КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Кроткий Эмиль [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КРОТКИЙ Еміль


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Поет, сатирик. Справжнє прізвище – Герман Еммануїл Якович. Псевдоніми – Скорпіон, Е.

Яковлєв, М. Закутумський, Е. Савелій Обський, Папін-Сибіряк, Г. Московський.

З родини правника. Батько, Герман Я., – адвокат.

Народився 14 (26) грудня 1892 р. в м. Зіньківцях Камінецького повіту Подільської губернії

Російської імперії (нині – Кам’янець-Подільський район Хмельницької області України).

Помер 10 січня 1963 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Введенському

цвинтарі.

Отримав домашню освіту.

Працював кореспондентом УкРОСТА (1918), завідуючим підвідділом Всеукраїнського

видавництва (1919-1920), завідуючим Московським відділенням видавництва «Всесвітня

література» (1920-1933).

Друкувався в газетах «Одеські новини», «Труд», «Південна думка», «Колгоспне життя», «Наш

шлях», «Луна», «Нове життя», «Вечірня зірка», журналах «Вісник Європи», «Вогник», «Новий

Сатирикон», «Крокодил», «Новий журнал для всіх», «Зміна», «Південний вісник», «Нове життя»,

«Дитинство і отроцтво», «Літопис», «Вільний журнал».

Як літератор дебютував в газеті «Луна» заміткою «Комета Галлея» (1910).

Потім настала черга сотень публікацій в пресі, книг «Казка про те, як цар місця позбавився»

(1917), «Повість про Івана-дурника» (1918), «Розтоплений полюс» (1918), «Розмова з Вільсоном»

(1919), «Скіфський берег», «Шкереберть» (1920), «Портрет в дзеркалі» (1956), «Сатирик в

Космосі» (1959).

За більшовицької влади наш земляк зазнав репресій: як політично неблагонадійного його

відправили до Сибіру (1933). Реабілітований (1946).

Серед друзів та близьких знайомих К. – С. Єсенін, М. Горький, М. Зощенко, К. Чуковський, А.

Дункан, Д. Ерде, Б. Єфімов, А. Аверченко, М. Кушнер, О. Димов, В. Хенкін та ін.


***

ОДНИМ СТИЛЕМ,

з життєвого кредо Е. Кроткого

Плавають різними стилями, тонуть – однаковим.

КОЖНОМУ – СВОЄ, А ІНШИМ – І ЧУЖЕ, афоризми Е. Кроткого

Барабан може заглушити весь оркестр, але не може замінити його.

Він все життя копався в собі, проте розкопки не ці дали нічого примітного.

Він уже давно збирався з думками, проте збори так і не відбулися.

Внести своє до таблиці множення можна тільки перебрехавши її.

Вони познайомилися в під’їзді, куди обох загнав дощ, і на все життя він зберіг ненависть до

дощової погоди.

Дружба і чай хороші якщо вони гарячі, міцні і не дуже солодкі.

Життя – це школа, але поспішати з її закінченням не слід.

З погляду горобця автомобіль менш довершений: він не дає гною.

І брудні справи дають чистий прибуток.

І в загальний зошит можна вписувати власні думки.

І чорними справами заробляють на білий хліб.

Книжкову шафу забули зачинити, і мухи залишили слід в літературі.

Кожна його комедія була драмою для режисера і трагедією для глядачів.

Кожному – своє, а іншим – і чуже.

Кращий засіб від сивини – лисина.

Любив все людство, окрім сусідів по квартирі.

Люди гірші, ніж вони хочуть здаватися, і кращі, ніж вони здаються.

Людина з постійною адресою: хата завжди з краю.

Ми вбиваємо час, а час вбиває нас.

На його палітрі були всі фарби, крім фарби сорому.

Не всі папуги говорять. Є й такі, що пишуть.

Ніякої власності він не мав: не володів навіть собою.

Пір’я у нього було – йому бракувало крил.

Робити з мухи слона не рентабельно: дуже багато відходів.

Сірники були готові згоріти від сорому за фабрику, що випустила їх, але ніяк не могли запалитися.

