ХАРПАК Георгій
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: французький.
Фізик. Псевдонім – Шарпак Жорж. Лауреат Нобелівської премії з фізики (1992). У фізиці існує
науковий термін «камера Харпака».
З родини комерсанта.
Народився 1 серпня 1924 р. в с. Дубровиці Сарненського повіту Польщі (нині – районний центр
Рівненської області України).
Помер 30 вересня 2010 р. в м. Париж (Франція).
Навчався в Сарненській польській гімназії, паризьких ліцеях святої Луїзи і Монпасьє (1938-1939), гірничій вищій школі (1945-1948), коледжі Де Франс.
Працював науковим співробітником лабораторії Ф. Жоліо-Кюрі, швейцарського Національного
центру наукових досліджень, Європейського центру ядерних досліджень, викладачем Паризької
школи поглибленого вивчення фізики і хімії.
Один з найвидатніших у світі фахівців у галузі методів детектування елементарних частинок.
Учасник руху Опору, в’язень концентраційного табору Дахау.
Пропонував консультативні послуги щодо питань безпеки Чорнобильської атомної електростанції,
проте Україна йому відмовила.
Нині розробляє новий тип детектора, за допомогою якого можна досліджувати структуру ДНК і
проводити вивчення поведінки ракових пухлин. Аналоги його приладу вже проходять
випробовування у відомому Пастерівському інституті в Парижі та в Женевському шпиталі.
Лауреат Нобелівської премії з фізики «за винахід пристрою, що відбраковує субатомні частинки в
субатомному прискорювачі» (1992).
Член французької Академії наук (1985).
Почесний доктор Женевського університету.
Кавалер французького хреста «За бойові заслуги у війні 1939-1945 років».
Лауреат премії Європейського фізичного товариства (1989).
Х. – співавтор книги спогадів «Життя як сполучна нитка».
Сім’я Х. емігрувала до Франції (1932).
Знявся в епізодичній ролі рознощика у фільмі про П. і М. Кюрі (1997).
Серед друзів та близьких знайомих Х. – Ф. Жоліо-Кюрі, Д. Содінос, Ю. Орлов, М. Рейнхарц, Х.
Поттерінг та ін.
***
КУВАТИ ЗБРОЮ, А НЕ ПОЛЮВАТИ
, з наукового кредо Г. Харпака
Іноді я порівнюю своїх колег з мисливцями на крупну дичину. Я мріяв полювати в їх угіддях і,
кінець кінцем, зумів побракон’єрничати абияк. Проте я рано відкрив, що кувати зброю для їх
полювання набагато плідніше.
УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ПІСНІ І ДОСІ ТОРКАЮТЬ ДУШУ, з книги Г. Харпака «Життя як
сполучна нитка»
Пам’ятаю ще, що літніми вечорами ми могли бачити, як селяни, коса на плечі, повертаються
додому. Вони співають своїми глибокими басами, а жінки виходять їм назустріч.
Жінки теж співають – стародавніх українських народних пісень, і їхні голоси піднімаються з
нечуваною чистотою, хрипкі і високі одночасно.
Спогад незбагненний, який ще і сьогодні торкає мене до глибини душі.
ЗАГРОЖУВАЛА ПОВНА СЛІПОТА, з статті К. Щербатого «Приборкувач мирного атому»
У світі добре знають польського лауреата Нобелівської премії з фізики Джорджа Чарпака,
ветерани французького Руху Опору пам’ятають свого бійця Жоржа Шарпентьє, але інформаційні
матеріали про уродженця Рівненщини Георгія Харпака на батьківщині обмежуються одним
абзацом у довідниках та лише кількома досить суперечливими публікаціями у пресі. Чи
здогадались ви, що йдеться про одну людину?
Георгій (Григорій) Шарпак народився в єврейській сім’ї. Мати Хане Шапіто мала гострий розум
та рішучий характер. Їй було всього 18 років, коли вона вийшла заміж за Мотеле Харпака, якому
народила синів Георгія та Андре. У той час Сарни та Дубровиця були місцем постійних
пересувань польської армії, які воювали з Росією. Після поразки більшовиків 1922 року ці
території стали частиною Польщі. Саме тому Харпака часто називають всесвітньо відомим діячем
польської науки.
Часті погроми єврейських сімей викликали страх за життя, за майбутнє дітей. Тому 1926 року
сім’я Харпаків переїхала до Палестини у пошуках кращої долі. Проте, прибувши до нового місця,
в нове оточення, зіткнувшись із зовсім іншим кліматом, родина опинилася у досить важких
умовах. Єдиною роботою, яку зміг знайти батько, було дроблення каменя на будівництві шляхів.
