СПЕКТОРСЬКИЙ Євгеній Васильович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Правознавець, філософ, теоретик та історик культури.
З дворянської родини. Батько, Спекторський В., – мировий суддя.
Народився в 1875 р. в м. Острозі Волинської губернії Російської імперії (нині – районний центр
Рівненської області України).
Помер 3 березня 1951 р. в м. Нью-Йорку (США).
Закінчив Радомську гімназію (1893), юридичний факультет Варшавського університету (1893-
1898), стажувався у Франції та Німеччині (1901-1902).
Працював викладачем, деканом юридичного факультету, ректором Київського університету св.
Володимира (1913-1919), піклувальником Київського учбового округу (1919), викладачем
Бєлградського університету (1920-1924; 1927-1930), празького Російського університету (1924-
1927), Люблянського університету (1930-1945), Нью-Йоркської православної духовної академії
(1847-1951).
Член-кореспондент Сербської академії наук.
Член-кореспондент празького Слов’янського інституту.
Почесний член Товариства російських учених в Югославії.
Почесний член Російської академічної групи в Празі.
Почесний член Бєлградського товариства галліполійців.
Голова Київського філософського товариства.
Голова національно-просвітницької організації «Російська Матиця» (1930-1945).
Голова Словенського товариства філософії права і соціології (1930-1945).
Голова Російської академічної групи в США (1948).
Голова бєлградського Російського наукового інституту.
Як вчений дебютував працею «Жан Жак Руссо як політичний письменник» (1898).
Потім настала черга наступних доробків: «До питання про систематизацію в суспільствознавстві»
(1903), «Організаційна теорія суспільства» (1904), «Органічна теорія суспільства» (1905), «Нариси
з філософії суспільних наук» (1907), «Фізікалізм в суспільній філософії XVII ст.», «Едгар Вейгель
– забутий раціоналіст XVII ст.» (обидва – 1909), двотомні «Проблеми соціальної фізики в 17
столітті» (1910; 1917), «Поняття суспільства в античному світі: етюд з семантики
суспільствознавства» (1911), «Бєлінський і західництво» (1912), «Природне право у
протестантських авторів XVII ст.» (1914), «Номіналізм і реалізм в суспільних науках» (1915),
«Посібник до лекцій з енциклопедії права», «Що таке конституція», «Засновницькі збори і
конституція» (усі – 1917), «Держава» (1918), «Християнство і культура» (1925), «Основи науки
про державу і суспільство» (1927), «Чехов» (1930), «Матеріали до бібліографії російських
наукових праць за кордоном» (1931), «Історія соціальної філософії» (1932), «Лібералізм» (1935),
«Принципи європейської політики Росії в XIX і XX ст.» (1936).
Не поділяючи більшовицьких ідеалів, емігрував до Югославії (1920-).
Серед друзів та близьких знайомих С. – О. Блок, А. Денікін, П. Новгородцев, Г. Вернадський, Г.
Шпет, П. Георгієвський, Д. Грімм, С. Завадський, М. Катков, П. Струве, М. Лосський, Г.
Флоровський, С. Булгаков та ін.
***
КУЛЬТУРА – ХРИСТИЯНСЬКА СПРАВА,
з наукового кредо Є. Спекторського
Справжня ідеологія всякої культури завжди релігійна. ...Християнська справа – це культурна
справа. І навпаки, всяка справді культурна справа – це християнська справа.
НЕПОХИТНІСТЬ, уривок з книги Є. Спекторського «Епохи російської культури»
На нас (емігрантів – авт.) спрямовані уважні, рідко доброзичливі, здебільшого недовірливі, а то й
зовсім ворожі погляди іноплемінників. І це зобов’язує.
Ми нікому не можемо перешкодити ненавидіти нас. Але від нас залежить, щоб нас не зневажали.
А для цього ми повинні з повною свідомістю і гідністю пам’ятати золоті слова Суворова:
«Помилуй Боже, ми росіяни».
Сенс цих слів – не космополітизм, не чужобісівство, і не похваляння, а як висловився Толстой в
«Севастопольських оповіданнях»: «відчуття, що рідко виявляється, сором’язливе в росіянинові,
яке проте лежить в глибині душі кожного», а саме, любов до батьківщини.
Це відчуття підказує нам, що правий був Пушкін, коли ототожнював Росію з непохитністю.
АМОРАЛЬНІСТЬ У КУБІ, уривок з книги Є. Спекторського «Християнство і культура»
Після майже двох тисячоліть культури вийшла якась моральна пустеля, котра покоїться на трьох
китах, що зловісно коливаються: аморальному пролетаріаті, аморальному капіталі і аморальній
державі.
...Одна з основних рис нашої сучасності, саме демократизація всієї нашої культури, перехід від