ВЕРЕЙСЬКИЙ Георгій Семенович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Художник-графік.
З родини бізнесмена. Син, Верейський О., – художник.
Народився 18 (30) липня 1886 р. в м. Проскурові Подільської губернії Російської імперії (нині – м.
Хмельницький, адміністративний центр однойменної області України).
Помер 18 грудня 1962 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург, РФ). Похований на
Богословському цвинтарі.
Навчався в харківській студії Є. Шрейдера (1895-1905), закінчив юридичний факультет
Петербурзького університету (1912), навчався в петербурзьких Нових художніх майстернях (1913–
1916).
Служив у збройних силах (1916-1918), працював у відділі гравюр Ермітажу (1918-1930),
викладачем Вищого художньо-технічного інституту (1918-1922), академії мистецтв (1921-1923).
Створив і очолював Експериментальну літографічну майстерню Ленінградського відділу Спілки
художників СРСР (1937-1940).
Дійсний член академії мистецтв СРСР (1949).
Народний художник РРФСР (1962).
Лауреат Державної премії СРСР (1946).
Член об’єднання «Світ мистецтва» (1915).
Публікував портрети, шаржі, театральні замальовки в журналі «Театр і мистецтво».
Серед найвідоміших доробків серії літографій «Портрети російських художників» (1922-1927),
«Село» (1924), «Російські письменники» (1927-1929); портрети жінки похилого віку (1910-1913), О. Бенуа (1924), О. Клемперера (1925), Р. Нотгафт (1926), С. Прокоф’єва (1927), Р. Волинової-
Верейської (1928), І. Орбелі (1940), К. Федіна (1940), Є. Лансере (1944), С. Коненкова (1954) В.
Курдова (1942), Є. Мравінського (1947), Г. Уланової, А. Райкіна (обидва – 1950), С. Юнович
(1960); ілюстрації до «Ганни Кареніної» Л. Толстого, «Що робити» М. Чернишевського,
«Звичайної історії» І. Гончарова, «Повістей» І. Буніна.
Пензлю нашого земляка також належать низка краєвидів Харківщини, полотна «У гамакові»
(1918), «Стодола» (1923), «Жіноча фігура» (1927), «Руїни Великої абхазької стіни біля Сухумі»
(1935), «Річка Оредеж» (1930), «Сніг. З вікна» (1955).
В. – представник т. зв. «тихого мистецтва». Його графічні портрети відрізняються точністю
характеристики моделі, підкресленою твердістю малюнку. Митець надавав перевагу чорно-білій, проте багатії відтінками тональній гамі.
Приховувати нічого, виконував художник і офіційні замовлення, серед яких, наприклад, портрети
пілотів для альбому «Військово-Повітряний Флот СРСР» (1932-1936).
Нині доробки В. зберігаються в Хмельницькому державному обласному музеї – понад 2000
експонатів, Луганському обласному художньому музеї (обидва – Україна), Третьяковській галереї
(м. Москва, РФ), державному російському музеї, Музеї академії мистецтв (обидва – м. Санкт-
Петербург, РФ), Чуваському державному художньому музеї (РФ), низці приватних зібрань.
Іменем нашого земляка названо вулицю у м. Хмельницькому.
Виставка, присвячена 120-річчю з дня народження В., за аншлагу пройшла в Хмельницькому
державному обласному музеї (2006).
За участь у першій російській революції був арештований (1905). Після звільнення жив в еміграції
в Австрії, Німеччині, Італії (1906-1907).
Серед друзів та близьких знайомих В. – О. Бенуа, М. Добужинський, В. Замирайло, Б. Кустодієв, А. Остроумова-Лебедєва, К. Сомов, Є. Лансере, С. Яремич, В. Селезньов та ін.
***
МАЙСТРИ – НЕВИЧЕРПНІ,
з творчого кредо О. Верейського
Великі майстри невичерпні, їх можна дивитися нескінченно, знаходячи в тих же самих роботах все
нові цінності й ще не вивчені подробиці!
БАЧИВ У ЛЮДЯХ ЛИШЕ ХОРОШЕ, з книги О. Верейського «Зустрічі в дорозі»
Батько був не тільки скромний, але й неймовірно соромливий. Завжди намагався бачити в людях
добре. Якщо доводилося бути свідком чиєїсь безтактності, зарозумілості, він відчував болісну
незручність.
НАСОЛОДЖУЮСЬ ОФОРТАМИ МАНЕ І ГОЙЇ, з листа Г. Верейського П. Еттінгеру від 4
жовтня 1937 р.
У мене завжди з собою низка гравюр і літографій, або ж просто репродукцій, на яких я повчаюся. І
тепер я часто у вільні хвилини насолоджуюся змістом цієї моєї папки.
У мене є з собою офорти Коро, Йонквіда, Мане й Гойї. Це досить для того, аби щоразу відчувати
величезний підйом і одержати масу користі.
МАЛЮВАВ ДЯДЬКА ГІЛЯЯ, з монографії К. Кисельової «Гіляровський і художники»
З свого боку художники в спілкуванні з В. О. Гіляровським знаходили
