Джунковский Василий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ДЖУНКОВСЬКИЙ Василь Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Перекладач, поет.

З родини священика.

Народився в 1767 р. в м. Лебедині Харківської губернії Російської імперії (нині – районний центр

Сумської області України).

Помер 9 (21) вересня 1826 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Закінчив Харківський колегіум (1788).

Працював волонтером в школі при одному з петербурзьких військових шпиталів (1788-1789),

викладачем і одночасно наглядачем в Калиновському медико-хірургічному інституті (1789-1797),

перекладачем в Медичній колегії (з 1795), бібліотекарем (1802-1808), управляючим (1808-1818)

медико-хірургічної академії, керівником архіву Державної медичної управи (1818-1820),

проректором (1820-1821), ректором Харківського університету (1821-1826).

Член Вільного економічного товариства (1808).

Голова Товариства наук Харківського університету (1823-1826).

Друкувався в журналах «Український вісник», «Український журнал», «Загальна журнальна

лікарняна наука», «Праці Вільного економічного товариства».

Як літератор дебютував «Одою» (1791).

Надрукував каталоги бібліотек – Медичної колегії (1799), Петербурзької медико-хірургічної

академії (1809, 1816), Харківського університету (1824). Його нариси про лікарів регулярно

з’являлися в періодиці (1811-1813, 1816).

Д. переклав «Топографічний опис міста Риги» Гуна (1804), «Опис Туркінських мінеральних вод на

Байкалі» І. Ремана (1808), деякі уривки з «Іліади» Гомера, а також понад два десятки медичних

доробків з німецької та французької мов.

Наш земляк – автор «Короткого огляду лікарської науки в Росії з древніх часів до сьогодення»

(1811), естетичного трактату «Про витончені мистецтва в греків та їх вплив на моральність»

(1819), «Каталогу книг, що зберігаються у фонді бібліотеки Харківського університету» (1824)

Д. – один з ініціаторів заснування «Українського журналу» (1824-1825).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – П. Завадовський, Д. Кавунник (Велланський), З. Карнєєв, О. Склабовський, П. Білецький-Косенко, І. Книгін, П. Ковалевський, В. Муратов, Ф. Делавін та ін.


***

ЧЕСНІСТЬ І ВІДДАНІСТЬ

, з життєвого кредо В. Джунковського

Чесність і відданість.

ГАРЯЧА КУПІЛЬ СЕРЕД СНІГУ, з брошури І. Ремана «Опис Туркінських мінеральних вод на

Байкалі», перекладеної В. Джунковським

Буряти, котрі, здається, не можуть витерпіти тепла звичайної бані, вирили в протоці яму,

виготовили лавки, покрили їх воловою шкірою і тут купаються. Температура води має спільну

властивість з теплими джерелами в північних холодних країнах, що ступінь тепла її завжди

підвищується в міру зниження температури повітря. Вода в цих джерелах в найхолоднішу пору

має найнижчий ступінь тепла...

В кінці грудня, під час найсильніших холодів, за спостереженнями штаб-лікаря Шилінга,

температура цих джерел сягала 55 ступеня за Реомюровим термометром, а іноді була навіть

вищою. Він варив яйця у верхньому джерелі, а м’ясо в ньому через декілька годин ставало м’яким.

Проте мені ці досліди не вдавалися; втім, якщо недалеко від джерела встромити руку в воду, то

відчуєш нестерпний жар і повинен виймати її, відчуваючи певний біль.

Нарешті безпосередньо в бані я міг витерпіти тепло лише декілька хвилин...

...Ніхто не може сумніватися, що коли уряд зверне свою увагу на облаштування цих джерел, то ця

турбота стане великим благом для всіх, і послужить для применшення тих бід, котрі пригнічують

людей в цих віддалених місцях.

Нинішня інституція, заснована за губернатора Клички, зовсім не сприяє рятівній силі води і не

забезпечує хворих потрібною корисністю; навпаки, заважає досягненню тієї бажаної корисності,

яку відвідини бань могли б забезпечувати і, таким чином, протидіє головній меті. – В невеликому

приміщенні, котре складається з чотирьох хатин, небагато хворих може розміститися, причому,

що й сама баня погано облаштована.

БУВ ПЕРШИМ, з статті С. Глибицької «Бережіть ключ, або Шлях бібліографії в Харківському

університеті»

Кожний вчений знає: без бібліографії немає науки. Те, що на мові точних формулювань

називається «Діяльністю з обліку інформації про твори друку і писемності», на мові метафори

називають «ключем до знань». Бібліографія відкриває допитливому погляду дослідника і те, що

вже накопичене людством, і те, що народжується сьогодні в світовому інформаційному просторі.

Фольклорист М. К. Азадовський влучно сказав: «Учений лише в якійсь вузькій області знає все, в

інших областях він повинен знати, що де лежить. І тут бібліографія, могутній засіб пізнання і

орієнтування, незамінна».

…Тривалий час фонд університетських книг не був впорядкований. І лише в 1823 р. цим

зайнялася комісія на чолі з ректором Василем Яковичем Джунковським, який перебрав на себе

функції бібліотекаря. Так був створений перший друкарський каталог книг (16250 екз.). Він

систематизував і зафіксував всі наявні в бібліотеці книги, після чого вони стали доступні читачеві.

