Невдаха в житті, О. є невдахою і в літературній кар’єрі. Тільки через 15 років після смерті повісті
його, розкидані старими журналами, й ті, які заборонялися до видачі з бібліотек, були видані
окремо.
Несприятливі умови, в які поставила О. доля, відгукнулися в його творах. Бажання відобразити
той настрій, яким було охоплено покоління кінця 70-х рр. і яке, із зовнішніх причин, не могло
одержати ясного літературного виразу, привів до того, що всі твори О. є рядом алегорій і натяків.
Безперечний дар розповіді й тонкий гумор виявилися безсилими в цій боротьбі з неможливістю
утілити в певних образах симпатичні авторові типи й настрої. Прагнення й особи, йому
несимпатичні, О. малює перебільшено різко. Загалом виходить малохудожня непропорційність і
враження шаржу.
НИНІ МЛІЮТЬ ПЕРЕД КРІПОСНИМ ПРАВОМ, з кореспонденції В. Лук’яніна «Розуміти
було можна і потрібно!»
Невичерпна історична ерудиція дослідника творчості Салтикова-Щедріна, Блока, Левітана,
Кустодієва, Твардовського, Заболоцького, Луговського (мова йде про О. М. Туркова – авт.)
дозволяє йому влучно помічати всі спотворення і підтасовування, до яких вдаються ентузіасти тієї
чи іншої політичної ідеї. «Колись академік І. П. Павлов, – пише О. Турков, – спересердя
відзначив, що «перед революцією російська людина мліла». Нині маятник різко гойднувся в інший
бік. «Мліють» вже перед монархією, самодержавством, мало не перед кріпосним правом, жадібно
шукаючи в цих устремліннях опори усюди, де тільки можна, і старанно не помічаючи того, що
суперечить подібним поглядам».
Повертаючи читача до реальності, автор спирається на свідоцтва тих, кого в співчутті
більшовизму ніяк не запідозриш: філософів Степуна, Франка, Бердяєва, письменників Зайцева,
Розанова, Авілову, Олега Волкова, навіть всіма забутого нині А. Осиповича (псевдонім Андрія
Осиповича Новодворського – не виключено, припускає Турков, він предок нинішньої радикальної
демократії), істориків Соловйова і Ключевського...
Зусиллями «політтехнологів» та інших політичних ділків картина вітчизняної історії нині
…настільки роз’їдена корозією, деформована й руйнує, що вже деколи і не знаєш, на що можна
спертися, а яка брила за легкого дотику розсиплеться в порох.
