ДЖУНКОВСЬКИЙ Степан Семенович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, перекладач.
З дворянської родини. Син, Джунковський С., – папський апостольський намісник арктичних
країн; син, Джунковський В., – генерал-лейтенант; онук, Джунковський В., – московський
губернатор.
Народився 25 грудня 1762 р. (5 січня 1763) в м. Лебедині Харківської губернії Російської імперії
(нині – районний центр Сумської області України).
Помер 3 (15) квітня 1839 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Навчався в Харківському колегіумі (з 1772), удосконалював знання в Англії, Голландії, Франції.
Був наставником молодшого сина протоієрея А. Самборського (1784-1792), учителем англійської
мови у великих княжен (1792-1800), чиновником Експедиції державного господарства, опікунства
іноземних колоністів та сільського господарювання (1800-1806) та по систематизації й уніфікації
російських мір та ваги (1806-1811), директором Департаменту державного господарства та
публічних приміщень Міністерства внутрішніх справ(1811-1828), управляючим Особливою
канцелярією з осушування околиць м. Петербург (1829).
Дійсний статський радник (1811).
Таємний радник (1826).
Член Московського товариства дослідників природи.
Секретар Імператорського Вільного економічного товариства.
Один з директорів Російського біблейського товариства.
Член Фінського Абівського агрономічного товариства.
Член Геттінгенського наукового товариства.
Кавалер орденів св. Ганни 2 ступеня з діамантами і св. Володимира 2-го ступеня.
Нагороджений діамантовою каблучкою (1831).
Друкувався в журналі «Праці Вільного економічного товариства».
Як літератор дебютував поемою «Олександрова, звеселяючий сад великого князя Олександра
Павловича» (1794).
Потім настала черга оди на честь коронації Катерини II (1794), «Промови про необхідність
вправляння в землеробстві й будинкобудуванні всіх володарів власних маєтків» (1809), 15-томної
«Нової і повної системи практичного сільського господарювання» (1807-1811).
Наш земляк – один з видавців і авторів 12-томного «Кола господарських знань» (1805-1807).
Переклав «Плач, або Нічні думки» Е. Юнга (1799), книгу «Про хвороби морських служителів».
Після смерті Д. залишилася бібліотека в декілька тисяч томів.
Серед друзів та близьких знайомих Д. – М. Карамзін, В. Малиновський, Д. Приклонський, О.
Самборський та ін.
***
БОГОВІ І БЛИЖНЬОМУ
, з життєвого кредо С. Джунковського
Богові і ближньому.
БЕЗ СВАВІЛЛЯ, з статті С. Джунковського в журналі «Праці Вільного економічного товариства»
Землероби там тільки з належною дбайливістю обробляють свої наділи, де ніхто у них свавільно
не відбере плодів їх.
ЗАХИЩАВ СВОБОДУ ПІДПРИЄМНИЦТВА, з розвідки Б. Равдіна і А. Рогінського
«Джунковський Степан Семенович»
У житті С. Джунковського значну роль зіграв друг його батька протоієрей Самборський, духівник
Павла I і законовчитель Великих князів, призначений священиком при посольстві в Лондоні. У
травні 1784 Д. виїхав до Англії як наставник молодшого з синів Самборського.
Перші роки він провів в Хартфорді; пізніше вивчав агрономію в Лондоні, одночасно допомагаючи
своєму покровителеві у справах посольської церкви. Літом 1788 р. для вдосконалення в агрономії
відвідав Францію, потім побував в Голландії, повернувшись до Лондона навесні наступного року.
…У виданнях Вільного економічного товариства Д. належить велика кількість статей з питань
розвитку сільського господарства (підписаних і анонімних).
Один з ранніх росіян смітіанців, він захищав тезу про свободу підприємництва як один з основних
чинників зростання багатства нації. Проблема кріпосного права цікавила його, в першу чергу, з
економічної (а не політико-юридичної чи моральної) точки зору, як перешкода на шляху
інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Тому Д. пропонував перевести селян з
панщини на чинш і пропагував раціональні методи господарювання, в першу чергу звертаючись
до дворян-землевласників.
Для характеристики політичних поглядів Д. представляє інтерес ода на день коронації Катерини II, в якій що відбилася антифранцузькі настрої російського дворянства. Проте практика французької
революції не ототожнюється Д. з діяльністю просвітителів ХVIII ст., чиї ідеї