Згодом маленький Гриша захворів. У нього почалося запалення очей, яке в нестерпній спеці та за
відсутності нормальної гігієни не можна було вилікувати. Хлопцю загрожувала сліпота, тому сім’я
повернулася до Сарн.
Вже до п’яти років він знав ідиш, іврит, російську та арабську. В Сарнах його віддали до польської
гімназії, тож довелося вчити ще й польську. Умови виховання у католицькій гімназії були дуже
суворими. Тому Георгій назавжди зберіг в своїй душі глибоке не сприйняття будь-яких
крайнощів релігії.
…У 1943 році 19-річним він вступає до Руху Опору. …Його основним завданням була допомога
молодим французам, яких мали відправити на примусові роботи до Німеччини. Юнак допомагав
їм звільнитися.
Наступного року його заарештувала французька поліція. Після ув’язнення Георгія направили до
фашистського концтабору Дахау. Якби його заарештували як єврея, шансів врятуватися у нього не
лишилося б. Проте серед ув’язнених була дуже сильна солідарність, вони підтримували один
одного
В Дахау Харпак був призначений копачем канав. Ця важка робота на все подальше життя відбила
у нього бажання коли-небудь займатися садівництвом. З гітлерівських катівень Харпака звільнили
американські війська.
Після війни Георгій продовжує навчання і вступає до гірничої школи, яка давала престижну
інженерну освіту. Юнак вирішує стати фізиком, хоча зовсім не розуміється на цій науці. Певним
чином, йому пощастило з часом. На тлі загального хаосу Георгію вдається реалізувати своє
бажання. В інший час його б не допустили до такої освіти через брак кваліфікації.
Потім – навчання у коледжі Де Франс. Він багато читає, захоплюється працями видатних фізиків,
відвідує лекції всесвітньо відомого фізика Ф. Жоліо-Кюрі, починає працювати в його лабораторії,
яка спрямовувала свій науковий потенціал у галузь ядерної фізики. Ще до війни там зробили
кілька фундаментальних відкриттів, в тому числі деякі ранні експерименти з розщеплення ядра.
Експериментальна фізика дуже захоплює молодого вченого. Харпак зацікавився розробкою
детекторів для ядерних часток. Цю тему він вивчав самостійно, і вона стала головною справою
його життя.
Наприкінці п’ятдесятих років Георгій Харпак стає одним з перших фізиків, які переїжджають до
Женеви, щоб приєднатися до Європейського центру ядерних досліджень. Ця установа є
найбільшим у світі центром з вивчення ядерної фізики, а Георгій вважається одним з
найвизначніших її співробітників за всю історію. Тут він зустрів людей, які стали співавторами
його наукових відкриттів. Багато хто з них і нині залишаються добрими друзями вченого.
Траплялось і так, що лише через багато років Георгій дізнавався, що його колега також мав іншу
іпостась як експерт у галузі ядерної зброї. Власне, Харпак безпосередньо ніколи не працював ані
над ядерною зброєю, ані над ядерними ректорами.
У 1968 році він винайшов новий тип детектора часток – так звані «дрейфові камери». Його
наукову роботу з теорії фізики було високо оцінено. Багатожильні, іскрові, пропорційні та інші
камери, які він винайшов, в науковому світі стали називати «камерами Харпака».
…Харпак винайшов детектори елементарних частинок, які відкрили нові можливості для
досліджень у галузі фізики та астрономії, знайшли практичне застосування, зокрема в медицині.
Завдяки цьому відкриттю було створено нову рентгенографічну установку. Це обладнання
дозволяє значно знизити дозу опромінення людини і передавати зображення в цифровому вигляді,
що суттєво збільшує можливості й ефективність діагностики небезпечних та смертельних
захворювань.
ТАК ТРИМАТИ, з статті І. Горбачука «Георгію Харпаку – 81!»
Георгій Харпак працював над удосконаленням детекторів для фіксації елементарних частинок, в
тому числі й нейтрино. Нейтринна фізика вимагає створення підземних лабораторій для
забезпечення низького рівня радіоактивного фону. Одна з таких лабораторій розміщена під горою
Гран Сассо в Італії на глибині 1400 м.
В 1968 році Георгій Харпак сконструював багатодротинкову пропорційну камеру. Це паралельний
ряд анодних дротинок, на які подається додатній потенціал (радіус цих дротинок 20 мкм), а зверху
і знизу цих дротинок знаходяться катодні площини. Все це вміщається в інертний газ. Кожна
анодна дротинка працює як незалежний пропорційний детектор.
Це і є основою винаходу Георгія Харпака. Цей пристрій є швидкісним (час між готовністю
реєструвати наступну частинку становить 10-6, а вся інформація опрацьовується комп’ютером).
