Де-Роберти Евгений (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ДЕ-РОБЕРТІ Євген Валентинович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, філософ, соціолог, перекладач. Псевдонім – Ваша мати Мотрона. Автор

літературознавчого терміну «неопозитивізм».

З дворянської родини. Сестра, Ватсон М., – письменниця.

Народився 13 (25) грудня 1843 р. в с. Козачках Подільської губернії Російської імперії (нині –

Летичівський район Хмельницької області України).

Убитий невідомими у власному маєтку 24 квітня (9 травня) 1915 р. в с. Валентинівці Старицького

повіту Тверської губернії Російської імперії (нині – Тверська область РФ). Похований в огорожі

церкви Спаса Нерукотворного с. Іванівське-Браткове. Могила не збереглася. Після війни в маєтку

Валентинівка розташовувалася дача Союзу художників СРСР. Нині садиба чудово відремонтована

і має нового власника.

Закінчив Олександрівський ліцей (1862), навчався в Гессенському, Гейдельберзькому, Єнському,

Паризькому університетах (1862-1868).

Працював редактором журналу «A tout venant je crache» (1864), викладачем Брюссельського

університету (1894-1907), Петербурзького психоневрологічного інституту (1908-1915).

Член паризького Міжнародного соціологічного інституту (1893).

Член Товариства історії Французької революції.

Віце-президент Російської вищої школи суспільних наук у Парижі (1901).

Друкувався в газетах «Біржові відомості», «Новини», «Санкт-Петербурзькі відомості», журналах

«Питання філософії і психології», «Слово», «Критичний огляд», «Вісник Європи», «La Philosophie

positive. Revue», «Російське багатство», «Знання».

Перу нашого земляка належать книги «Політико-економічні етюди» (1869), «Соціологія» (1880),

«Минуле філософії» (1886), «L’ancienne et ia nouvelle philosophie» (1887), «L’inconnaissable, sa

metaphysique, sa psyhologie» (1889), «La philosophie du siecle» (1891), «Agnosticisme» (1892), «La Recherche de l’unite» (1893), «L’Ethique: Le bien et le mal» (1896), «Les fondements de l’ethique»

(1899), «Nouveau programme de sociologie» (1904), «Петро Кропоткін. Особистість і доктрина»

(1906), «Соціологія в дії» (1908), «Новий виклад основних питань соціології» (1909), «Енергетика і

соціологія» (1910), «Нові ідеї в соціології», «Поняття розуму і закони Всесвіту» (обидві – 1914),

«Філософія та її завдання в XX столітті» (1915).

Разом з Г. Вирубовим переклав з французької на російську книгу Е. Літтре «Декілька слів з

приводу позитивної філософії» (1865).

Всупереч ідеалізму і історичному матеріалізму висунув власну біосоціальну концепцію. На думку

Д.-Р., існує чотири фактори, які обумовлюють буття: наука, філософія, мистецтво, історична дія.

Не визнавав естетики Л. Толстого.

Стосунки з владою у Д.-Р. не складалися. Понад десятиліття він перебував під таємним наглядом

поліції (1879-1890). Його книги «Політико-економічні етюди», «Соціологія», «Минуле філософії»

були заборонені для публічних бібліотек. У свою чергу, чільник Св. Синоду К. Побєдоносцев

зажадав подвійної цензури – як світської, так і духовної для всіх творів Д.-Р.

Після арешту і вилучення чергового тиражу, наш земляк приймає рішення емігрувати (1887).

На Міжнародному конгресі літераторів у Відні послав імператорові Олександру III телеграму з

вимогою звільнити М. Чернишевського (1881).

Серед друзів та близьких знайомих Д.-Р. – М. Ковалевський, Г. Вирубов, О. Герцен, Е. Літтре, С.

Венгеров, Г. Плеханов, І. Вревський, П. Кропоткін, Я. Сабуров, В. Крилов, М. Катков та ін.


***

БОГ І СВИНЯ, з життєвого кредо Є. Де-Роберті

Бог не видасть – свиня не з’їсть.

ІНДУКЦІЯ І ДЕДУКЦІЯ, з наукового кредо Є. Де-Роберті

Соціолог переслідує одну мету: пізнання законів психічної взаємодії. І тому він особливо старанно

спостерігає ті факти, в яких ця взаємодія, з’єднуючись з двома іншими основними видами енергії в

природі, виражається з найбільшою силою і яскравістю, а саме факти, звичайно звані історичними.

Їх сукупність складає велику область – природну історію суспільств, що є головним полем

досліджень соціолога, величезною лабораторією, в якій його аналіз прагне подолати емпіричну

перешкоду: конкретну суміш явищ. Головним полем, але не єдиною ареною: бо соціолог, як мені

здається, повинен однаково вміти направляти своє дослідження й убік простіших, психологічних

фактів.

Досліджуючи зміст індивідуальних свідомостей, він повинен уміти виділяти в них той

утворюючий їх елемент, якому ми дали вище назву психофізичної взаємодії. Його завдання від

цього не зіллється із завданням психолога, якому доведеться аналізувати ту ж суму конкретних

фактів абсолютно іншої точки зору.

Психолог також вивчає мінливі суми надорганічних властивостей, що виявляються живими

істотами; він у свою чергу, досліджує зміст індивідуальних свідомостей; але замість того, щоб

розглядати останній, подібно до соціолога, в його зовнішніх і взаємних відносинах і в тих фактах,

в яких такі відносини утілюються, він вивчає їх внутрішній зв’язок, він прагне розкрити глибокий

механізм думки, він пояснює його устрій і прогресивний або регресивний розвиток. Маючи перед

собою ті ж конкретні факти, він розробляє їх інакше, ніж соціолог, за допомогою цілого ряду

методологічних прийомів, котрі ведуть до іншої мети. Словом, якщо соціологія є наука абстрактна

і, отже, за перевагою індуктивна, то психологія є наука конкретна і тому, з потреби, дедуктивна.