Собака так звик до залицяльників своєї господині, що на її чоловіка гавкав, як на стороннього.

Старий собака мріяв про вставну щелепу: йому ще хотілося кусатися.

Суд потомства поганий вже тим, що розглядає справу за відсутності потерпілого.

Таланту у нього, безумовно, не можна було відняти: таланту у нього не було.

У будівельників повітряних замків завжди вистачає будматеріалів.

У дурості людина зберігається, як шуба в нафталіні.

У житті, як в потязі: жорстких місць більше, ніж м’яких.

У комунальній квартирі люди прокидалися від тиші, яка наступила раптово.

У миші завжди на серці кішки скребуть.

У нього теж був співавтор: він писав з гріхом навпіл.

У секретному відділі Бог зберігає таємниці всесвіту.

Флюгер думав, що він наказує вітру, куди дути.

Шлюб – це мирне співіснування двох нервових систем.

Якщо злодій заліз до вас в порожню кишеню, це ще не доводить його безкорисливості.

Якщо хочеш бути попереду класиків – пиши до них передмови.


ПОВІДОМТЕ, ЯК З ГРОШИМА, з листа М. Зощенка Е. Кроткому від 22 січня 1926 р.

Дорогий Емілю Яковичу,

посилаю три гаврилівські фейлетони.

З матеріалу залишилися у мене 2 дрібнички. Можливо, їх використовую. Поки залишаю у себе.

Якщо не використовую – поверну.

Тепер, дорогий Емілю Яковичу, наступне.

Серед тижня я лягаю в санаторій на пару тижнів. Отже, якщо з’явиться матеріал, – висилайте на

адресу моєї дружини....

Також і щодо грошей. Мною за два прийоми послано Вам п’ять фейлетонів. Добре б, якщо

«Задирака» мені сплатила їх (які підуть), тепер же. Або числа, скажімо, до 4 або 5 лютого (не

пізніше).

В усякому разі не відмовте, Емілю Яковичу, повідомити мені, як з грошима.

Ваш М. Зощенко.


ПО-ЧЕХІВСЬКИ, з дослідження О. Угрюмова «Невідомі спогади про Єсеніна»

Є. Стирська і Е. Герман зустрічалися з Єсеніним в Харкові, куди поет приїхав разом з А.

Марієнгофом 23 березня 1920 року.

З тих пір Кроткі входили в коло найближчого оточення Єсеніна. Поет називав їх ласкаво

«Ведмедиками»... Жартівливе прізвисько увічнено в дарчому написі Єсеніна на книзі «Пугачов»:

«Милим Ведмедикам. Сергій. 1921».

Збереглися дві фотографії: на одній Єсенін знятий удвох з Лікою Стирською, на іншій – Єсенін в

групі з Гатовим, Марієнгофом, Шерешевською, Сахаровим, Германом і Стирською весною 1920

року в Харкові.

3 жовтня 1921 року Кроткі були присутні на прийомі в студії художника-імажиніста Георгія

Якулова, де відбулася перша зустріч Айседори Дункан і Сергія Єсеніна, а на початку травня 1922

року були гостями на їх весіллі на Пречистенці. …Молодята вилетіли з Москви до Кенігсбергу, а

звідти поїздом – до Берліна. Єсенін не забував Кротких під час зарубіжної подорожі (з 10 травня

1922 по 3 серпня 1923 р.). У листі Анатолію Марієнгофу з Нью-Йорка від 12 листопада 1922 року

поет писав: «Щодня, кожну годину, і лягаючи спати, і встаючи, я говорю: зараз Марієнгоф в

магазині, зараз прийшов додому, ось приїхав Гришка (Колобов), ось Кроткі, ось Сашка, і т.д. і т.д.

В голові у мене тільки Москва й Москва. Навіть соромно, що так по-чехівськи».

А в листі з Парижа весною 1923 року також посилав привіт Емілям Кротким і іншим своїм друзям

й пояснював: «Вибач, голубчик, це вся моя Москва».


