В цілому справжній хохол, малорос зі всіма його перевагами і слабкостями, проте не українець, а
великорос.
ПІДТРИМУВАВ УКРАЇНСЬКЕ, зі спогадів М. Кропивницького
Лише зі вступом у генерал-губернаторство М. Драгомирова для нас відкрилися сцени
малоросійських губерній.
СИН ЗВІВ РАХУНКИ З ЖИТЯМ, з листа І. Рєпіна п. Званцевій від 1 червня 1889 р.
Зворушливу історію розповів мені сьогодні Драгомиров. Син його, 18-ти років, застрелився
минулого року. Він закохався в таку ж молоду дівчину: вони вигадали сповідуватися в гріхах один
одному.
Він знайшов себе таким грішником, не гідним її, що вбив себе.
ДЕРЖИМОРДСТВА ВІД МЕНЕ НЕ ДІЖДУТЬСЯ, з кореспонденції А. Матвієнка «Генерал
Драгомиров: повернення пам’яті»
Діяльність генерала Драгомирова на терені навчання та виховання військовиків мала неабиякий
вплив на розвиток військової думки того часу, а його військові твори перекладалися іноземними
мовами і зажили слави не тільки в Росії, а й у Західній Європі та Америці.
Драгомиров звертав увагу царя на те, що в Україні запроваджено багато всіляких обмежувальних
законів, не чинних у інших районах Росії. Так, на той час у підлеглих йому губерніях утримання
шкіл покладалося на селян, переобтяжених податками. Драгомиров наполягав на збільшенні
кількості народних шкіл і застерігав від заміни їх церковнопарафіяльними осередками.
Як людина мужня, він завжди висловлював свою думку, навіть якщо вона суперечила
твердженням впливових урядовців, і не боявся брати на себе відповідальність, рішуче захищав
«неблагонадійних» осіб. Наприклад, у 90 – х роках київською конторою Держбанку керував А. Г.
Афанасьєв, відомий історик, автор низки досліджень з історії Франції. Його звинувачували в
лібералізмі, читанні лекцій «неподобного змісту» і робили висновок про неможливість обіймати
ним таку високу посаду. Коли звернулися до Драгомирова , той відповів: «Не може ж він
замовчувати того, що була французька революція».
Михайло Драгомиров болісно сприймав намагання уряду залучати війська до виконання
поліційних функцій у кінці XIX – на початку ХХ ст., зокрема, в Києві. Як начальник краю він мав
реагувати і на вказівки МВС, і на повідомлення жандармів. Уряд вимагав наведення порядку
негайно і будь-якими засобами. Тому в останній рік генерал-губернаторства його почала
обтяжувати ця посада, непокоїло почуття безсилля. Про події тих днів сам Драгомиров писав:
«Думаю, що скоро буду звинувачений у послаблені влади, та поки рукам волі не дадуть,
держимордства від мене не діждуться».
ЛІБЕРАЛІЗМ БУВ ДО СМАКУ НЕ ВСІМ, з статті М. Євграшиної «З вільним запорізьким
козацтвом російського самодержця примирив... київський генерал-губернатор Михайло
Драгомиров»
Військовий до самих кісток, Драгомиров не був жорстоким. Коли Микола II наказав силою
подавити студентські заворушення біля університету, він відправив до Петербургу таку телеграму:
«Ваша величність, за моїм наказом біля університету розташувався підрозділ драгунів. Армія на
позиції, гармати виставлені, ворога немає».
Місцевого шефа жандармів Василя Новицького лібералізм Драгомирова не влаштовував, і він не
раз скаржився на генерал-губернатора. Так було і коли Драгомиров своєю волею скоротив
покарання курсисткам, котрі брали участь в заворушеннях.
Драгомиров не був би собою, якби, дізнавшись про супліку, не придумав оригінальної помсти.
Викликавши Новицького «на килим», генерал-губернатор зустрів його... у нічній сорочці і з
різками в руках. Однією рукою задер сорочку, іншою протягнув Новицькому різки і,
повернувшись спиною, сказав: «Що ж, провинився... Прошу висікти мене».
Новицький кулею вилетів за двері.
В УМОВАХ РЕФОРМ, з автореферату дисертації В. Огнєва «Проблеми навчання і виховання
військовослужбовців у педагогічній спадщині М. І. Драгомирова».
М. Драгомиров залишив значну військово-педагогічну спадщину, яка неоднорідна за своїм
змістом і налічує декілька десятків творів, що мають військово-педагогічний характер. Це
підручники, навчально-методичні посібники, науково-публіцистичні статті в військово-
періодичних виданнях.
...Система навчання військовослужбовців була розроблена ним у зв’язку з докорінними, істотними
змінами, що відбулися в збройних силах Російської імперії у другій половині ХІХ століття.
