Курилко Михаил (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КУРИЛКО Михайло Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Театральний художник, архітектор.

З міщанської родини.

Народився 31 травня (12 червня) 1880 р. в м. Кам’янці-Подільському Подільської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).

Помер 1 березня 1969 р. в с. Малахівці Московської області СРСР (нині – Люберецький район

Московської області РФ).

Закінчив Вище художнє училище при Петербурзькій академії мистецтв (1913), Петербурзький

археологічний інститут (1914).

Працював викладачем Петроградського 2-го політехнічного інституту (1915-1924), головним

художником московського Великого театру (1924-1928), консультантом будівництва

Новосибірського будинку науки і культури (1930-1934), керівником театрально-декораційної

майстерні Московського художнього інституту ім. Сурикова (1948-1960).

Лауреат Державної премії СРСР (1950).

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1955).

Оформляв спектаклі в театрах міст Київ, Одеса, Москва, Ленінград, Саратов, Ташкент.

Найвизначніші доробки цього плану: декорації до балету «Червоний мак» у Великому театрі

(1927) і до першої опери на постреволюційних теренах «Травнева ніч» в Оперному театрі ім.

Станіславського (1928).

Використовуючи художньо-об’ємний принцип оформлення, K. у своїх роботах сполучав життєву

конкретність з умовними прийомами сцени, отримуючи масштабну видовищність

оперно-балетної вистави.

К. також належить ряд винаходів в сфері театральної техніки, сценічного освітлення, механізації

сцени. Так, разом з Т. Бардтом він одержав патент на принципово нову «панорамно-планетарну»

театральну систему ( 1930).

Наш земляк – автор проекту, покладеного в основу будівництва Новосибірського театру опери й

балету (1930-1933).

Перу К. належить книга «Нотатки про майстерність» (1960).

Його пам’яті присвячена книга С. і В. Баландіних «Що залишається у спадок?» (1990).

Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Толстой, О. Вертинський, С. Міхалков, І. Андроніков, В. Левенталь, М. Чегодаєва, Р. Гліер, І. Рєпін, Т. Сельвінська, З. Шуляк, О. Грінберг, В. Мате, Т.

Бардт та ін.


***

ЧАС, УПЕРЕД

, з життєвого кредо М. Курилка

Час, уперед!

ЗНОВУ ШУКАТИ, з книги В. Носової «Балерини»

Великий театр оголосив конкурс на кращий балетний сценарій про сучасність. Але усі лібретто, прислані на адресу театру, виявилися непідходящими. І тут, як іноді буває в житті, допоміг

випадок. Коли члени репертуарної комісії, втомлені і жалюгідні, готові були вже розійтися, художник Курилко, який крутив у руках свіжий номер «Правди», звернув увагу на маленьку

замітку.

– Послухайте, здається, я знайшов те, що потрібно, – прочитав замітку вголос.

У ній говорилося, що в одному з китайських портів англійська влада незаконно затримала

радянський пароплав «Ленін», що привіз продукти голодуючому китайському народу. Капітан

радянського судна висловив протест.

– Тема відповідна! – відгукнулася негайно Гельцер.

...Курилкові довелося розробити декілька лібретто, перш ніж Катерина Василівна і Тихомиров

сказали – ось це підходить. Провідна партія призначалася для Гельцер, і, природно, Курилко і

Гліер враховували можливості балерини.

Пізніше Курилко у своїх спогадах про роботу над «Червоним маком» писав: «Коли Гельцер

говорила: «Цього я не відчуваю, цього в балеті виразити не можна; це не дійде»! – це означало, що

потрібно знову шукати і домагатися нової виразності».

ЯК НА СЦЕНІ ВЕЛИКОГО ТЕАТРУ ЗАЗВУЧАЛО БЕШКЕТНИЦЬКЕ «ЯБЛУЧКО», з

книги Л. Ломакіна «Театральні історії»

Непросто бути першими. Артистам самим доводилося придумувати сценічне поводження й вигляд

своїх героїв, шукати нову хореографію.

Працювали в репетиційному залі. Композитор грав музику, складену напередодні. Артисти

обговорювали, сперечалися. Раптом підхоплювалися, починали танцювати.

Курилко сидів тут же. Він добре знав мистецтво й звичаї Китаю і допомагав порадами.

Перший акт написано. Композитор Гліер грає танець матросів, яким закінчується дія. Музика

звучить яскраво, піднесено.

Проте чогось не вистачає.

– Добре б знайти тему..., – Курилко задумався. – А якщо...

