КРОТКИЙ Еміль
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Поет, сатирик. Справжнє прізвище – Герман Еммануїл Якович. Псевдоніми – Скорпіон, Е.
Яковлєв, М. Закутумський, Е. Савелій Обський, Папін-Сибіряк, Г. Московський.
З родини правника. Батько, Герман Я., – адвокат.
Народився 14 (26) грудня 1892 р. в м. Зіньківцях Камінецького повіту Подільської губернії
Російської імперії (нині – Кам’янець-Подільський район Хмельницької області України).
Помер 10 січня 1963 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Введенському
цвинтарі.
Отримав домашню освіту.
Працював кореспондентом УкРОСТА (1918), завідуючим підвідділом Всеукраїнського
видавництва (1919-1920), завідуючим Московським відділенням видавництва «Всесвітня
література» (1920-1933).
Друкувався в газетах «Одеські новини», «Труд», «Південна думка», «Колгоспне життя», «Наш
шлях», «Луна», «Нове життя», «Вечірня зірка», журналах «Вісник Європи», «Вогник», «Новий
Сатирикон», «Крокодил», «Новий журнал для всіх», «Зміна», «Південний вісник», «Нове життя»,
«Дитинство і отроцтво», «Літопис», «Вільний журнал».
Як літератор дебютував в газеті «Луна» заміткою «Комета Галлея» (1910).
Потім настала черга сотень публікацій в пресі, книг «Казка про те, як цар місця позбавився»
(1917), «Повість про Івана-дурника» (1918), «Розтоплений полюс» (1918), «Розмова з Вільсоном»
(1919), «Скіфський берег», «Шкереберть» (1920), «Портрет в дзеркалі» (1956), «Сатирик в
Космосі» (1959).
За більшовицької влади наш земляк зазнав репресій: як політично неблагонадійного його
відправили до Сибіру (1933). Реабілітований (1946).
Серед друзів та близьких знайомих К. – С. Єсенін, М. Горький, М. Зощенко, К. Чуковський, А.
Дункан, Д. Ерде, Б. Єфімов, А. Аверченко, М. Кушнер, О. Димов, В. Хенкін та ін.
***
ОДНИМ СТИЛЕМ,
з життєвого кредо Е. Кроткого
Плавають різними стилями, тонуть – однаковим.
КОЖНОМУ – СВОЄ, А ІНШИМ – І ЧУЖЕ, афоризми Е. Кроткого
Барабан може заглушити весь оркестр, але не може замінити його.
Він все життя копався в собі, проте розкопки не ці дали нічого примітного.
Він уже давно збирався з думками, проте збори так і не відбулися.
Внести своє до таблиці множення можна тільки перебрехавши її.
Вони познайомилися в під’їзді, куди обох загнав дощ, і на все життя він зберіг ненависть до
дощової погоди.
Дружба і чай хороші якщо вони гарячі, міцні і не дуже солодкі.
Життя – це школа, але поспішати з її закінченням не слід.
З погляду горобця автомобіль менш довершений: він не дає гною.
І брудні справи дають чистий прибуток.
І в загальний зошит можна вписувати власні думки.
І чорними справами заробляють на білий хліб.
Книжкову шафу забули зачинити, і мухи залишили слід в літературі.
Кожна його комедія була драмою для режисера і трагедією для глядачів.
Кожному – своє, а іншим – і чуже.
Кращий засіб від сивини – лисина.
Любив все людство, окрім сусідів по квартирі.
Люди гірші, ніж вони хочуть здаватися, і кращі, ніж вони здаються.
Людина з постійною адресою: хата завжди з краю.
Ми вбиваємо час, а час вбиває нас.
На його палітрі були всі фарби, крім фарби сорому.
Не всі папуги говорять. Є й такі, що пишуть.
Ніякої власності він не мав: не володів навіть собою.
Пір’я у нього було – йому бракувало крил.
Робити з мухи слона не рентабельно: дуже багато відходів.
Сірники були готові згоріти від сорому за фабрику, що випустила їх, але ніяк не могли запалитися.
Собака так звик до залицяльників своєї господині, що на її чоловіка гавкав, як на стороннього.
Старий собака мріяв про вставну щелепу: йому ще хотілося кусатися.
Суд потомства поганий вже тим, що розглядає справу за відсутності потерпілого.
Таланту у нього, безумовно, не можна було відняти: таланту у нього не було.
У будівельників повітряних замків завжди вистачає будматеріалів.
У дурості людина зберігається, як шуба в нафталіні.
У житті, як в потязі: жорстких місць більше, ніж м’яких.
У комунальній квартирі люди прокидалися від тиші, яка наступила раптово.
У миші завжди на серці кішки скребуть.
У нього теж був співавтор: він писав з гріхом навпіл.
У секретному відділі Бог зберігає таємниці всесвіту.
Флюгер думав, що він наказує вітру, куди