Згодом каталоги, що відображають збільшений фонд бібліотеки, каталоги дарчих колекцій,

бюлетені нових книг, що надійшли до бібліотеки, продовжували виходити з друку – в 1866, 1872, 1884, 1891-1892, 1895-1897, 1899-1903, 1907, 1911-1912 рр.

Якщо перший друкарський каталог був створений ректором університету В. Я. Джунковським, то

в створенні каталогу 1866 р. брали участь професори Коссов, Лавровський, Свиридов, Пахман,

каталог 1884 р. створив професор Морозов, а каталоги з фізико-математичних наук підготував

професор Тихомандрицький. Без їх допомоги за малих своїх штатів бібліотека не змогла б

впоратися з цією роботою.


ЧІЛЬНЕ МІСЦЕ УКРАЇНІ, з статті «Університети як осередки українознавчих

досліджень» на інтернет-сайті ualogos.kiev.ua

На започаткування українознавчих студій помітний вплив мав і «Український журнал», в якому

друкувалися матеріали про побут, звичаї, усну народну творчість, історію та літературні твори.

Ініціаторами цього видання стали ректор В. Джунковський та З. Карнєєв. Журнал редагував О.

Склабовський. Український письменник П. Білецький-Косенко досить прихильно ставився до

програми журналу, який головне місце приділяв Україні, але вважав за потрібне вдосконалити

проект – поміщати твори українською мовою.


ВИХОДИВ НЕ ДОВГО, з розвідки Н. Родіонової «Журнал як форма соціокультурної

комунікації на Слобожанщині ХІХ століття»

У 1824-1825 рр. у Харкові виходив «Український журнал» – літературно-науковий і громадсько-

політичний двотижневик... Однак посилення реакції наприкінці царювання Олександра І та

релігійно-містичні захоплення самого О. Склабовського (редактора – авт.) негативно позначилися

на напрямі журналу. Майже кожен номер містив статті релігійно-проповідницького характеру, в

яких філософське осягнення дійсності поступалося релігійній концепції світобудови.

З огляду на значну кількість релігійно-містичних та теологічно-проповідницьких матеріалів можна

стверджувати, що «Український журнал» відображував загальний рівень суспільної свідомості

того часу. Міністерство освіти було вже передано під контроль духовенства й перетворено на

Міністерство Духовних Справ і Народної Освіти. Зміни, які охопили систему освіти в

імператорській Росії, не оминули й університет.

Цензурний комітет, що давав дозвіл на вихід у світ «Українського журналу», очолював декан

філологічного факультету, професор і протоієрей П. Г. Могилевський, наукові праці якого

наскрізь пронизані віддано-богословським пафосом. Так, стаття «Про користь, що виникає від

читання Святого письма» витлумачує мудрість на основі закарбованого у Біблії Слова Божого:

«немає істинної мудрості, окрім тієї, яка походить від Бога, мудрості, що посилається з небес і яка

полягає в цій священній книзі, що має в собі глаголи життя вічного». Віддаючи перевагу Святому

Письму й справі виховання людини, П. Г. Могилевський пише, що «філософія ніколи не зробить

людину такою, якою вона бажає бути і повинна стати… Навпаки, Святе Письмо є єдиною

скарбницею істини та пізнання, необхідного людині».

Здається, що з метою продовження ідей щойно процитованого автора було надруковано переклад

листа Сен-Мерана до графа де Полін’ї. Критично оцінюючи новітні філософські системи, автор

листа висловлює думку, що мораль існує лише в царині релігії і так було за всіх часів, «поки

новітня філософія не зруйнувала релігійного підґрунтя й не знищила всієї моральності».

Дехто з авторів «Українського журналу» навіть звинувачує філософів у легкодумстві та пропонує

їм звернутися до пізнання Божественної Істини, якщо вони справді бажають удосконалити

людську природу. Отже, посилаючись на релігійні цінності як на вищі цінності, саме з яких і має

розвиватися філософське розумоспоглядання, «Український журнал» мав за мету передусім

«поширення правильних і ясних понять про благочестя і християнські доброчинності… маючи

при тому на увазі й інші частини наук і мистецтв, що освічують розум і безпосередньо впливають

на мораль».

Поруч зі статтями, що мали богословські ухили, на сторінках журналу було опубліковано важливі

для свого часу наукові праці з природничих, історичних та економічних наук: вони становили

інтерес як для широкого читача, так і для вузького кола науковців. Наприклад, надрукована у №

19–20, 21 за 1824 р. праця «Про астрономію» П. А. Затеплицького, який протягом трьох років

стажувався у західноєвропейських університетах, ...зорієнтована на науково-філософське

осягнення людиною Всесвіту. У праці О. Склабовського «Про користь і мету поезії» відчувається

вплив філософії Аристотеля.

Доводиться констатувати, що з припиненням «Українського журналу» розпочинається занепад

періодичних видань у Харкові. Крім того, видавнича справа ускладнюється внаслідок прийняття

1826 р. «Цензурного уставу», який заборонив редакторам періодичних видань приймати до друку

твори, де прямо або опосередковано засуджувався монархічний спосіб правління, а також твори, в

яких послаблювалося або піддавалося сумнівам святе писання. Заборонялася вся логічна й

філософська література, як така, що «наповнена безплідними й пагубними мудруваннями новітніх

часів».