Йому згадався двадцятий рік, теплушка, у якій він добирався з Одеси до Москви, вокзал, забитий

гучною безладною юрбою. Серед багряних від натуги мішечників, заплаканих жінок, голодних

дітей він побачив загін чорноморських матросів. Побронзовілі, широкоплечі, вони спокійно, з

упевненою неквапливістю прокладали собі шлях серед цього людського моря.

Так само спокійно й упевнено навели флотський лад у теплушці, утихомирили довбню-

мішечницю, котра репетувала, звільнили місце для жінки з хворою дитиною на руках.

Курилко запам’ятався один з них – молодий, з вигорілим на сонце чубом і цукрово-білими зубами, які блищали на мідному від засмаги обличчі. Розтягуючи стареньку гармошку, він співав на мотив

«Яблучка»...

...Курилко посміхнувся спогадам. «А якщо цю?». Він проспівав куплет «Яблучка» і сам

зачудувався, як міцно засіли в пам’яті слова й мотив пісеньки.

Гліер підійшов до рояля. Помовчав, прислухаючись до мелодії. Чи зможе цей легковажний

мотивчик вирости у великий музичний епізод? Він зіграв його, уже обмірковуючи можливості

майбутнього розвитку. Потім посміхнувся: «Що ж, це може бути дуже цікаво!»

...І «Яблучко» упевнено ввійшло в зал Великого театру.


СИНТЕТИЧНА БУДІВЛЯ ВИХІДЦЯ З УКРАЇНИ, з буклету «Пам’ятник архітектури

«Новосибірський державний театр опери і балету»

У розмові з кореспондентом «Радянського Сибіру» голова крайвиконкому Бєляков (квітень 1926

р.) висловив думку про необхідність зведення окремої будівлі театру на 1-1,5 тисяч місць на одній

із площ міста.

Ідея через деякий час набула воістину «сибірського розмаху». В 1928 році створили Комітет

сприяння будівництву театру на чолі з заступником голови крайвиконкому Іваном Григоровичем

Зайцевим. Свій вибір новосибірці зупинили на проекті надмеханізованого синтетичного театру, який винайшов Михайло Іванович Курилко.

В 1930-1933 рр. він створив проект, покладений в основу зведення Новосибірського театру опери

й балету з купольним перекриттям без контрфорсів і ферм.


ТАКИХ ЛЮДЕЙ, ЯК ВІН, ЗАРАЗ ДУЖЕ МАЛО, з статті І. Балашова «Жінку-ветерана

виганяють з квартири»

Їй виповнилося 83 роки, вона пам’ятає багато чого, якщо не майже все. І бачила вона багато чого.

Але в останні роки Зоя Петрівна Шуляк зіштовхнулася з чимось досі небаченим, дивовижним, патогенним. ...Двокімнатна квартира неподалік від метро «Академічна», спокійний і тихий

московський район давав відчуття спокою. Розвішані на стінах акварелі нагадували про Крим, де

народилася Зоя Петрівна й звідки батьки перевезли її до Москви.

– У моєму житті на першому місці завжди стояла творчість. Дотепер жалкую, що так і не

зважилася вибрати шлях художника, а пішла в архітектуру. Але тоді архітектурний інститут

здавався надійнішим. І я рада, що в 1939 році вступила в єдиний на той момент у світі

архітектурний інститут, у якому студентів навчали ліпші у світі викладачі. Наприклад, Михайло

Іванович Курилко, професор живопису, прославився оформлювальними роботами у Великому

театрі. Його декорації дотепер можна побачити в Музеї імені Бахрушина.

Крім знань, нашим педагогам були властиві тверді моральні підвалини.

А нинішні «специ» намагаються позбавити жінку житла… Отака «демократія»!


НЕПРИСТОЙНИЙ ХУДОЖНИК, з нотаток О. Смирнова «Змова недорізаних»

Мій батько... ще до війни перебрався до Архітектурного інституту, де потрапив в цілий не

вирізаний курник «колишніх». Кафедрою малюнку там завідував польсько-український дворянин

з Кам’янця-Подільського Михайло Іванович Курилко.

Це була людина-легенда. Красивий, одноокий, атлетично складений гравер з Петербурзької

академії, він об’їздив до Першої світової всю Європу і зібрав в Італії колекцію меблів епохи

Відродження. В молодості він був блакитним гусаром в Австрії Франца-Йосипа і любив

розповідати паскудні історії про свої успіхи у польських і віденських пані.

Він взагалі був непристойним художником і, малюючи голих жінок, всіляко вимальовував

складочки і волосся на статевих органах, а коли ставив дві жіночі моделі, то завжди в лесбійських

позах так, що з майстернею вибігала, вся почервонівши, дружина Вертинського Ліля, яка тоді у

нього вчилася.

