Опис їх дано в 1824 р. (Корицький, «Проектне і звітне креслення пружних запливів на річці Мсті
при урочищі Толще і порозі Лєстніца»).
НАШ БЛАГОДІЙНИК, зі спогадів сучасників
Приїхавши до Петербургу «шукати щастя», він запропонував свої послуги відомству водяної
комунікації. Незабаром він одержав місце доглядача на річці Тверця, де зайнявся виправленням
линви, причому так успішно, що і опісля багато років на питання про той, хто побудував містки і
гати через плеса Тверці, завжди була відповідь: «Це змайстрував наш добродійник Корицький!»
РЕЗУЛЬТАТ ПЕРЕВЕРШИВ ОЧІКУВАННЯ, з інформації на офіційному сайті міста Вишній
Волочок
З трьох водних шляхів, що розходяться від Волги біля Рибінська і сходяться в Ладозі, першість
належала Вишневолоцькій водній системі. Тихвінська пропускала лише човни і залишалася
«чужою для караванів з верхів’їв Волги». Маріїнська система пролягала пустинними місцями, де
важко було знайти людей і коней, до того ж на шляху суден були бурхливі Біле та Онезьке озера.
Тож Вишневолоцький водний шлях не завжди справлявся із зростаючим вантажопотоком. Під час
рясних повеней велика вода не давала караванам можливості пройти через Боровицькі пороги.
Посушливі роки викликали обміління річок, тому багато барок залишалися зимувати, не
дійшовши до Санкт-Петербурга. Так, 1817 року зазимувало понад 1500 суден.
У такій ситуації потрібно було якнайшвидше удосконалити Вишневолоцьку систему. Рішення
цього питання доля надала Й. І. Корицькому.
Ставши директором Вишневолоцької вододільної ділянки, він запропонував свій проект
поліпшення судноплавства – збільшити майже вдвічі підпір дамби – до 6 аршин (4,27 м). Для
цього треба було «розширити і підвищити» греблю, засинати дерев’яний бейшлот, а кам’яний -
удосконалити.
Успіх перевершив усі очікування: нове штучне водосховище абсолютно змінило навколишню
місцевість. Воно не лише сприяло значному поліпшенню умов судноплавства, а й захистило сам
Вишній Волочок, не дозволяючи весняній воді заливати місто, як сталося 1821 року, коли велика
частина міста і Ямщицька слобода були вкриті водою.
ТВЕРСЬКА ВЕНЕЦІЯ, про «Припущення з удосконалення Вишневолоцького водного
сполучення» Й. Корицького
«Припущення з удосконалення Вишневолоцького водного сполучення» включало лише
збільшення Заводського водосховища, а й інші роботи. Це і спорудження шандорного напівшлюзу
на Цнінському каналі і нових бейшлотів на річках та озерах, що живлять систему, і зведення
пружних заплив на Боровицьких порогах. Влаштовані на крутих поворотах річки Мсти, вони, як
пружини, відштовхували барку, що налітала на них, назад до фарватеру.
У самому Вишньому Волочку оздобили гранітом набережні й пристань біля Богоявленського
собору, звели мости на кам’яних биках. Через ці мости і замощені бруковим камінням вулиці
пройшла нова дорога – Московське шосе.
Проте головним шляхом залишався водний – тисячі барок, мільйони пудів вантажу. І все це йшло
до Петербургу. У окремі роки кількість суден сягала 5,5 тисяч, а вантаж оцінювався в 100 млн.
рублів.
ДОМАШНЯ НІАГАРА, з «Записок про подорожі Росією» на інтернет-ресурсі georfed.narod.ru М. І. Сердюков писав, що через багато років обов’язково знайдеться той, хто «вправляється» в
гідротехнічному мистецтві, аби «справи в якнайкращий стан привести». І знову, як часто буває у
важкі для Вітчизни години, така людина знайшлася. Це був директор Вишневолоцької водної
комунікації, підполковник Йосип Іванович Корицький. За його розрахунками, щоб вберегти водну
систему від будь-яких несподіванок, потрібно було рівень води у водосховищі підняти вдвічі, тим
самим збільшивши площу поверхні вдесятеро.
Роботи велися три роки. Була побудована Бороздинська гребля, площа Вишневолоцького
водосховища досягла 60 кв. верст. Вражаюче видовище представляли водоскиди. «Всі їздили
дивитися на домашню Ніагару, яка була цікавою ще й тим, що її падіння мало величезну користь, а не одну порожню насолоду споглядання».
ОНУКА СТАЛА НАРОДНИЦЕЮ, з автобіографії Г. Корби (Прибилєвої) від 20 грудня 1925 р.
Батько моєї матері, Йосип Іванович Корицький, інженер за освітою, а за національністю поляк.
Освіту він здобув за кордоном, йому присвоїли чин полковника і призначили на споруду водної
системи, яка повинна була з’єднати Волгу з Невою. Дідусь поселився в Тверської губ., у