Винаходи Харпака дали змогу досліджувати такі рідкісні взаємодії та складні ядерні реакції, які
несуть інформацію про глибинні властивості матерії. Удосконалюючи свої прилади, Георгій
Харпак згодом розробив і інші багатодротинкові детектори: дрейфову камеру, часопроекційну
камеру, багаторозрядний лавинний детектор, газовий детектор з твердим фотокатодом тощо.
РЕВОЛЮЦІЙНА РЕНТГЕНІВСЬКА СИСТЕМА, з інформації «Biospace Med» на diapark.ru
«Biospace Med» заснована 1989 року Джорджем Харпаком, лауреатом Нобелівської премії у
області фізики за винахід високоенергетичного фізичного детектора газоподібних частинок. Саме
цей детектор був упроваджений в цифрову рентгенографічну систему EOS, що дозволило
реалізувати можливість візуалізації рентгенівського зображення за незначних доз опромінювання,
з розширеним динамічним діапазоном і відсутністю вертикальних спотворень, властивих
сучасним плівкових чи цифрових зображень. З того часу «Biospace Med» розвивається, і це
досягти візуалізації в біомедицині.
Джордж Харпак здійснював взаємодію з командою фізиків, а також з відомим ортопедичним
хірургом доктором Жаном Дюбуссет і винахідником більшості хірургічних методів корекції
сколіозу і дитячим рентгенологом Габріелем Каліфа. На основі геніального винаходу детектора
доктора Харпака і видатного внеску його партнерів з клінічних і біомедичних інженерних питань
створена революційна система отримання рентгенівських зображень.
ІНТЕЛІГЕНЦІЯ І ПОЛІТИКА, з огляду М. Нікітіна «Видані мемуари фізика-експериментатора
Ж. Шарпака»
Я б рекомендував зі всієї першої частини прочитати лише останні сторінок п’ять, аби легше було
зрозуміти другу «Шарпак, французький фізик»... Друга частина набагато цікавіша, ніж перша.
Написана достатньо сухою мовою, вона оповідає про післявоєнний розвиток фізики елементарних
частинок в Європі. Вельми цікава і повчальна оцінка автором як фахівцем глибинного зв’язку між
розвитком детектуючої техніки і здійсненням тих чи інших фундаментальних відкриттів у галузі
фізики високих енергій.
Звичайно, замітки Ж. Шарпака у жодному випадку не замінять підручник, але будь-який фізик-
елементарник – теоретик чи експериментатор – просто зобов’язаний ознайомитися з ними для
кращого розуміння суті фізики частинок і можливостей їх розвитку.
Є у Шарпака певна (скоріше негативна, ніж позитивна) оцінка західної інтелігенції і її ролі в
післявоєнному устрої Європи. Ще більш негативна оцінка дана радянській системі.
ВІДВІДАТИ МАЛУ БАТЬКІВЩИНУ НІХТО НЕ ЗАПРОШУЄ, з кореспонденції В. Конєва
«Нобелівський лауреат – родом з Рівненщини»
Я написав колишньому земляку i попросив розповісти про себе. Досить довго не було відповіді, та
ось зовсім нещодавно прийшов лист, де відомий фізик розповідає про свою вельми трагічну
долю.
...1944 року його заарештували, й юнак потрапив до фашистського концентраційного табору.
Протягом року життя майбутнього лауреата Нобелівської премії висіло, що називається, на
волосинцi. Він вижив.
Після війни необхідно було обирати шлях у житті. ...Молодого вченого захоплює
експериментальна фізика й 1959 року він починає працювати в Європейському центрі ядерних
досліджень. За своє довге наукове життя Георгій Харпак зробив чималий внесок у розвиток
світової фізики .
Поки що колишній мешканець Рівненщини не має наміру відвідати свою історичну батьківщину.
Та й його ніхто особливо сюди не запрошує.
Я слухав лауреатом Нобелівської премії, який народився в Україні, а на його будинку в Дубровиці
немає навіть меморіальної дошки, та й саму будівлю не так давно через старість пустили на злам.
Ми багато будуємо пам’ятників, а чи цінуємо тих земляків, які нехай навіть і в чужих наукових
центрах просунули науку вперед. Сподіватимемося, що наша влада все ж запросить всесвітньо
відомого фізика в Україну, й колись на його малій батьківщині з’явитися пам’ятник.
НОБЕЛІВСЬКІ ЧЕРЕВИКИ, бувальщина
Своєрідною була реакція Георгія Харпака на повідомлення одного з його учнів про те, що
видатного вченого удостоїли Нобелівської премії. Маестро цілком буденно зазначив:
– Що ж, зможу придбати пару нових черевиків!