Мабуть, Курилко був в особливих стосунках з Луб’янкою, яка терпіла його численні, частково

підсудні, штучки з неповнолітніми і дорослими балеринами Великого театру. Дві ...зачумлені ним

дівчини з кордебалету викинулися з верхнього ярусу службових лож Великого театру і розбилися

– одна на смерть, а друга переламала ноги. Історія ця свого часу наробила ґвалту, проте була

зам’ята. Старий добре знав свою блудну справу, роками навчаючись в борделях Варшави і Відня, де він був завсідником.

...Я пам’ятаю роботу Курилко – поясне зображення молодої голої жінки, яку ззаду мацає за...

соски великих пружних грудей всміхнений скелет. І скелетом, і по жінкою повзають якісь жуки і

метелики. Все зроблено дуже тонко, паскудно, витончено, орнаментально...

Щодо любові до опрацьовування деталей Курилко була взагалі дуже талановитою і винахідливою

людиною. Він завів собі схожого на тигра величезного рудого кота і розфарбував його

незмивними хімічними фарбами під цього звіра. Кіт довго гуляв дахами будинків за Великим

театром, повертався до господаря в кватирку. Але потім його за рідкісне забарвлення вкрали і

пропили гегемони.

Курилко розповідав, що око він втратив на дуелі. А насправді око йому вибили матроси в якомусь

портовому публічному будинку.

Курилко, не соромлячись мене, хлопчика, розповідав свої бордельні історії, кажучи при цьому, що

малому треба звикати до повій з дитинства, і згадував, що частенько чув з сусіднього номера

оплески дідусів-імпотентів, котрі підглядали за ним через особливі отвори в стінках.


ОКУЛЯРИ ПЕРЕД БОЄМ ПРИВ’ЯЗУВАВ МОТУЗКОМ, з статті М. Курилка-Рюміна «Я

готовий вистрілити цьому негідникові в пику!»

Поява підлого пасквіля Смирнова мене обурила до глибини душі! Брехня на брехні! Яким

австрійським гусаром був мій батько, коли він вчився на медика, а потім десять років займався в

Академії мистецтв?!

Наприклад, око батьку, якщо вірити Смирнову, вибили матроси в портовому публічному будинку.

Насправді цю травму він одержав ще в дитинстві, є фотографії гімназичної пори!

Так, батько дуже любив жінок, він умів красиво до них залицятися. Тетяна Сельвінська, донька

відомого художника, писала про батька, що той і в 70 років міг подарувати декілька валіз свіжого

бузку молоденькій дівчині, яка йому сподобалася. І в цьому віці ще без зусиль гнув підкови. І саме

через свою чоловічу силу він ніколи не потребував повій, просто ними гидував!

...Дві художниці-студентки (а зовсім не з кордебалету!), мабуть, зрозумівши, що з них нічого

путнього не виходить, підійнявшись на колосники Великого театру, узялися за руки, заздалегідь

зв’язавшись ременем, і стрибнули вниз. Все це трапилося у фіналі спектаклю «Червоний мак». На

сцену у цей момент сипалися зверху червоні макі, і раптом – щось промайнуло. Швидкість же

падіння величезна. Велика балерина Гельцер встигла накрити їх червоним прапором, ніхто в залі

до ладу нічого не зрозумів.

У цій справі викликали і мого батька, як головного художника, і майбутнього головного

художника Федоровського, і інших, хто з цими нещасними працював. При чому тут чиїсь

домагання?!

...Я ...був готовий вистрілити цьому покидьку в пику... Мій батько віддав все, що міг, фронту. За

участь в розробці маскування Москви разом з іншими видними художниками він отримав

подячний лист від самого Сталіна!

А я, його син, теж чи що від любові до Гітлера пішов на фронт, прив’язуючи окуляри мотузком, аби не злетіли, і втратив на фронті руку?!


ЧЕРВОНИЙ, А НЕ МАК, бувальщина

Незважаючи на те, що балет мав назву «Червоний мак» в СРСР він ішов під дещо зміненим, як

зараз модно говорити, логотопом. А саме, «Червона квітка». Цікава причина цієї, на перший

погляд, неважливої корекції.

Справа в тому, що в 1950 р. спектакль переглянула група китайських товаришів на чолі з головним

ідеологом Чень Бода. Який опісля виніс наступне резюме: «Назва «Червоний мак» нас бентежить.

Ця рослина усіма китайцями сприймається як уособлення опіуму. А опіум – наш найзліший ворог, він віками губив наш народ!»

Назву терміново поміняли.