КУРИЛКО Михайло Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Театральний художник, архітектор.
З міщанської родини.
Народився 31 травня (12 червня) 1880 р. в м. Кам’янці-Подільському Подільської губернії
Російської імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).
Помер 1 березня 1969 р. в с. Малахівці Московської області СРСР (нині – Люберецький район
Московської області РФ).
Закінчив Вище художнє училище при Петербурзькій академії мистецтв (1913), Петербурзький
археологічний інститут (1914).
Працював викладачем Петроградського 2-го політехнічного інституту (1915-1924), головним
художником московського Великого театру (1924-1928), консультантом будівництва
Новосибірського будинку науки і культури (1930-1934), керівником театрально-декораційної
майстерні Московського художнього інституту ім. Сурикова (1948-1960).
Лауреат Державної премії СРСР (1950).
Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1955).
Оформляв спектаклі в театрах міст Київ, Одеса, Москва, Ленінград, Саратов, Ташкент.
Найвизначніші доробки цього плану: декорації до балету «Червоний мак» у Великому театрі
(1927) і до першої опери на постреволюційних теренах «Травнева ніч» в Оперному театрі ім.
Станіславського (1928).
Використовуючи художньо-об’ємний принцип оформлення, K. у своїх роботах сполучав життєву
конкретність з умовними прийомами сцени, отримуючи масштабну видовищність
оперно-балетної вистави.
К. також належить ряд винаходів в сфері театральної техніки, сценічного освітлення, механізації
сцени. Так, разом з Т. Бардтом він одержав патент на принципово нову «панорамно-планетарну»
театральну систему ( 1930).
Наш земляк – автор проекту, покладеного в основу будівництва Новосибірського театру опери й
балету (1930-1933).
Перу К. належить книга «Нотатки про майстерність» (1960).
Його пам’яті присвячена книга С. і В. Баландіних «Що залишається у спадок?» (1990).
Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Толстой, О. Вертинський, С. Міхалков, І. Андроніков, В. Левенталь, М. Чегодаєва, Р. Гліер, І. Рєпін, Т. Сельвінська, З. Шуляк, О. Грінберг, В. Мате, Т.
Бардт та ін.
***
ЧАС, УПЕРЕД
, з життєвого кредо М. Курилка
Час, уперед!
ЗНОВУ ШУКАТИ, з книги В. Носової «Балерини»
Великий театр оголосив конкурс на кращий балетний сценарій про сучасність. Але усі лібретто, прислані на адресу театру, виявилися непідходящими. І тут, як іноді буває в житті, допоміг
випадок. Коли члени репертуарної комісії, втомлені і жалюгідні, готові були вже розійтися, художник Курилко, який крутив у руках свіжий номер «Правди», звернув увагу на маленьку
замітку.
– Послухайте, здається, я знайшов те, що потрібно, – прочитав замітку вголос.
У ній говорилося, що в одному з китайських портів англійська влада незаконно затримала
радянський пароплав «Ленін», що привіз продукти голодуючому китайському народу. Капітан
радянського судна висловив протест.
– Тема відповідна! – відгукнулася негайно Гельцер.
...Курилкові довелося розробити декілька лібретто, перш ніж Катерина Василівна і Тихомиров
сказали – ось це підходить. Провідна партія призначалася для Гельцер, і, природно, Курилко і
Гліер враховували можливості балерини.
Пізніше Курилко у своїх спогадах про роботу над «Червоним маком» писав: «Коли Гельцер
говорила: «Цього я не відчуваю, цього в балеті виразити не можна; це не дійде»! – це означало, що
потрібно знову шукати і домагатися нової виразності».
ЯК НА СЦЕНІ ВЕЛИКОГО ТЕАТРУ ЗАЗВУЧАЛО БЕШКЕТНИЦЬКЕ «ЯБЛУЧКО», з
книги Л. Ломакіна «Театральні історії»
Непросто бути першими. Артистам самим доводилося придумувати сценічне поводження й вигляд
своїх героїв, шукати нову хореографію.
Працювали в репетиційному залі. Композитор грав музику, складену напередодні. Артисти
обговорювали, сперечалися. Раптом підхоплювалися, починали танцювати.
Курилко сидів тут же. Він добре знав мистецтво й звичаї Китаю і допомагав порадами.
Перший акт написано. Композитор Гліер грає танець матросів, яким закінчується дія. Музика
звучить яскраво, піднесено.
Проте чогось не вистачає.
– Добре б знайти тему..., – Курилко задумався. – А якщо...
Йому згадався двадцятий рік, теплушка, у якій він добирався з Одеси до Москви, вокзал, забитий
