Поема Юліуша Словацького «Вацлав» заслуговує на особливу увагу українського читача, бо саме
в цьому творі великий польський поет пророкує воскресіння української держави.
...Автор «Вацлава» згадує «Марію» Антонія Мальчевського, де змальована смерть молодого
польського шляхтича Вацлава. Якийсь мимовільний потяг змусив Словацького написати поему, де
смерть Вацлава постає зовсім інакше, як у творі Мальчевського. Словацький використав переказ
про те, що батько молодого шляхтича з ненависті до родичів його жінки, своєї невістки,
організував убивство дружини свого сина. Цей же переказ лежить в основі поеми Мальчевського
«Марія».
…Чому в Словацького з’явився «мимовільний потяг» показати зовсім інакше історію життя
Вацлава? Тому, що він знав Україну набагато краще й глибше, як Мальчевський, тому, що його
Вацлав – не романтичний юнак, який помирає з кохання до своєї замордованої дружини, а магнат,
претендент на корону Польщі, політичний діяч, який зрадив Косцюшка. Це був потяг натхнення,
яке не могло миритися з тим, що Україна, про яку Мальчевський згадує лише як про етнографічну
частину Польщі, це начебто вже мертва країна, яка ніколи не воскресне. Словацький відчував
Україну як національно окремішну частину російської імперії, як придавлену козацьку державу. І
провину за це придавлення польський геній покладав і на польську шляхту. Тому в поемі
«Вацлав» з’являється образ української селянки, яка проклинає свого пана, вже мертвого Вацлава,
страшними словами.
…Україна в цьому контексті не є географічним поняттям (географічні поняття не воскресають).
Тут Україна – не частина Польщі, а історична держава, покладена колись ворогами в могилу, і
рокована на воскресіння.
Пророцтво Юліуша Словацького щодо України було проголошене в найтемніші часи нашої
історії. Воно не було почуте тоді в Україні, бо творчість поета і в самій Польщі не була широко
знаною за його життя. Але те пророцтво для нас, українців, має й завжди матиме велике значення,
бо воно говорить, що наша держава як ідеал свободи й справедливості жила у мріях геніального
поета Польщі.
РОМАНТИЗУВАВ ГЕРОЇВ, з інтернет-ресурсу archive.libfl.ru
Мальчевський увійшов до літератури як автор одного твору – поеми «Марія». Разом з поемами
Міцкевича вона започаткувала жанр романтичної епічної поеми в літературі Польщі.
Поет, використавши справжню подію XVIII ст. (конфлікт між Францішком Салезім Потоцьким та
його сином Станіславом Щенсним, що 17 лютого 1771 року спричинило вбивство дружини
молодшого з магнатської родини), переніс дію поеми на століття раніше, ушляхетнив і
романтизував героїв.
Їх трагічні долі, конфлікт з дійсністю, зумовленість фіналу свідчили про романтичний розлад між
ідеалом і реальністю, неприйняття автором сучасного життя. Історичний колорит, достовірне
зображення старопольського побуту, переваг мови, стилю і образів забезпечили поемі «Марія»
міцне місце в історії польської літератури.
РІЧ НЕЗБАГНЕННОЇ КРАСИ, з інтерв’ю М. Бєньчика А. Марчинському «Українська школа» в
польській літературі 19 сторіччя»
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про цю поему «Марія».
– Це дуже незвичайний твір, бо з перспективи літературознавства це було написано кимсь, хто ще
був вихований у поетиці класицизму. Натомість, з перспективи уяви можна сказати, що це було
написане молодим романтиком. Ця поема була надзвичайно популярна в Польщі, наприклад у
міжвоєнний період, коли вона була у шкільній програмі, а після війни вона стала потрохи зникати
і тепер це не дуже читається. Однак, це річ – рідкісної краси. Щось, що написане аматором, бо він
не був літератором в такому, скажімо, професійному сенсі як Словацький чи Міцкевич, чи навіть
Красінський. Тобто був кимсь, хто попросту певного дня починає писати поему, і її написано
такою мовою, котра до сьогодні заворожує.
Це якщо йдеться про саму мову. Бо якщо сьогодні читається «Марія», то важко позбутись дивного
враження від тієї мови – чогось надзвичайно захоплюючого.
Якщо ж йдеться про саму історію, то це історія роду Потоцьких, дещо шекспірівська, котра
ґрунтується на автентичних фактах взаємної ненависті між батьком і сином. Вона несе багато
злочинів, а передусім доходить до вбивства героїні, що її ім’ям названо поему, – Марії, дружини
Вацлава.