НАЙВИДАТНІШИЙ ПРЕДСТАВНИК, з монографії С. Новикової «Історія розвитку соціології в

Росії. Психологічний напрямок»

Головна увага представників психологічного напряму була спрямована на вивчення

психологічного механізму і соціальних форм прояву поведінки індивіда або групи.

Найвидатніший його представник – Євген Валентинович Де-Роберті.

Необхідно відзначити, що погляди Де-Роберті зазнали значної еволюції. На початку своєї творчої

діяльності він вважав, що соціологія вивчає особливі соціальні закони, які не співпадають із

законами біології і психології. Ці закони управляють суспільством і відрізняються від законів

індивідуального розвитку.

У 80-х роках він вже вважає соціологію абстрактною і описовою наукою.

У 90-х розширює предмет соціології, реально ототожнюючи її з етикою. Він писав: «Етика, як ми

її розуміємо, є мораль, що стала абстрактною соціологією». На його думку, життям людини в

суспільстві керують правила поведінки, які мають вагу і значення, якщо виражають «істотні

закони, що управляють нашою поведінкою». Завдання соціології полягає у відкритті цих законів.

В результаті соціологія стала трактуватися як універсальна наука про людський дух, в яку

включалися історія науки, історія філософії, історія мистецтва, теорія пізнання, етика, естетика,

юриспруденція, політика і багато ін.

У другому періоді своєї творчості, починаючи з 90-х років, він ототожнював соціальні зміни з

психологічними процесами. Де-Роберті ігнорував матеріальні умови й об’єктивні закони

суспільного розвитку.

Не дивлячись на те, що погляди мислителя на предмет соціології мінялися, в них постійним

залишалося положення про соціальну еволюцію як «основний чинник» цієї науки.


ПОЛУМ’ЯНИЙ ПОЗИТИВІСТ, з розвідки І. Голосенка і М. Сербенка «Де-Роберті Євген

Валентинович»

Де-Роберті закладав основи позитивістської соціології. Його погляди мали неабиякий вплив на

подальші покоління вчених.

Філософ і соціолог, якого сучасники називали «полум’яним позитивістом», був до того ж

прихильником «почесного компромісу» всіх шкіл позитивізму. Сам він послідовно пройшов всі

стадії еволюції соціологічного позитивізму, починаючи з О. Канта до новітніх в ті часи форм –

енергетизму, махізму і т.п. Де-Роберті виступав з позицій «соціального психізму», що нагадує в

своїх початкових засадах соціологізм Е. Дюркгейма, який визнавав його вплив. Різко негативно

ставився до неокантіанства і частково – до марксизму, присвятивши аналізу соціології К. Маркса

спеціальну статтю.

…За своїм політичним поглядам Де-Роберті – кадет помірного напряму. Самодержавний

деспотизм він розцінював як варварство, пропонуючи самодержавству вміститися в жорсткі

конституційні рамки.

Суспільне життя (або «надорганічне» явище), за Де-Роберті, є особливий прояв світової енергії –

»соціальний психізм», який конкретизується у величезному різноманітті психічних взаємодій

людей, серед них найбільш важливими є «соціальні дії», що додають системність, організованість

і законодоцільність «надорганічному». Дійсне знання цих характеристик – шлях до успішного

передбачення і раціональних соціальних реформ, блокуючих стихійні процеси.


ТЯЖІВ ДО ІДЕЙ КАДЕТІВ, з розвідки О. Шиткова «Мислитель з Валентинівки»

Старицька земля багата своєю історією, а історію роблять і пишуть люди. Імена багатьох з них

прославили наш край. Це люди різних станів і звань: діячі науки і культури, медики і педагоги,

військові і духівництво. Деякі з них були «забуті» недбайливими нащадками, оскільки «не

вписувалися в ідеологічне мислення» пануючого класу за радянських часів. Серед них – Роберті

Євген Валентинович. Старицький земський діяч проживав у маєтку Валентинівка, де мав 1238

десятин землі.

Зближувався з Герценом, проте не настільки, аби стати його послідовником. 1864 року на свої

гроші разом з друзями-однодумцями видавав Гейдельберзький сатиричний журнал з незвичайною

назвою «Бог не видасть – свиня не з’їсть», в якій критикував порядки в Російській імперії і

доводив, що звільнення Росії немислиме без звільнення Польщі. За це потрапив до картотеки III

жандармського відділення, був виключений з університету і вимушений покинути Гейдельберг.

У цей час в Росії зароджувалася нова наука – соціологія і Де-Роберті став її активним творцем.

Регулярно приїжджав до Росії, в свій маєток в Твері, де кипіло культурно-громадське життя, де

місцеве земство на чолі з Унковським голосно заявляло про себе на всю імператорську Росію.

У Європі його визнають як одного із засновників соціології, самостійної науки по відношенню до

філософії, біології, психології, праву, як розділ неопозитивізму.

У 1905 році де Роберті знов у Росії. Він стає лідером старицької земсько-ліберальної групи дворян.

Тяжіє до ідей кадетів.

У жовтні 1905 року відбувся засновницький з’їзд Конституційно-демократичної партії, а в 1906

році до складу її ЦК, окрім тверчан І. І. Петрункевича і Ф. І. Родичева, увійшов і Євген Де-Роберті.