы участья,

На всё, что под солнцем достойно всех благ,

Всех радостей, всякого счастья...

Я знаю, как редко дается в удел

Достоинству в мире награда;

Не так всё творится средь жизненных дел,

Как было бы, кажется, надо.

Два сердца созвучные порознь идут;

В разрыве – две дружные доли,

А в вечном союзе друг друга клянут

Две жертвы условной неволи.

Красивый свой венчик любовно склоня,

Как часто цветок золотистый

Готов перевиться вкруг дикого пня,

Корою одетого мшистой!

Порою он спрячется в чаще лесной

Да в сумраке там и заглохнет;

На камни вдруг выпадет дождь проливной,

А травка от жажды иссохнет.

Над грязью играет там солнечный луч,

Над зыбью болотной он блещет,

А нива зернистая градовых туч

Под грозною мглою трепещет.

Напрасна мольба и бесплодна борьба:

Бесчувственно вплоть до предела

Ведет с непонятным упрямством судьба

Свое непонятное дело.

И, трепетно вами любуясь подчас,

Все жребии высмотрев строго,

С сердечной боязнью смотрю я на вас –

И думаю, думаю много.


ДИВІТЬСЯ КОМЕДІЮ, з репертуару Малого театру сезону 1860/61 рр.

30 липня

Театр Петровського парку

«Бідна племінниця»

Комедія в 2 діях І. Л. Грінберг (Ласкос).


СПРАВА МАЙБУТНЬОГО, з монографії Є. Строганової «Жіноче письменництво в Росії XIX

століття»

Осмислення явищ будь-якої авторефлективної національної культури відбувається спочатку в

рамках самої цієї культури. Що стосується російської жіночої літератури, то, здається, що в її

вивченні західні дослідники проявляють останнім часом більшу активність, ніж вітчизняні.

Сучасна феміністська критика створює багато інновативних можливостей, пропонує нові

методологічні підходи, які, на жаль, ще в дуже малому ступені засвоєні російською філологічною

наукою і насилу стикуються з вітчизняною «академічною» традицією. Проте в своєму прагненні

устежити за новітніми ідеями феміністської і постфеміністської критики, чи не пропускаємо ми

той необхідний етап у вивченні жіночої літератури, котрий пов’язаний із збиранням відомостей і

фактів, систематизацією матеріалу, складанням бібліографії, словників, тощо?

...Історія російської поезії, за суттю, будується як історія цивільної поезії, решта всіх явищ просто

вилучається з наукового обігу.

Додамо до цього, що в ...»Історії російської драматургії» не згадано жодної жінки-драматурга.

Цілком імовірно, що жіночі автори не внесли істотного внеску до розвитку драматургії, але, таким

чином, створюється уявлення, що їх не було зовсім. Тим часом С. Пономарьов у своєму огляді

називає низку імен (А. Бецька, Л. Гареліна, О. Голохвастова, І. Гусєва, А. Зубова (Тальцева), М.

Камінська, Є. Пожарська), а сучасні довідкові видання дозволяють доповнити цей список іменами

М. Даргомижської, А. Іноземцевої, М. Кир’якової, І. Ласкос, А. Львової й ін.

...Сучасний дослідник питання про жіноче письменство в Росії XIX ст. має в своєму

розпорядженні цілком пристойну фактичну і теоретичну базу, закладену впродовж XIX-XX ст.

роботами російських і зарубіжних дослідників, проте створення історій російських письменниць

XIX ст. і вирішення пов’язаних з цим проблем залишається ще справою майбутнього.