Езерский Милий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЄЗЕРСЬКИЙ Мілій Вікентійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З міщанської родини. Брат, Єгерський В., – письменник.

Народився 12 жовтня 1891 р. в м. Ізяслав Ізяславського повіту Волинської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).

Помер 13 квітня 1976 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив Вінницьку гімназію (1908).

Учасник Громадянської війни.

Друкувався в журналах «Червона новина», «Земля радянська».

Як літератор дебютував в 1923 р..

Потім настала черга романів та повістей «Північ», «Самоїд» (обидва – 1928), «Чудь білоока»

(1929), «Душа Ямалу» (1930), «Золота баба» (1931), «Гракхи» (1936), «Арістонік», «Марій і

Сулла» (обидва – 1937), «Тріумвіри» (1939), «Каменяр Нугрі», «Кінець республіки» (обидва –

1940), «Дмитрій Донськой» (1941), «Сила землі» (1956).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – П. Моргаєнко, О. Немировський, В. Щапов, В. Брюсов, В.

Іванов, Ф. Сологуб ін.


***

ЗА ЗЕМЛЮ ТРЕБА БИТИСЯ

, з роману М. Єзерського «Гракхи»

Все, що розповідали земляки, виявилося правдою: розорені землероби гасали між віллами та

містами в пошуках роботи, а нобілі і вершники жили в достатку й розкоші, яку не в силах були

стримати ні суворі закони римських магістратів, ні строгий нагляд цензорів. Сільська біднота

йшла до міст, збільшуючи величезне число плебсу, пристосовуючись до життя ремісників;

кількість землевласників зменшувалася, і республіці нізвідки було вербувати на військову службу

здорових духом і тілом воїнів, подібних до тих, які століттями стояли на сторожі Риму, воювали і

розширювали його володіння.

У полях працювали раби, закуті в кайдани, на віллах – теж раби і невільниці, і лише на час

польових робіт наймалися вільнонароджені, а ті, що залишалися на цілий рік, були нечисленні.

Фульцінія, дружина Марія, зустрівши чоловіка на порозі старого будиночка, розплакалася. З-за її

спини визирав великий хлопчик з похмурим обличчям.

– Підійди, Марію, – сказав батько, звертаючись до сина. – Дай на тебе подивитися. Як ти виріс!

Вони обнялися.

– Це не життя, – з раптовою люттю вимовив хлопчик. – Усі волають: «Коли ж плебс збереться з

силами?»

– Що ти кажеш? – Засміявся батько. – Сенат подбає про нас...

Працюючи якось з сином в полі, він побачив Тита, що орати свою смугу.

– Боги і республіка – за нас, – весело сказав Марій своєму другові. – Побачиш, Титу, як заживемо, побачиш!

Тит недовірливо хилитнув головою.

– Нам вдалося взяти поля в оренду, тому що ми – воїни, – відповів він, – а Маній і Аецій нічого не

добилися: одному довелося їхати до Риму, а іншому – до Капуї...

– А що вони там будуть робити?

– Що доведеться. Ось чому я не вірю в допомогу республіки. Подумай: хто на чолі її? Нобілі.

Кому платимо за землю? Нобілям. Хто руйнує нас? Вони, вони, все вони! Зрозумів тепер? Землю

потрібно завоювати...

Марій замислився. Речі Тита нагадали йому слова сина: «Коли ж плебс збереться з силами?» Тоді

син не договорив, але батько зрозумів, що він хотів сказати.


БОГІВ АБО НЕМА, АБО ВОНИ НЕСПРАВЕДЛИВІ, з роману М. Єзерського «Каменяр Нугрі»

Нугрі нерідко запитував Кені, свого друга:

– Скажи, чому фараон [фараонами називалися царі в стародавньому Єгипті] Рамзес, якого

називають добрим богом Єгипту, не піклується про народ?

Кені замислювався, не знаючи, що відповісти. Бесіди з Нугрі глибоко хвилювали його, не давали

спокійно спати.

Якось Нугрі і Кені поверталися додому. Африканське сонце пекло нестерпно. Вони несли на

спинах мішки з харчами, виданими на місяць.

– Обважують нас, щоразу недодають хліба, – скаржився Нугрі. – А про олію і говорити нічого.

Клянусь Амоном [Амон-Ра – за віруванням стародавніх єгиптян, бог сонця, цар богів, творець

Всесвіту], я не відчуваю навіть ваги мішків!

– Слава богам, що продовольство видали нам раніше з нагоди свята, – перервав Кені. – Уже давно

голод заглянув до моєї хатини. Мати зовсім знесилила – лежить...

– Жерці кажуть, що боги велять багатіям милосердно ставитися до бідняків.

– Я думав про це. Бачу, що багатії забули богів.

– Вони пам'ятають їх, коли вигідно.

...Хатина Нугрі складалася з двох квадратних комірок, між якими знаходився дворик. ...Нугрі

увійшов всередину халупи. Йому доводилося ходити трохи зігнувшись, аби не зіпсувати головою

стелі.

