Янчарский Чеслав (fb2)





ЯНЧАРСЬКИЙ Чеслав


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Дитячий письменник.

З шляхтянської родини.

Народився 2 вересня 1911 р. в с. Грушвиці Волинського воєводства Польщі (нині – Рівненський

район Рівненської області України).

Помер 19 травня 1971 р. в м. Варшаві Польської Народної Республіки (нині – Республіка

Польща).

Навчався на природничо-математичному факультеті Львівського і факультеті польської філології

Варшавського університетів.

Працював ведучим на радіо, кореспондентом низки дитячих видань, редактором тижневика

«Місь» (з 1957).

Член літературних угруповань «Волинь», «Околиця Поетів».

Лауреат літературної премії м. Варшава (1958), нагороди Голови Ради Міністрів ПНР (1960).

Ліриці притаманна делікатність образів та чуттєва тональність, особливо – у сповнених простотою

пейзажних мініатюрах.

Наш земляк – автор поетичних книг «Акварель» (1933), «Блакитна хустинка» (1936), «Викрій

аркуша» (1957), «Глечик та джерело» (1960), «Вірші з натури» (1966), «Портрет з гілля та зілля»

(1970).

Його перу також належать віршовані оповідання «Як Войтек став пожежником» (1950), «Нотки

цвіркуна» (1957), «Де мешкає казочка» (1958), цикл «Про Ведмедика-вухастика» (1960-70).

Твори Я. перекладені болгарською, вірменською, голландською, латвійською, німецькою, російською, румунською, сербо-хорватською, словацькою, французькою мовами.

В СРСР існував діафільм «Нові друзі Ведмедика Вухастика».

Серед друзів та близьких знайомих Я. – З. Рихлицький, З. Гінчанка, С. Свяцький, Й. Чехович, З.

Александрова, В. Іванюк та ін.

***

СИВОЧОЛЕ МАЛЯ

, з творчого кредо Ч. Янчарського

Аби цікаво писати для малюків письменнику має сам залишатися дитиною.

«ХОДІМО З НАМИ», з оповідання Ч. Янчарського «У крамниці іграшок»

Це було в крамниці іграшок. На полицях сиділи і стояли плюшеві ведмедики.

Був серед них один ведмедик, який давно сидів в своєму куточку.

Інші ведмедики вже потрапили до хлоп’ят і вийшли з посмішкою на вулицю. А на цього

ведмедика ніхто не звертав уваги, може тому, що він сидів у куточку.

З кожним днем ведмедик засмучувався все більше: йому ні з ким було гратися. І від засмучення

одне вушко у нього відвисло.

«Не біда, – сам себе утішав ведмедик. – Якщо мені в одне вухо тепер влетить казка, то з іншого

вуха вже не вилетить. Відвисле вушко не пустить»

Якось ведмедик угледів на своїй полиці червону парасольку. Схопив її в лапки, розкрив і хоробро

стрибнув донизу. А потім вибрався тихенько з крамниці. Спочатку він злякався, надто багато було

народу на вулиці. Проте коли йому зустрілися двоє дітей, Зося і Япек, страх у нього пройшов.

Хлоп’ята усміхнулися ведмедикові. Яка це була усмішка!

– Кого шукаєш, ведмедику? – поцікавилися дітлахи.

– Я шукаю дітей.

– Ходімо з нами.

– Ходімо! – зрадів ведмедик.

І вони попрямували гуртом.


ВУХАСТИК, з оповідання Ч. Янчарського «Друзі»

Перед будинком, де жили Яцек і Зося, був дворик. Головним в цьому дворику був пес Кручек. А

потім там ще жив рудий Півник.

Коли ведмедик вийшов перший раз до двопу погуляти, до нього негайно підскочив Кручек. А

потім підійшов і Півник.

– Добридень! – сказало ведмежа.

– Добридень! – сказали вони йому у відповідь. – Ми бачили, як ти прийшов з Яцеком і Зосею. А

чому у тебе вухо відвиснуло? Слухай, а як тебе звати?

Ведмедик розповів, що вийшло з вушком. І сильно хвилювався. Бо не мав імені.

– Не переживай, – сказав йому Кручек. – А то й друге вушко відвисне. Ми зватимемо тебе

Вухастиком. Ведмедиком Вухастиком. Згоден?

Ведмедикові ім’я дуже сподобалося. Він сплеснув лапками і сказав:

– Тепер я Ведмедик Вухастик!

– Ведмедик, Ведмедик, познайомся, це наш Зайчик.

Зайчик щипав травичку.

Ведмедик побачив відразу два довгі вуха. А потім мордочку, яка кумедно ворушилася. Зайчик

злякався Ведмедика, стрибнув і зник за огорожею.

Але потім йому стало соромно і він повернувся.

– Дарма лякаєшся, Зайчику, – сказав йому Кручек. – Познайомся з нашим новим другом. Його

кличуть Ведмедик Вухастик.

Вухастик поглянув на довгі пухнасті вуха Зайчика і зітхнув, подумавши про своє відвисле вушко.

Раптом Зайчик сказав:

– Ведмедику, яке у тебе гарне вушко...


МАВПОЧКА З АФРИКИ, з статті «Статеве виховання дошкільників» на y-io.com Приходить час, коли діти наполегливо шукають відповіді на запитання: «Звідки з’явився

маленький братик? Звідки беруться діти?»

Це нерідко викликає у батьків сум’яття: їм здається, що дитина дуже швидко розвивається і

цікавиться тим, що їй знати ще зарано.

Перш ніж відповідати на такі запитання, потрібно поцікавитися у дитини, чому їй захотілося про

це дізнатися. Іноді виявляється, що малюка хвилює зовсім не те, як він з’явився на світ. Дитина

хоче дізнатися, звідки вона приїхала на цю вулицю чи до будинок, в якому мешкає.

Ось Толя поцікавився у