вже накопичене людством, і те, що народжується сьогодні в світовому інформаційному просторі.
Фольклорист М. К. Азадовський влучно сказав: «Учений лише в якійсь вузькій області знає все, в
інших областях він повинен знати, що де лежить. І тут бібліографія, могутній засіб пізнання і
орієнтування, незамінна».
…Тривалий час фонд університетських книг не був впорядкований. І лише в 1823 р. цим
зайнялася комісія на чолі з ректором Василем Яковичем Джунковським, який перебрав на себе
функції бібліотекаря. Так був створений перший друкарський каталог книг (16250 екз.). Він
систематизував і зафіксував всі наявні в бібліотеці книги, після чого вони стали доступні читачеві.
Згодом каталоги, що відображають збільшений фонд бібліотеки, каталоги дарчих колекцій,
бюлетені нових книг, що надійшли до бібліотеки, продовжували виходити з друку – в 1866, 1872, 1884, 1891-1892, 1895-1897, 1899-1903, 1907, 1911-1912 рр.
Якщо перший друкарський каталог був створений ректором університету В. Я. Джунковським, то
в створенні каталогу 1866 р. брали участь професори Коссов, Лавровський, Свиридов, Пахман,
каталог 1884 р. створив професор Морозов, а каталоги з фізико-математичних наук підготував
професор Тихомандрицький. Без їх допомоги за малих своїх штатів бібліотека не змогла б
впоратися з цією роботою.
ЧІЛЬНЕ МІСЦЕ – УКРАЇНІ, з статті «Університети як осередки українознавчих
досліджень» на інтернет-сайті ualogos.kiev.ua
На започаткування українознавчих студій помітний вплив мав і «Український журнал», в якому
друкувалися матеріали про побут, звичаї, усну народну творчість, історію та літературні твори.
Ініціаторами цього видання стали ректор В. Джунковський та З. Карнєєв. Журнал редагував О.
Склабовський. Український письменник П. Білецький-Косенко досить прихильно ставився до
програми журналу, який головне місце приділяв Україні, але вважав за потрібне вдосконалити
проект – поміщати твори українською мовою.
ВИХОДИВ НЕ ДОВГО, з розвідки Н. Родіонової «Журнал як форма соціокультурної
комунікації на Слобожанщині ХІХ століття»
У 1824-1825 рр. у Харкові виходив «Український журнал» – літературно-науковий і громадсько-
політичний двотижневик... Однак посилення реакції наприкінці царювання Олександра І та
релігійно-містичні захоплення самого О. Склабовського (редактора – авт.) негативно позначилися
на напрямі журналу. Майже кожен номер містив статті релігійно-проповідницького характеру, в
яких філософське осягнення дійсності поступалося релігійній концепції світобудови.
З огляду на значну кількість релігійно-містичних та теологічно-проповідницьких матеріалів можна
стверджувати, що «Український журнал» відображував загальний рівень суспільної свідомості
того часу. Міністерство освіти було вже передано під контроль духовенства й перетворено на
Міністерство Духовних Справ і Народної Освіти. Зміни, які охопили систему освіти в
імператорській Росії, не оминули й університет.
Цензурний комітет, що давав дозвіл на вихід у світ «Українського журналу», очолював декан
філологічного факультету, професор і протоієрей П. Г. Могилевський, наукові праці якого
наскрізь пронизані віддано-богословським пафосом. Так, стаття «Про користь, що виникає від
читання Святого письма» витлумачує мудрість на основі закарбованого у Біблії Слова Божого:
«немає істинної мудрості, окрім тієї, яка походить від Бога, мудрості, що посилається з небес і яка
полягає в цій священній книзі, що має в собі глаголи життя вічного». Віддаючи перевагу Святому
Письму й справі виховання людини, П. Г. Могилевський пише, що «філософія ніколи не зробить
людину такою, якою вона бажає бути і повинна стати… Навпаки, Святе Письмо є єдиною
скарбницею істини та пізнання, необхідного людині».
Здається, що з метою продовження ідей щойно процитованого автора було надруковано переклад
листа Сен-Мерана до графа де Полін’ї. Критично оцінюючи новітні філософські системи, автор
листа висловлює думку, що мораль існує лише в царині релігії і так було за всіх часів, «поки
новітня філософія не зруйнувала релігійного підґрунтя й не знищила всієї моральності».
Дехто з авторів «Українського журналу» навіть звинувачує філософів у легкодумстві та пропонує
їм звернутися до пізнання Божественної Істини, якщо вони справді бажають удосконалити
людську природу. Отже, посилаючись на релігійні цінності як на вищі цінності,
