силою, я повторював собі, що коли стану дорослим, то обов’язково усуну цю несправедливість.
...У 1878 році мова була вже майже готова, хоча між тодішнім «Lingwe uniwersala» і сучасним
есперанто залишалася ще велика різниця.
Д-р Л. Заменгоф.
НЕ З ЛЮБОВІ ДО МИСТЕЦТВА, з статті М. Боровка «Про переклад поезії міжнародною
мовою»
Створення усесвітньої мови і її розповсюдження – дуже важлива справа. Основа вже закладена: мова створена і її вже починають використовувати... Але, якою б хорошою ця мова не була, сподіватися, що її учитимуть «з любові до мистецтва», велика помилка.
Для такого важливої справи, як розвиток і розповсюдження міжнародної мови, стимулом повинні
стати дуже серйозні практичні переваги, які дає вивчення цієї мови. Легкість спілкування з
іноземцями, звичайно, дуже важливий стимул, проте для багатьох цього замало.
...Ідея духовного зближення різних націй завдяки міжнародній мові, по-перше, далека від мас і, по-друге, вона припускає основу для такого зближення. Такою основою не може бути, звичайно, тільки можливість вільного обміну думками, потрібна спільність інтересів. А оскільки поза
областю практичного використання міжнародної мови її прихильниками може бути виключно
інтелігенція, то стає ясним, що цими загальними інтересами можуть бути тільки інтереси
інтелігентних людей, незалежно від їх національності.
БУВ ПРОТИВНИКОМ РЕФОРМ, з розвідки Ю. Зайдми «М. А. Боровко і «російський» період
есперанто-літератури»
Період з 1887 по 1900 роки есперантисти зазвичай називають «російським», оскільки в
переважному числі есперантисти були російськими підданими. Проте із-за несприятливої в цей
період обстановки в країні, центр есперанто-руху знаходився в Германії, де з 1889 по 1895 роки
виходив перший есперанто-журнал «La Esperantisto». Після його закриття центр перемістився до
Швеції, де з 1895 по 1899 роки випускався другий в світі журнал на есперанто «Lingvo internacia».
Але, де б не знаходився центральний друкований орган, авторами і читачами есперанто-
літератури залишалися росіяни...
До січня 1895 року на есперанто вже було опубліковано 75 творів, з яких власне літературних
усього 12: (Л. Заменгофа, А. Грабовського, Є. де Валя, Майнова, В. Лойка, В. Дев’ятніна, Є.
Неймарка, Л. Є. Мейєра, М. А. Боровка, Дм. Селезньова, Єгорова, А. Кофмана та ін.).
Ім’я М. А. Боровка зазвичай пов’язують із знаменитим листом Заменгофа про походження
есперанто. Насправді він був однією з ключових фігур того часу, коли перші літературні твори
лише створювали базу для літературної мови, і навіть стиль самого Заменгофа ще не набув
стабільності, а в журналі постійно обговорювалося питання про реформування мови.
Найактивнішим супротивником реформ був Микола Африканович Боровко.
Г. Майєр небезпідставно вважає, що видання М. Боровка, разом з публікаціями В. Дев’ятніна, А.
Грабовського, В. Лойка, Л. Є. Мейєра, Й. Васневського і Фелікса Заменгофа входить до числа
«інкунабул» есперантистської літератури.
...Звичайно, багато положень М. А. Боровка можуть здатися суперечливими, тим паче, що
російська перекладацька школа за останнє сторіччя отримала величезний розвиток. Але для нас
важливіше зрозуміти ті ідеї, які породжували ранній есперанто-рух.
Як повідомляється в некролозі, поміщеному в журналі «Природа», посмертно передбачалося
опублікувати основну роботу останнього періоду життя М. А. Боровка з характерною для епохи і
достатньо багатообіцяючою назвою «Про прилади, які розмовляють». На жаль, розшукати її поки
що не вдалося.
ЯЛТИНСЬКЕ НОУ-ХАУ, з кореспонденції Н. Якимової «Есперанто допоможе безкоштовно
подивитися світ»
Донині пам’ятають в Ялті есперантиста Миколу Боровка – колишнього військового, талановитого
інженера, який завідував до революції місцевою бібліотекою. До речі, саме в ній він упровадив
нечуване в ті часи ноу-хау.
Пам’ятаєте, чим була в ті часи кримська перлина? Головним курортом для туберкульозників! Як
не відмовити у видачі літературі хворим – і поклопотатися про те, щоб через книги не заразилися
здорові? Боровко спорудив спеціальну витяжну шафу, де обробляв книги спеціальними газами.
ДОНЬКА – ПРАВЕДНИЦЯ НАРОДІВ СВІТУ, з нарису С. Вейгмана і Ю. Зайдмана «У тіні
Валленберга»
Шведського дипломата, котрий рятував євреїв від нацистських переслідувань, знає весь світ. В той
же час ім’я українки Ніни Ланле (Боровко), котра виконувала в Будапешті