АКАДЕМІЯ ДОТЕПНОСТІ, з передмови О. Безименського до книги Е. Кроткого «Уривки з

ненаписаного»

Беручи в руки цю книгу, ви можете собі позаздрити. Перед вами розкриються сторінки, які вам

напевно захочеться знову й знову перечитати. На будь-якій сторінці – рядки, які не підуть з

пам’яті.

Вони відточують думку і веселять душу. У будь-якому з них іскриться і нуртує розумний і

могутній сміх, то радісний, то іронічний, то схвальний, то засуджуючий, то добродушний, то

такий, який періщить, ніби батогом.

Ця книга – Академія дотепності. Написав її письменник Еміль Короткий, золотих слів майстер.

Яскравим і глибоким є її зміст. Факти і явища, помічені Емілем Коротким, будь-який з нас, безумовно, спостерігав навколо себе. А починаєш їх бачити якось по-новому, уточненими і

осмисленими. Люди і людські характери, про які йде мова, безумовно, зустрічалися будь-якому з

нас. А починаєш їх розуміти ширше і глибше, ніж розумів дотепер.

Відбувається це тому, що головною зброєю письменника, зброєю, якою він блискуче володіє, є

афоризм – точна і ясна формула, вислів, що карбує в небагатьох словах думку, іноді ліричну, іноді гумористичну, а іноді й гостро сатиричну.

Розумом і серцем читачі відчувають силу і красу таланту Еміля Короткого, письменника, що так

рано пішов від нас. Це розумна, гострозора людина, тонкий і точний у визначеннях спостерігач,

…нескінченно веселий.

…Моя скромна роль вичерпана. Відкрийте книгу, – в пряму розмову з вами вступає Еміль

Короткий – золотих слів майстер.


НІКОЛИ НЕ ГЛУЗУВАВ БЕЗЦІЛЬНО, з роману І. Ільфа та Є. Петрова «Дванадцять стільців»

Про Авессалома Володимировича Ізнуренкова* можна було сказати, що іншої такої людини немає

у всій республіці. Республіка цінувала його за заслугами.

Він приносив їй велику користь. І разом з тим він залишався невідомим, хоча в своєму мистецтві

був таким же майстром, як Шаляпін – у вокалі, Горький – в літературі, Капабланка – в шахах, Мірошників – в бігу на ковзанах, і найносатіший, найкоричневіший ассірієць, що займає краще

місце на розі Тверської та Камергерського, – в чищенні чобіт жовтим кремом.

Шаляпін співав. Горький писав великий роман. Капабланка готувався до матчу з Альохіним.

Мірошников рвав рекорди. Ассірієць доводив штиблети громадян до сонячного блиску.

Авессалом Ізнуренков – глузував.

Він ніколи не глузував безцільно, заради красного слівця. Він робив це за завданнями

гумористичних журналів.

Ізнуренков відпускав не менше шістдесяти першокласний жартів на місяць. Якщо влучною

фразою Ізнуренкова підписувався малюнок, то слава діставалася художникові. Ім’я художника

поміщали над малюнком. Імені Ізнуренкова не було.

– Це жахливо! – кричав він. – Неможливо підписатися. Під чим я підпишуся? Під двома рядками?

І він продовжував палко боротися з ворогами суспільства: поганими кооператорами,

розтратниками, Чемберленом, бюрократами. …Після виходу журналів в світ жарти звучали з

циркової арени, передруковувалися вечірніми газетами без вказівки джерела і підносилися публіці

з естради «авторами-куплетистами».

Ізнуренкову вдавалося жартувати в тих областях, де, здавалося, вже нічого смішного не можна

сказати. З такої чахлої пустелі, як роздуті накидки на собівартість, Ізнуренков зміг вичавити

близько сотні шедеврів гумору. Гейне опустив би руки, якби йому запропонували сказати що-

небудь смішне і разом з тим суспільно-корисне з приводу неправильної тарифікації вантажів малої

швидкості; Марк Твен втік би від такої теми. А Ізнуренков залишався на своєму посту.

*Прототип – Еміль Кроткий.