ОСТРОВСЬКИЙ Микола Олексійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник.
З міщанської родини. Батько, Островський О., – робітник ґуральні.
Народився 16 (29) вересня 1904 р. в с. Вілії Острозького повіту Волинської губернії Російської
імперії (нині – Острозький район Рівненської області України).
Помер 22 грудня 1936 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому
цвинтарі.
Навчався в Київській залізничній школі (1921-1922), московському заочному Комуністичному
університеті ім. Я. М. Свердлова.
Працював помічником кочегара (1920-1921), секретарем Берездівської комсомольської районної
організації (1923-1924), райорганізатором в Заславлі (з 1924).
Лауреат (посмертно) премії Ленінського комсомолу (1966).
Як літератор дебютував романом «Як гартувалася сталь» (1932; 1934).
Потім написав роман «Народжені буревієм» (1934; 1936).
Тритомне зібрання творів вийшло посмертно (1968).
За творами О. зняті російські художні фільми «Як гартувалася сталь» 1942) і «Павло Корчагін»
(1957) та китайський 2000).
У м. Москва (РФ) відкрито Центр «Подолання» його імені, який опікується проблемами інвалідів;
на будинку, де мешкав О., встановлено меморіальну дошку; у дворі спецшколи-інтернату №5 –
пам’ятник-бюст; ім’я О. носять бібліотеки №18, дитячі бібліотеки №86 і №136; ім’я головного
героя роману «Як загартовувалася сталь» Павла Корчагіна носить вулиця в районі проспекту
Миру.
Меморіальний музеї О. функціонує в м. Сочі (1937).
Ім’я нашого земляка носить Хмельницька обласна наукова бібліотека.
В Україні існувала республіканська літературна премія ЦК ЛКСМ та Спілки письменників (1958).
Серед друзів та близьких знайомих О. – О. Пузиревський, М. Фінкельштейн, М. Лісіцин та ін.
***
ЩОБ НЕ СОРОМНО,
з життєвого кредо М. Островського
Життя потрібно прожити так, щоб не було болісно за безцільно прожиті роки.
ПЕТЛЮРІВЦІВ ВИКРИТО, з листа М. Островського М. Фінкельштейну від 19 січня 1934 р.
Виявляється, старе керівництво складалося з петлюрівців, контрреволюціонерів, – видавали
націоналістичні книги, а саботували антипетлюрівські, на зразок моєї. Вони викриті і розсаджені
по відповідних місцях. Нове керівництво пише, що книга вийде в ІІ-му кварталі.
ШЕВЧЕНКА ЧИТАТИМУТЬ ЗАВЖДИ, зі спогадів М. Рожанівської
Я пояснила хлопцеві, що тепер в Україні відкриваються школи, в яких викладатимуть рідною
мовою. Хлопчик відразу ж попросив книгу українською мовою. Я дала йому підручник з історії
культури і дозволила взяти його додому.
...Читали біографію Тараса Шевченка і його «Кобзар». На Колю справило величезне враження
життя цієї великої людини. Він сказав:
– Багато страждав він і мучився, а все-таки досяг свого і став відомим усьому світові
письменником, якого всі читають, люблять і завжди читатимуть і пам’ятатимуть.
ВІН – СВЯТИЙ, з книги А. Жида «Повернення з СРСР»
Я не можу говорити про Островського, не переживаючи почуття якнайглибшої пошани. Якби ми
були не в СРСР, я б сказав: «Це святий». Релігія не створила прекраснішої особи. Ось наочний
доказ того, що святих народжує не лише релігія. Досить гарячого переконання, без надії на
майбутню винагороду. Нічого, окрім задоволення від свідомості виконаного суворого обов’язку ...
Позбавлена контакту із зовнішнім світом, приземленості, душа Островського немов розвинулася
увись ... тільки ентузіазм підтримує в тілі, що слабне, це готове ось-ось згаснути полум’я.
МЕХАНІЧНО ВИБУВ З КОМСОМОЛУ, з автобіографії М. Островського
Мій старший брат поступив у 1914 р. на ст. Шепетівку на службу помішником слюсаря в депо і ми
всею сімею приїхали в Шепетівку. ...Я поступив на роботу в буфет на станції, на кухню підносити
обіди. Там я пробув до 19 року, в 1919 р. поступив на матеріальний склад ст. Шепетівки різати
дрова до паровика, де й проробив до 20 року.
Потім поступив звіте учнем помішником кочегара на електростанції, де проробив до року. Був
кубовщиком на станції в переміжку вчився в школі. В 21 році була перша конференція робітничої
молоді, де я був вибраний на повітову конференцію молоді, після чого вступив в КСМУ
Шепетівської організації.
В серпні місяці КСМ командірувало мене в Київ до школи залізно-дорожної (електро-технічный
відділ) де я був до кінця 1922 р. Опісля я був хворий кілька раз (більше 8 м.)