–...Знаю, ти голодний, – обернулась дружина до чоловіка, – але їсти нічого, крім шматка коржа,

який я взяла у сусідки. Хочеш, я тобі закип’ячу води, щоб ти міг запивати хліб?

–...Той місяць був дуже важкий, – говорила Мімута, – понад десяти днів ми голодували.

– А який місяць легкий? – Посміхнувся Нугрі. – Всі місяці схожі один на один... Але ж

переписувачі не знають, що таке злидні, живуть безтурботно ...

–...Я думаю так, – сказала Мімута, – багаті і бідні однаково народжуються і однаково помирають.

Чому ж одні живуть добре, а інші гинуть з голоду?

– Кені каже: чи нема богів, чи вони несправедливі.


***

СПОДОБАВСЯ ЄЗЕРСЬКИЙ

, з листа М. Горького І. Груздєву в середині лютого 1929 р.

Сорренто

Про Серапіона Ви написали сумну правду. Не ростуть, а зменшуються. Нікітіна вже немає –

забалакався, занедбайливився. «Середній проспект» – сухо і тьмяно, «скандаліста» ще не читав,

«Брати» – передчасно солідно. А – головне: всі дозволяють дійсності долати себе, покірно

підкоряються фактам. Слухова і зорова пам'ять, особисті роздратування шкіри розвиваються до

болючої чутливості, і все це пригнічує уяву, домисли, інтуїцію. А Замятін занадто розумний для

художника і даремно дозволяє розуму захоплювати талант свій до сатири, «Ми» – відчайдушно

погано, зовсім не запліднена річ. Гнів її холодний і сухий, це – гнів старої діви. З нових мені

сподобалися Колоколов і: Мілій Єзерський.


***

ЗАЧИТУВАЛОСЯ СТУДЕНТСТВО

, з статті О. Немировського «Трагедія Римської республіки»

Той, хто побажає мати уявлення про весь столітній період громадянських воєн в Римі в зримих

образах, повинен буде звернутися до серіалу (тетралогія «Влада і народ» – авт.) М. Єзерського.

...Сенс суспільного конфлікту, що лежить в основі громадянських воєн Римської республіки, в

тому, що «народ», до якого на першому витку громадянських воєн правителі змушені були

прислухатися, оскільки, не маючи реальної влади, він все ж мав право вибору своїх володарів на

народних зборах, поступово втрачає будь-яке політичний вплив і віддає свої голоси тим, хто

більше за них дає, і тим самим перетворюється на паразитичне сіромашшя, від імені якого

виступають бувалі політики й демагоги, котрі переслідують власні економічні вигоди та інтереси.

М. Єзерський вміло відтворює атмосферу громадянських воєн або «громадянського божевілля», як

їх назвав один стародавній автор, – епохи, коли було знищено саме поняття громадянськості...

Малюючи масові вбивства, що поперемінно змінювалися витонченою системою знищення

противників за заздалегідь складеними списками, письменник розгортає картину римського

суспільства з процвітанням низинної розпутності і нестримним розгулом не менш низьких

пристрастей.

...Тетралогією М. Єзерського, як я пам'ятаю з власного досвіду, зачитувалося передвоєнне

студентство. Але критика її відкинула. У …рецензії, написаній прекрасним знавцем стародавніх

мов Б. В. Казанським, романові була дана різко негативна оцінка лише на підставі похибок у

написанні і розумінні стародавніх термінів. Можливо, про роман відгукнувся б хтось ще, однак

йшов 1941 рік, а після війни повертатися до «старої літератури» ніхто не думав.

Так вийшло, що серед імен зачинателів історичного жанру в нашій країні не виявилося імені М.

Єзерського.


ПОВНА ЗНЕВАГА ДО ФАКТІВ, з рецензії І. Кацнельсона на роман М. Єзерського «Каменяр

Нугрі»

Сюжет книги М. Єзерського надзвичайно простий. Каменяр Нугрі, що живе в невеликому селі

поблизу столиці Єгипту – Фів, за наказом Рамсеса II разом з іншими робітниками направлений до

царського некрополя на будівництво царської гробниці. Непосильна праця, важкі умови життя,

жорстокість писарів і наглядачів змушують його замислитися над несправедливостями життя.

Разом зі своїми друзями по роботі Кені і Тінро він вирішує після смерті Рамсеса II проникнути до

гробниці останнього, оволодіти скарбами, якими єгиптяни щедро забезпечували померлих

фараонів для посмертного їх існування, і роздати ці скарби жителям свого села, які жорстоко

постраждали від повені.

Нугрі, Кені і Тінро вночі таємно пробираються до гробниці царя, опановують захованими в ній

багатствами, але, заблукавши на зворотному шляху в заплутаних галереях, проходах і залах,

гинуть від голоду.

Описом смерті Нугрі і його товаришів закінчується розповідь.

У цій невеликій повісті вражає перекручення історичної дійсності, невірний опис соціального

середовища, в якому розвивається дія, повна зневага до фактів, засвідчених джерелами.