Зінківський приголомшив нас уже з перших лекцій. Він не приховував ні релігійної
спрямованості, ні ідеалістичного змісту своїх ідей.
СКЛАДНА ОСОБИСТІСТЬ, з автореферату дисертації В. Кириченко «Державницька,
громадсько-політична та культурно-освітня діяльність В. Зіньківського»
Член, а згодом керівник Психологічного семінару професора Г. Челпанова, він досліджував
психофізичну проблему. В. Зіньківський захищав теорію взаємодії душі та тіла.
Вчений засвідчив критичний погляд на марксистський матеріалізм і соціалізм, визначивши свою
належність до ліберально-консервативної течії початку ХХ ст.
З початком революційних подій 1917 р. під час публічних лекцій він засуджував відносини між
державою та церквою в системі державного режиму Російської імперії. Значимість опозиційної
діяльності діяча підтверджувалась його обранням та роботою у складі президії Київського
єпархіального з’їзду (1917), постійної ради при єпископі, участю у роботі Всеросійського з’їзду
духівництва та мирян (1917), у нарадах з проблем автокефалії УПЦ, обранням кандидатом у
митрополити Київської митрополичої кафедри та до ради Всеукраїнського православного
церковного собору (1918).
Таким чином, В. Зіньківський свідомо діяв у напрямі від захисту культурної своєрідності до
вирішення політичної проблеми України.
16 травня 1918 р. В. Зіньківський був затверджений на посаді міністра сповідань. Завдання, яке
ставилось урядом, полягало в забезпеченні миру в церковних стосунках між Україною та Росією, встановленні автокефалії УПЦ.
Виходячи зі стану церковних справ, В. Зіньківський вважав неможливим встановлення церковної
автокефалії УПЦ в тих конкретних умовах: відсутність перехідного етапу УПЦ від повної
залежності від РПЦ до вільного саморозвитку; відсутність централізованої церковної влади в
Україні; ворожість у стосунках між російськими та українськими церковними групами. Прибічник
автокефалії УПЦ В. Зіньківський відстоював її автономію. Вироблена В. Зіньківським структура
діяльності Міністерства сповідань обмежила самостійність церкви як інституції та виключила
втручання держави у її внутрішні справи.
Усвідомлення проблем церковного відродження зумовило головні напрями діяльності В.
Зіньківського – скликання Всеукраїнського православного церковного собору з метою
канонічного визначення статусу УПЦ; формування вищого церковного управління, реформування
та впорядкування системи відносин між церквою та державою в Україні; відродження української
церковної культури.
Належність В. Зіньківського до Всеукраїнської партії кадетів стало підставою для негативних
оцінок його діяльності українськими діячами. Втім, відстоюючи історичну зумовленість
федеративного зв’язку між Україною та Росією, він бачив шлях України до продуктивного руху
вперед у федерації з Росією на засадах культурного паралелізму.
Продовжуючи викладацьку роботу, вчений здійснив реформу духовних шкіл, сприяючи введенню
у них Закону Ради міністрів про вивчення української мови, літератури, історії та географії
України як окремих предметів.
...Відступаючи разом з білогвардійцями на південь, він змушено залишив Україну.
Вороже сприйнятий правою частиною еміграції у Белграді вчений був підтриманий її лівою
демократичною течією.
УКРАЇНСЬКИЙ РУХ НІКОЛИ НЕ БУДЕ ЗВЕДЕНИЙ ДО НУЛЯ, з нарису Є. Назаренка
«Богослов, філософ, міністр з Проскурова»
У 1902-му році почав займатися вивченням психології та філософії…. Як згадував сам Василь
Васильович, це відкрило йому «шлях до віри». І 1902-й рік він вважав роком свого «повернення до
церкви».
Після закінчення університету його залишили для підготовки до університетського звання
(тодішня назва аспірантури). Та Зіньківський не обмежується науковими дослідженнями, а читає
лекції з філософії, загальної і дитячої психології…
1915-го року після захисту дисертації стає професором. Саме Зіньківський добився у 1917-му році
введення філософської спеціалізації в Київському університеті.
Повалення царизму та Жовтневу революцію зустрів як катастрофу, бо завжди вважав себе
монархістом, «хоча й конституційним» . Так він сам охарактеризував себе. Упродовж 1917-1919-х
років В. Зіньківський активно приєднався до церковного руху.
В січні 1918-го року з відкриттям Українського Церковного
